Більше тридцяти років минуло з тих пір, як світ вперше почув знакову репліку Меттью МакКонахі — alright, alright, alright. Її було сказано в його дебютній стрічці Річарда Лінклейтера “Приголомшені та збентежені” (1993), де актор втілив нині вже культового Девіда Вудерсона — старшого хлопця, який проводить час з підлітками, катається на шикарному Chevrolet Chevelle та насолоджується життям. З того часу МакКонахі пройшов тернистий шлях — від безтурботного персонажа і “зірки ромкомів” до людини, яка ризикнула своєю професією заради права робити те, чого дійсно прагне.
Метью Макконагі у фільмі “Під кайфом та збентежені”, 1993
Техаське коріння та перші життєві настанови
Меттью МакКонахі з’явився на світ 4 листопада 1969 року в місті Ювалді, штат Техас. Наймолодший син у сім’ї, він виріс в оточенні, де строге виховання поєднувалося з переконанням в тому, що жага до життя та гумор — так само важливі, як і дисципліна. Батько, Джеймс, відомий як Біг Джим, займався продажем труб для нафтової промисловості та вчив сина не боятися йти на ризик. Мати Кей, вихователька в дитячому садку, прищепила впевненість, що слів “ненавиджу” і “не можу” не існує. У сім’ї МакКонахі жили емоційно і відкрито: батьки тричі одружувалися один з одним і двічі розлучалися.
Метью Макконагі, 1997
Власне, в цій родині велика кількість подій ставали захопливими оповідями. Наприклад, коли Меттью було сім, мати записала його на змагання Little Mr. Texas (“Маленький містер Техас”). На сімейному фото він позує з кубком переможця, і все дитинство чув: “Дивись, ти ж переміг!” Тільки через багато років актор дізнався, що насправді тоді зайняв другу позицію. Для нього це стало першим уроком від мами: часом важливіше вірити у власну інтерпретацію подій, ніж у сторонні погляди. Звідси і виросло його головне правило життя — діяти всупереч правилам і не боятися вчасно змінювати напрямок, якщо відчуваєш, що рухаєшся не туди. Ця внутрішня свобода згодом допоможе йому відхиляти багатомільйонні гонорари за романтичні комедії — і розпочати важливий розділ своєї акторської діяльності.
Реклама.
До акторської майстерності МакКонахі потрапив не через амбіції, а скоріше випадково. Він навчався на факультеті радіо, телебачення та кіно в Техаському університеті, коли доля підкинула шанс: у барі він познайомився з кастинг-директором, який покликав його на прослуховування до фільму “Приголомшені та збентежені”. Перший кінематографічний досвід МакКонахі отримав одразу — і з болем. Зйомки щойно стартували, коли надійшла трагічна звістка про смерть батька, людини, яка навчила його ніколи не здаватися. Замість того, щоб припинити знімальний процес, він вирішив продовжити роботу. У цій суміші потрясіння, свободи та рішучості народився актор, який завжди буде діяти за власним бажанням.
У дебютній же сцені він імпровізував — і вимовив фразу, яка стане його візитівкою: alright, alright, alright. За нею пролунала ще одна — you just gotta keep livin’, L-I-V-I-N — і світ побачив нового героя американського кінематографа. У цих небагатьох словах вже закладено все, що згодом визначить його акторський стиль: спонтанність, гумор, інтуїцію та дивовижну здатність робити просте значущим.
Метью Макконагі та Кейт Гадсон у фільмі “Як позбутися хлопця за 10 днів”, 2003
Далі — ролі у фільмах “Зірка шерифа”, “Амістад”, “Час вбивати”, а потім несподіваний поворот до романтичних комедій: “Весільний переполох”, “Як позбутися хлопця за 10 днів”, “Кохання та інші неприємності”. Сам МакКонахі іронізував, що його персонажі — це “суботні герої”: легкі, безтурботні, створені для нетривалого задоволення, а не для самоаналізу. Однак, вони працювали на нього і комерційно, і медійно: світ прийняв образ безтурботного красеня з голлівудською посмішкою і торсом, за яким можна вивчати анатомію.
Перерва тривалістю двадцять місяців: відмова від $14,5 млн і McConaissance
Коли Голлівуд почав сприймати його лише як “актора для романтичних комедій”, МакКонахі вчинив те, на що здатні лише деякі — просто зник. Разом із коханою Камілою Алвес він переїхав до Техасу, відхилив всі подібні сценарії і, як він сам казав, “дав роботі знайти мене”. Настали двадцять місяців мовчання — його власна “пустеля”. Телефон не дзвонив, дні тягнулися повільно, пропозиції не надходили. Йому надсилали один і той самий сценарій романтичної комедії, але з новими цифрами — від восьми до чотирнадцяти з половиною мільйонів доларів. І щоразу він відповідав “ні”. Ця наполегливість стала сигналом для індустрії: МакКонахі дійсно не блефує.
