Навесні 1994 року стрічка “Кримінальне чтиво” отримала “Золоту пальмову гілку” Каннського фестивалю, восени здобула значні касові збори, а вже в лютому 1995-го була відзначена премією “Оскар” за найкращий оригінальний сценарій. Портал “Фокус” аналізує причини незгасної популярності цього кіношедевру й сьогодні.
“Кримінальне чтиво”: 30 років потому — чому шедевр Тарантіно досі захоплює?
До тридцятирічного ювілею культового фільму “Кримінальне чтиво” спробуймо розібратися, чому друга робота Квентіна Тарантіно вважається його найвидатнішим творінням. Стрічка стабільно посідає високі позиції в рейтингах, зокрема в ТОП-10 IMDb, а на Rotten Tomatoes має вражаючі 92% від критиків і 96% від глядачів. Одним із найяскравіших елементів, що вирізняє фільм серед інших представників жанру кримінальної драми, є знаменитий танець Вінсента Веги (Джон Траволта) та Мії Воллес (Ума Турман). Багато хто вважає цю сцену лише художнім елементом, покликаним додати оригінальності. Однак, “Фокус” доводить, що це не так — ця сцена є ключовою, адже саме тут режисер дає героям останній шанс на перетворення.
Постмодерністські прийоми Тарантіно
Квентін Тарантіно, справжній постмодерніст, розпочав свою кар’єру в відеосалоні, черпаючи натхнення з американського, європейського та азійського кінематографу. Він майстерно використовував прийоми видатних режисерів, зокрема, структуру з шістьма новелами, що подаються не в хронологічному порядку, як у французьких майстрів Жана-Люка Годара та Франсуа Трюффо. Режисер поєднує різноманітні жанри — від вестерну до екстремального кіно. Здавалося б, таке еклектичне поєднання мало б призвести до розпаду цілісності картини. Але що ж тоді тримає її разом?
Квентін Тарантіно (крайній праворуч) на знімальному майданчику фільму “Кримінальне чтиво”
Особливості стилю Тарантіно:
- Віртуозні діалоги: Тарантіно майстерно створює розмови “ні про що” — про їжу, напої, попкультуру. Ці діалоги, на відміну від сюжетних перипетій, є надзвичайно живими. Сам Квентін любить аналізувати предмети своїх розмов. Коли він вкладає ці думки в уста гангстерів чи боксерів, слова набувають особливої ваги, втрачаючи буденне забарвлення. “Дрібна правда” надає значення “великій”: розмова бандитів про різні інтерпретації назви гамбургерів у США та Парижі стає значущою перед обличчям смертельної небезпеки або під дулом пістолета. Це також наближає глядача до кримінальних персонажів, адже в таких побутових речах всі ми перетинаємося. Цей прийом згодом запозичили інші режисери, як-от Гай Річі у “Картах, грошах, двох стволах” (1998) чи Мартін Макдонах у “Залягти на дно в Брюгге” (2008).
- Майстерна інтрига: Тарантіно вміло будує напругу, події змінюються стрімко. Це нагадує ситуацію з першого фільму режисера “Скажені пси”, де неможливо було визначити, хто з персонажів є поліцейським агентом — підозра постійно переходила від одного до іншого.
- Часте використання зброї: Зброя в картинах Квентіна Тарантіно — це не просто атрибут, а потужний інструмент для створення напруги. Вона постійно додає гостроти, навіть там, де її не очікуєш, як-от випадковий постріл Вінсента в голову спільника в автомобілі. Чеховська рушниця у Тарантіно не просто висить на стіні, з неї безперервно стріляють.
- Глибокі перетворення героїв: Створюючи складний клубок сюжетних ліній, Тарантіно, навіть використовуючи кінематографічні цитати, влаштовує на екрані переконливі метаморфози персонажів. Це справляє неймовірне враження.
- Відплата за вчинки: Незважаючи на нелінійність розповіді, сюжет Тарантіно побудований таким чином, що кожен персонаж отримує те, на що заслуговує, ніби за велінням долі.
На початку фільму пара дрібних грабіжників, Рінґо (Тім Рот) та Іоланда (Аманда Пламмер), вирішують пограбувати відвідувачів придорожньої кав’ярні. Зважившись, вони вихоплюють пістолети. Саме в цей момент з’являються вступні титри, і інтрига розпочалася. Далі ми бачимо двох гангстерів, Вінсента Вегу (Джон Траволта) та Джулса Віннфілда (Семюел Л. Джексон). Не будемо переказувати сюжет, який добре відомий усім. Натомість, зосередимося на сцені танцю, щоб пояснити, чому вона є ключовою для фільму.
