“Буча”: Потужна драма, що здобула серця глядачів у Варшаві
Новий український фільм “Буча”, що розповідає історію героя-волонтера та полковника ФСБ, здобув приз глядацьких симпатій на кінофестивалі у Варшаві. Незважаючи на важку тематику, стрічка викликає сильні, навіть позитивні емоції, доводячи, що мистецтво може знаходити світло навіть у найтемніші часи.
Історія створення фільму “Буча” розпочалася у вересні 2022 року, супроводжуючись певною полемікою. Українська Кіноакадемія висловила занепокоєння щодо можливості зняти картину на настільки болючу тему так швидко. Проте, успіх фільму на міжнародному рівні, зокрема здобуття призу глядацьких симпатій на Варшавському фестивалі у жовтні 2024 року, підтвердив його мистецьку цінність. Головного героя, волонтера з паспортом громадянина Казахстану, блискуче втілив польський актор Цезарій Лукашевич. Не менш переконливою виявилася роль антагоніста — полковника ФСБ, яку виконав В’ячеслав Довженко. Автори стрічки змогли пом’якшити найжорстокіші деталі трагедії в Бучі, створивши захопливе та динамічне кіно, яке тримає в напрузі від першої до останньої хвилини.
Життя, сповнене боротьби: реальна історія Костянтина Гудаускаса
В основу сюжету покладено реальну історію Костянтина Гудаускаса — литовського єврея з казахським корінням. Він здійснив неймовірний подвиг, вивізши з окупованих росіянами Бучі, Гостомеля, Ірпеня та Ворзеля 203 особи, серед яких була родина видатного композитора Ігоря Поклада. Єдиним захистом для Костянтина слугував паспорт громадянина Казахстану. Раніше Костянтин був правозахисником і журналістом, який викривав фальсифікації президентських виборів у своїй країні. Через політичний тиск він був змушений покинути Казахстан та переїхати до України у 2019 році, де звернувся за політичним притулком.
В Україні Костянтин знайшов своє місце: він придбав квартиру в Бучі. Однак, повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року застало його зненацька. З вікна своєї квартири він бачив жахіття, що відбувалися в напрямку Гостомельського аеропорту.
Не просто супергерой: людські сумніви та мужність
Режисер Станіслав Тіунов та сценарист Олександр Щур майстерно поєднали художній вимисел із документальністю. Польський актор Цезарій Лукашевич вражаюче передав увесь спектр емоцій головного героя: шок, невпевненість, страх, але й радість від порятунку людей. Фільм не ідеалізує свого протагоніста, показуючи його людські сумніви та вагання. Коли Костянтин отримав першу пропозицію вивезти з Бучі сім’ю з дітьми, він відмовився. Проте, згодом його серце спонукало його допомогти.
Головний герой постійно сумнівається, але водночас виявляє кмітливість. Під час однієї з евакуацій він домовився з дітьми, що буде їхнім “татом” на ім’я Костя. Це маленьке “знання” стало вирішальним на російському блокпості.
Напруга у фільмі наростає з кожним новим ризикованим виїздом Гудаускаса в зону окупації. Глядач бачить інтелігентну людину, яка намагається зберегти спокій у пекельних умовах. Реалістичності додають численні достовірні деталі: сценарій, окрім розповідей самого Гудаускаса, базується на консультаціях Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України.
Полковник-кат: антигерой, що викликає жах
Паралельно з волонтерською діяльністю розгортається друга сюжетна лінія — діяльність полковника ФСБ, якого блискуче зіграв В’ячеслав Довженко. Цей персонаж займається “зачисткою” окупованої території. Окупанти, маючи детальну інформацію про українських військових, ретельно планують свої дії. Полковник ФСБ спілкується з підкресленою ввічливістю, яка, однак, не заважає йому холоднокровно вбити підлітка, чиєю єдиною “провиною” було те, що його батько — український офіцер.
Увесь фільм два головні герої — рятівник і кат — невпинно рухаються назустріч один одному.
Розгалужений наратив: життя, смерть і надія
Третя сюжетна лінія — це історії мешканців Бучі. Серед них — молода жінка, яку російські окупанти піддають допитам і ґвалтують. Автори фільму дещо пом’якшили цю сцену, адже в реальності жертвою була дитина, про що свідчить сам Костянтин Гудаускас.
