“Субстанція”: Шок-терапія для глядача чи сатира на культ молодості?
До українських кінотеатрів дістався провокаційний фільм “Субстанція”, який викликав шквал емоцій у публіки, чималою мірою через свою відверту натуралістичність. Однак саме в цій сміливості криється глибокий сенс кінострічки.
Боді-горор від французької режисерки Коралі Фаржа “Субстанція” за участю Демі Мур був відзначений у Каннах нагородою за сценарій. На авторитетному ресурсі Rotten Tomatoes картина здобула схвалення 91% критиків та 72% глядачів. Західна преса, яку оглянув Фокус, переважно характеризує “Субстанцію” як дво- або тригодинний виснажливий, позбавлений вишуканості, кривавий і приголомшливий досвід, що збиває з пантелику. Але чи справді це хаотичне божевілля, чи продуманий сатиричний прийом Коралі Фаржа? Хоча чимало рецензентів критикують фільм за надмірну відвертість у фіналі, саме в ньому полягає ключове послання. Цей американсько-британський проєкт виявляється значно глибшим, ніж може здатися на перший погляд. Щодо гри Демі Мур, то її виступ цілком може претендувати на номінацію на “Оскар”.
Сюжет: Відторгнення та штучне оновлення
У центрі історії – Елізабет Спаркл (Демі Мур), успішна, але старіюча актриса та телеведуча аеробіки, яка святкує своє 50-річчя. Її розкішний пентхаус, оформлений у футуристичному стилі з безліччю плазмових екранів, дзеркал і ультрасучасних меблів, позбавлений природних елементів – жодної зелені чи тварин. Елізабет живе сама, задовольняючись обожнюванням своїх шанувальників. Однак її бос на телебаченні, Гарві (Денніс Квейда, чиє ім’я, можливо, натякає на відомого продюсера, пов’язаного з гучним секс-скандалом), наполягає на її звільненні, мотивуючи це тим, що “в такому віці вона вже нікому не потрібна”. Отримавши квітковий букет і жорсткий виштовхування з офісу, Елізабет опиняється на вулиці.
Розкол особистості: народження “Субстанції”
Після медичного обстеження Елізабет дізнається, що її здоров’я в нормі, але повернути втрачену молодість неможливо. Однак підпільні медичні практики пропонують їй шанс на відновлення. Шляхом складних технологічних маніпуляцій, нагадуючи створення героїні з фільму “Матриця”, з Елізабет створюють її “оновлену” версію. В результаті генетичного експерименту з’являються дві особистості: стара Елізабет та її молодий, привабливий клон на ім’я Сью (Маргарет Кволлі). Ім’я “Сью” є скороченням від “субстанція”, що означає сутність або основу.
Героїня Демі Мур дедалі більше ненавидить старіючу себе
Умови їхнього співіснування суворі: поки одна живе у світі сім днів, інша перебуває вдома, без свідомості, у спеціальній кімнаті. Харчування – спільне, з використанням спеціальних препаратів. Молода версія зобов’язана щодня вводити собі сироватку-стабілізатор, отриману з тіла “матриці”. Фактично, вони є єдиним цілим, принаймні, на фізіологічному рівні. Але в реальному житті – це дві окремі егоїстичні особистості.
Сью завойовує світ
Пантеон спокуси: сідниці як центр Всесвіту
Під час телешоу з аеробіки Елізабет головну роль швидко займає Сью. Це викликає справжній фурор серед глядачів і керівництва каналу. Камера постійно фокусується на ідеальних сідницях Сью, натякаючи, що саме ця частина тіла є головним смисловим центром її існування. Все надмірно сексуалізовано: глядачам демонструють десятки жіночих фігур та крупні плани “зірки”.
Гарві, побачивши Сью, одразу ж загоряється, трансформуючи своє бажання у вигоду: рейтинги шоу стрімко злетіли. Незважаючи на екстравагантний одяг, він постійно курить і має дещо втомлений вигляд, але це його не хвилює – адже він тут головний. Його образ уособлює типаж чоловіків, які підживлюють жіночі фобії, пов’язані зі старінням. Гарві зображений у гротескній, майже комічній манері, часто знятий з використанням ефекту “риб’ячого ока”, що підкреслює його спотворене сприйняття.