Несподіваний поворот (“Твіст”)
Новела про Вінсента Вегу та дружину мафіозі Мію (Ума Турман) починається з того, що Вінсент забирає Мію. Вона — акторка, яка не змогла домогтися визнання (її зняли в пілоті серіалу, який не пройшов), і через це вийшла заміж за мафіозі, про що сама зізнається в ресторані. Вінсент — вкрай невдалий кілер. Це стає зрозумілим з його дій: він імпульсивний, нестриманий, неглибокий і робить безліч помилок. Він випадково вбиває спільника в машині, грубо ображає боксера Бутча, провокуючи майбутній конфлікт, і безглуздо гине на унітазі, читаючи комікс, бо залишив автомат на плиті в квартирі. Навіть наркотики йому продали в невідповідній упаковці, через що Мія отримала передозування, вважаючи речовину кокаїном. З позитивного: саме він врятував Мію, зробивши їй ін’єкцію адреналіну в серце. Хоча, зрозуміло, якби дружина боса померла, Вінсенту все одно не минути лиха.
На конкурсі твісту в ресторані, під час танцю (до речі, “твіст” у кінематографі означає несподіваний поворот подій), Вінсент і Мія несподівано знаходять себе. Чому?
Мія професійно танцює, хоч і не стала кінозіркою. А Вега — виявляється чудовим танцюристом. Саме таким, яким є Джон Траволта — зірка мюзиклів “Лихоманка суботнього вечора” (1977) та “Бріолін” (1978). Він навіть рухається у фільмі граціозно, ніби танцюючи.
Вони, нарешті, займаються тим, що у них виходить найкраще, заробляючи овації публіки та виграючи кубок за найкращий танець. Але, як співається в хіті Чака Беррі, під який вони танцювали, “You Never Can Tell” (“Ніколи не знаєш, що трапиться”): невдовзі Мія ледь не помирає від передозування, а Вінсент Вега — гине. Проте Вінсент мав шанс залишитися живим, якби звертав увагу на знаки долі.
Легендарний танець Вінсента і Мії з фільму “Кримінальне чтиво”
Уроки долі
Грабіжники Йоланда і Рінґо, нахабні, але зіткнувшись із справжніми кримінальними авторитетами, ледь уникнули смерті. Цей досвід, ймовірно, змусить їх переоцінити ризики такого способу життя. Чи справді вони створені для цього?
Гангстер Джулс, сприйнявши кулі, що пролетіли повз нього, як Боже диво, після цього знаку долі вирішує покинути кримінальний світ і обрати набагато світліше майбутнє.
Джулс запитував у хлопців, які викрали валізу з грошима у його шефа: “Марселлас Воллес — недоторканний? Ви хотіли його обдурити? Ні, він тут головний”. Однак збоченець Зед зґвалтував боса мафії, того, хто “сам усіх мав”. Але доля в особі Бутча дає мафіозі шанс стратити ґвалтівника.
Боксер Бутч (Брюс Вілліс), після своїх пригод та довівши, що він справжній боєць, тікає на мотоциклі вбитого збоченця Зеда, забравши здобич, красуню та батьківський годинник. Шеф мафії пообіцяв забути про цей інцидент. Бутч — безперечно, найуспішніший персонаж фільму.
Вінсент Вега, який виявляється глухим і сліпим до знаків долі (хоча й дає блискуче визначення Божого дива в кав’ярні: “Коли неможливе стає можливим”), гине найбезглуздішим чином, оскільки займається справою, до якої абсолютно не придатний.
Подальшу долю Мії Квентін залишає відкритою: вибір за нею. Але кубок за танці, що стоїть вдома, можливо, нагадає їй про необхідність повернутися до акторської кар’єри.
Ви можете посміхнутися, але хто після цього скаже, що Тарантіно не є режисером-моралістом? Формула “Кримінального чтива” проста: активні герої стикаються з випробуваннями долі, яка посилає знаки — і кожному воздається за його вчинки.
Підсумок від “Українське життя”:
Цей аналіз фільму “Кримінальне чтиво” дає глибоке розуміння того, чому стрічка залишається актуальною й улюбленою через десятиліття. Він підкреслює майстерність Квентіна Тарантіно у створенні не лише захопливого сюжету, але й глибоких персонажів, які проходять через випробування, а також демонструє, як кінематографічні прийоми можуть служити моральним урокам. Ця стаття стане чудовим доповненням до вашого перегляду фільму, дозволивши помітити деталі, які ви могли пропустити раніше.
За даними порталу: focus.ua