Метью Макконагі та Браян Кренстон у фільмі “Лінкольн для адвоката”, 2011
Коли “шлюз” врешті-решт відкрився, виявилося: його відсутність була не паузою, а рішенням змінити напрямок. Замість усміхнених персонажів з’явилися складні, суперечливі чоловіки. Фільм “Кілер Джо” Вільяма Фрідкіна показав його іншим — холодним і небезпечним в історії про жагу, владу та насильство. У “Лінкольн для адвоката” він грає юриста, який балансує між законом і власною вигодою. У “Супер Майк” Стівена Содерберга — роль харизматичного ведучого нічного шоу, в якій він остаточно позбавляється кліше власного екранного минулого. У стрічці “Мад” Джеффа Ніколса він грає чоловіка, який переховується на острові, розмірковуючи про кохання і самотність. А у шедеврі “Далласький клуб покупців” він постає у ролі техаського електрика Рона Вудруфа, який із гомофоба перетворюється на активіста і контрабандиста ліків проти СНІДу.
Метью Макконагі у фільмі “Далласький клуб покупців”, 2013
2013 рік — це одночасно десант у “Вовк з Волл-стріт” (коротка сцена з ритуальним ударом в груди стала улюбленим мемом мільйонів) та велика перемога “Далласький клуб покупців”: “Оскар” і “Золотий глобус” за кращу чоловічу роль. За рік — феноменальна робота у ролі Раста Коула у першому сезоні серіалу “Справжній детектив”, де, по суті, він зіграв детектива-нігіліста з метафізичними монологами. McConaissance (МакКонагісанс = ренесанс МакКонахі) — термін, який охоче підхопили критики, — позначив не просто прогрес у кар’єрі. Меттью перетворився з комерційної зірки на драматичного актора.
Між цінністю і успіхом
У книзі-мемуарах “Зелене світло” (Greenlights), що вийшла 2020 року, МакКонахі описує свою філософію просто: у житті є зелені, жовті та червоні сигнали. Зелені — це моменти, коли все складається; жовті та червоні — затримки, які згодом обертаються вигодою. Його пауза в кар’єрі між романтичними комедіями та драмами стала саме таким “червоним світлом”. Для нього було важливо не гнатися за популярністю, а залишатися “релевантним” — потрібним у своєму місці, у своїй справі, у власному житті.
Метью Макконагі в серіалі “Справжній детектив”, 2014
Власний етичний кодекс МакКонахі показує всьому світу. У своєму Instagram перед словом “актор” він вказує два інших — “чоловік” і “батько”. Його життя вже давно вийшло за межі знімального майданчика: він заснував фонд Just Keep Livin Foundation, який допомагає підліткам розвивати відповідальність, турботу про себе та інших і знаходити власний шлях у житті. Він викладає курс Script to Screen в Університеті Техасу і ділиться зі студентами практичним досвідом роботи в кіноіндустрії. У 2024–2025 роках МакКонахі повертається до літературної діяльності — збірка Poems & Prayers продовжує ідеї першої книги, але в іншому форматі: короткі молитви, нотатки, афористичні формули про віру, іронію, пам’ять і просту чоловічу етику — “бути добрим, а не лише приємним”.
Культурний феномен: між техаським стоїцизмом, новою маскулінністю та постславою
Трансформацію МакКонахі часто зводять до простої формули: перестав сміятися — почав страждати. У 2000-х він бездоганно володів ритмом комедії: кожен жест, кожна пауза працювали, як відшліфований виступ стендап-коміка. Коли він почав відхиляти подібні сценарії, МакКонахі шукав не жанр, а себе. Йому більше не було цікаво повторювати однотипних чарівних хлопців із передбачуваними історіями. Він хотів грати більш складних персонажів — говорити про біль, провину, віру, самотність і вибір.
Метью Макконагі у фільмі “Джентельмени”, 2019
МакКонахі — представник культурної течії, в якій класично “маскулінні” чоловіки вчаться приймати власну вразливість, свої почуття та емоції — не втрачаючи при цьому сили й амбіцій. Він відкрито ставить питання “що таке успіх?” і не боїться говорити про сумніви, невдачі та прості збіги обставин. Тому його “МакКонагісанс” вийшов за межі кіно: його історія — про право змінюватися, про повагу до себе, до своєї роботи й віру, що навіть червоне світло зрештою стане зеленим.
Метью Макконагі у фільмі “Море спокуси”, 2019
Сьогодні МакКонахі мешкає в Остіні, бере лише ті ролі, які дійсно його захоплюють, пише, виховує дітей. У своїх публічних промовах чи інтерв’ю він не вдається до глибоко екзистенційних роздумів, як деякі його персонажі — швидше нагадує собі про прості речі: бути вдома поруч із рідними; робити те, що має значення; не брати грошей, якщо вони забирають головне — свободу залишатися собою. Його кар’єра та життєвий шлях доводять це краще за будь-які маніфести. Колись він був обличчям романтичних комедій, сьогодні — важка артилерія Голлівуду. Можливо, в цьому і полягає його головний урок — мати сміливість зробити паузу, чесно запитати себе, куди чи що далі, щоб не збитися з власного курсу.
Метью Макконагі у фільмі “Інтерстеллар”, 2019
