Олександрівський сад. Як у Москві сховали цілу річку?

На початку XVI століття поруч із московським Кремлем було завершено грандіозна робота з проритню рову, що поєднав дві річки – Москву та Неглинку (Неглинну). З того часу Кремль опинився на рукотворному острові, який зробив його практично неприступним. Згодом водна перешкода, що захищала підступи до Кремля, втратила стратегічне значення.

Поступово рів почав обвалюватись і заростати, а береги Неглинки забудовуватись лазнями, млинами та кузнями. З'явилися греблі, що перетворили русло річки на каскад ставків. Ось як описував цей період у коментарі до літографії «Кремлівський сад і Манеж» художник О. Кадоля: «Колись Кремль був оточений ровами зі стоячою водою і нечистотами, що дуже псувало вигляд і забруднювало повітря; ці дві незручності були усунені завдяки насадженим навколо Кремля садам, які у поєднанні зі стінами та вежами набули незвичайної мальовничості». Але одних садів було б мало для приведення місць у центрі Москви до ладу. Потрібно було повністю засипати рів, а Неглинку заховати в трубу колектора. Вихід цієї труби добре видно на картині М.М. Воробйова “Вигляд московського Кремля з боку Кам'яного мосту”. І в наші дні вихідну частину колектора, що виступає над водою, можна побачити з Великого Кам'яного мосту.

На місці, де раніше протікала Неглинка, уздовж Кремлівської стіни з 1818 стали розбивати каскад садів за проектом архітектора О.І. Бове. Спочатку він називався Кремлівським, а потім був перейменований на Олександрівський. Ми звикли називати цей зелений куточок у центрі Москви садом, адже спочатку його називали садами, оскільки складається з трьох садів, оформлених в єдиному планувально-ландшафтному стилі. Верхній сад, відкритий для публіки в 1821, простягається від Кутової Арсенальної вежі до Троїцьких воріт. Середній, завдовжки майже 400 метрів, – від Троїцьких до Боровицьких воріт. Нижній, найкоротший, іде від Боровицьких воріт до Кремлівської набережної. Нині Нижній сад закритий для відвідування, але, судячи з його вигляду, доглядають його старанно.

Основною окрасою саду стали численні дерева, декоративні чагарники, квітники та клумби. Першою архітектурною окрасою став грот «Руїни», вбудований у насип біля Середньої Арсенальної вежі. Колись тут був редут з гарматами, побудований Петром I у роки Північної війни. Цей грот виявився єдиним із прикрас початкового саду, який дожив до наших днів. Цікаво, що споруджено грот із уламків московських будівель, зруйнованих у період наполеонівської навали. Колись у ньому грали військові оркестри, нагадуючи відвідувачам саду про той славний та трагічний час.

Незабаром після відкриття Олександрівський сад опоясали чавунною огорожею, а з боку Кремлівського проїзду встановили парадну чавунну браму, відлиту на Баташівських заводах. На воротах поміщені зображення військових атрибутів, що нагадують гуляючій публіці про переможне завершення Вітчизняної війни 1812 року і закордонного походу російської армії, що послідував за нею.

Олександрівський сад відразу став улюбленим місцем відпочинку москвичів і свідком багатьох знаменних подій. 1872 року з нагоди 200-річчя від дня народження Петра I у саду було організовано Політехнічну виставку. Виставка мала грандіозний успіх. На ній зокрема демонструвалася така технічна новинка, як перша московська конка. Експозиція цієї виставки стала основою для незабаром створеного Політехнічного музею.

У 1913 році на початку Олександрівського саду розпочалося спорудження обеліску на честь 300-річчя царської династії Романових. Обеліск виконали із сірого граніту та увінчали двоголовим російським орлом. Його можна побачити і в наші дні, але на новому місці та у зміненому вигляді. 31 серпня 1918 року газета «Правда» писала: «В Олександрівському саду закінчуються роботи з видалення написів на обеліску Романових. На цьому обеліску вигравіруватимуть імена всіх відомих революціонерів». Завдяки такому «оновленню» обеліск і зберігся.

У 1918 році в саду з'явилися ще два пам'ятники, встановлені відповідно до плану монументальної пропаганди. Це були пам'ятники Робесп'єру та І.П. Каляєву, який скоїв вбивство московського генерал-губернатора великого князя Сергія Олександровича. Але вони проіснували недовго.

У грудні 1966 року, коли відзначалася 25-та річниця розгрому фашистських військ під Москвою, в саду, біля Кремлівської стіни, урочисто поховали останки невідомого солдата, який загинув під час захисту столиці. Жалобна процесія доставила їх з 41-го кілометра Ленінградського шосе, де вони лежали в братській могилі. 8 травня 1967 року біля головного входу в садок відбулося відкриття Могили Невідомого солдата – головного військового меморіалу столиці, який увічнив пам'ять безвісних героїв, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. У центрі меморіального ансамблю, спорудженого за проектом архітекторів Д. Бурдіна, В. Клімова, Ю. Ратаєва та скульптора Н. Томського, – виготовлена з червоного граніту плита, до якої ведуть шість широких сходів. У центрі плити над бронзовою зіркою палає Вічний вогонь Слави. Відблиски полум'я падають на лаконічні слова: «Твоє ім'я невідоме, подвиг твій безсмертний». Завершують композицію бронзові символи солдатського безсмертя: схильний прапор, лаврова гілка та проста каска.

Продовженням меморіалу є гранітна алея, на якій розташовані порфірові блоки із замурованою в них землею з міст-героїв. З 1997 р. сюди переведено від мавзолею В.І. Леніна Пост №1 – головний військовий пост країни. Меморіал завжди має живі квіти, але особливо багатолюдно тут у травневі дні, коли народи колись єдиного Радянського Союзу відзначають День Перемоги.

На жаль, у 1996 році в процесі реконструкції Манежної площі вздовж огорожі Верхнього саду було споруджено штучне водоймище, що імітує русло річки Неглинки, прикрашене скульптурними творами З.К. Церетелі. Ці дивні тварини і казкові персонажі були б цілком доречні в якомусь московському парку чи сквері, в крайньому випадку – на іншому кінці саду, але навпроти Могили Невідомого солдата їхня присутність, м'яко кажучи, виглядає дивно.

Майже двісті років садок біля стін Кремля залишається одним із улюблених місць відпочинку мешканців та гостей столиці, а тепер це ще й місце пам'яті про тих, хто ціною життя врятував світ від фашизму.