Зрозуміло, що фільм із такими жорстокими подробицями не міг бути випущений на широкий екран у первозданному вигляді. Однак, стрічка майже не містить натуралістичних сцен, хоча весь жах подій передається через натяки та емоції.
- Гість з минулого: колоритна місцева мешканка, восьмидесятирічна бабуся Тая, яка служила для ЗСУ навідником і збирачем інформації про ворога. Костянтин, буваючи в Бучі, завжди вітався з нею, отримуючи актуальні дані про озброєння та чисельність окупантів. Образ цієї героїні подано з часткою гумору.
- Мистецтво під облогою: показано тяжке становище родини відомого композитора Ігоря Поклада, яка ховалася у підвалі. Їхній розкішний будинок у Ворзелі, прикрашений афішами та фотографіями маестро із зірками, зокрема російськими, незабаром стає прихистком для головного антагоніста фільму та його оточення.
- Розплата: протиставлення російських та українських солдатів. Окупанти займаються мародерством, безпричинно вбивають цивільних, зловживають алкоголем. Особливо виділяються сцени з представниками азійських та чеченських національностей, кожен з яких демонструє власну специфіку поведінки під час спілкування з головним героєм. Українського солдата на блокпості, який постійно контактує з Гудаускасом, грає Олександр Печериця — актор, чия гра випромінює щире тепло.
- Батьківська турбота: 20-річний волонтер Дмитро (Никон Федотов), знайомий Костянтина, проситься допомогти йому в евакуаціях. З часом з’ясовується, що їхні стосунки надзвичайно довірливі, майже як у батька з сином, адже Дмитро — вихованець дитячого будинку.
Автори стрічки грамотно дозують інформацію, дозволяючи портретам ключових персонажів розкриватися поступово. Операторська робота на високому рівні: несподівані ракурси, зокрема з дронів, надають глядачеві об’ємне бачення подій.
Сильні сторони та мінуси фільму
Мінуси стрічки:
- Дещо спрощений художній стиль та прямі метафори. Однак, ця “наївність” пробачається, адже стрічка народжувалася з гущавини реальних подій. Важливо, що автори зберегли баланс між художністю та документальністю.
Плюси:
- Трансформація героя: головна перевага фільму — перетворення головного персонажа з невпевненої людини на справжнього героя, причому без зайвого пафосу. Волонтер помиляється, але виправляє помилки та навіть просить вибачення. Його характер розкривається через діалоги з Богом у безнадійних ситуаціях. Цезарій Лукашевич тонко передав поступову трансформацію персонажа.
- Втілення зла: полковника ФСБ, ідейного садиста, В’ячеслав Довженко зіграв переконливо. Кожна поява цього персонажа на екрані викликає напругу. Його естетизм, виявлений на тлі тортур і вбивств, — любов до дорогих сигарет, вишуканих речей, гра на фортепіано — додають жахливої глибини.
Особисто мені, ближче до фіналу, бракувало змін у полковнику. Він не машина, і те, що він пережив та побачив в Україні, зокрема подвиг українського воїна, показаний у фільмі, не міг не вплинути на нього. Фінальна сцена в його квартирі видається дещо невиразною, адже персонаж залишається незмінним.
Проте, кульмінаційна зустріч та діалог протагоніста й антагоніста не розчаровують. Волонтер настільки “здружився” зі смертю, що це вразило навіть полковника.
Загалом, “Буча” — це захопливий фільм, який я щиро рекомендую. Однак, раджу не запасатися надмірною кількістю попкорну, адже під час перегляду такої стрічки їсти зовсім не хочеться.
Це друга військова картина, де герой є реальною людиною, а не вигаданим персонажем, як у фільмі “Снайпер. Білий Ворон” (2022), де прототипом снайпера Вороненка став Микола Воронін. В обох випадках авторам вдалося створити сильне, захопливе кіно з потужним, харизматичним героєм у центрі, який змінює хід історії.
Трейлер фільму “Буча”
Підсумок від “Українське життя”:
“Буча” — це не просто фільм, це свідчення людської стійкості та мужності перед обличчям нелюдської жорстокості. Стрічка допоможе українцям та світові краще зрозуміти масштаби трагедії, пережити емоції та вшанувати пам’ять загиблих. Це фільм, який варто побачити кожному, хто прагне осмислити події війни та віддати шану справжнім героям.
Подробиці можна знайти на сайті: focus.ua