Гротескний шеф Гарві
Далі все розвивається за логікою двох егоїстичних натур, які не можуть поділити життєві ресурси. Сью прагне розваг і слави, тоді як Елізабет, втомлена від багаторічних дієт, починає поглинати їжу без обмежень. Між ними розгортається справжня війна з жахливими наслідками. Проте Елізабет не може знищити Сью через марнославство – вона прагне продовжити свою кар’єру, навіть якщо це означає існування за рахунок чужих переваг.
Вихід монстра: розвінчання міфу про надлюдину
Не розкриваючи всіх сюжетних поворотів, варто зазначити, що глядачів (особливо жінок) шокував жорстокий фінал, пов’язаний із появою монстра. Однак мало хто звернув увагу, що цей монстр виходить на сцену під звуки відомої симфонічної поеми Ріхарда Штрауса “Так казав Заратустра” (1896), присвяченої філософії Фрідріха Ніцше та його концепції надлюдини (в Україні ця мелодія відома як заставка програми “Що? Де? Коли?”).
Хто ж така надлюдина? Це хижацька істота, позбавлена емпатії, що йде до мети, незважаючи ні на що. Для Ніцше таким взірцем був, наприклад, Наполеон. У XX столітті з’явилося чимало “надлюдей” – від Леніна до Гітлера, які досягали своїх цілей будь-якими засобами. Нацистська ідеологія, до речі, безпосередньо спиралася на тези Ніцше про надлюдину. У кінематографі цей образ еволюціонував до різних супергероїв, особливо популярним став американський варіант під гаслом “Ти – або супермен, або ніхто!”.
Геть суперменів!
Фільм Девіда Фінчера “Бійцівський клуб” (1999), який нещодавно відсвяткував 25-річчя, пробуджує в звичайному оповідачеві (Едвард Нортон) надлюдину Тайлера (Бред Пітт), який бореться з корпоративною системою. У фіналі фільму, коли виявляється, що обидва персонажі – це одна й та сама особа, вони починають відчайдушно битися між собою. Цей епізод до болю нагадує події у “Субстанції”, де дві супервумен ведуть боротьбу одна з одною. Чому такий конфлікт неминучий?
Тому що, як писав Ніцше, “того, хто падає, – штовхни”. Суперлюдина – це агресивний егоїст без співчуття, який знищує всіх на шляху до своєї мети.
Однак навіть у “чоловічій” версії супергероя – “Бійцівському клубі” – Тайлер не позбавлений певної романтики. Режисерка Коралі Фаржа жорстко руйнує цю романтизацію. Вона прагне показати, що за зовнішньою привабливістю образу суперлюдини ховається справжнє чудовисько. Кров, що окроплює персонажів, символізує нашу давню закоханість у цей образ, якому ми аплодуємо в численних фільмах. Фаржа використовує гротескно-сатиричну форму, щоб зруйнувати культ супермена.
Чи є вона однією такою? У стрічці “Фуріоза: Хроніки Божевільного Макса” (2024) Джорджа Міллера, про яку писав Фокус, з Анею Тейлор-Джой у головній ролі, присутня подібна ідея. У фіналі Фуріоза використовує тіло ще живого супермена, диктатора Дементуса (Кріс Гемсворт), щоб виростити персикове дерево. Персик – символ миру. Основна ідеологія фільму полягає в тому, що війни суперменів втомили всіх, залишивши лише пустку. Настав час створювати мирні оазиси. Комерційно картина Міллера провалилася в прокаті, попри найвищі оцінки на всіх ресурсах – в середньому 90 зі 100.
Імовірно, “Субстанція” також не стане касовим хітом, але її послання буде почуте: надлюдина, чи то пак супервумен, руйнує все навколо себе і всередині. Хоча у Елізабет був шанс. Її запросив на побачення приємний чоловік старшого віку, але комплекси, пов’язані з культом тіла, завадили цій зустрічі. Через це ми так нічого й не дізналися про головну героїню: хто її батьки, чим вона захоплювалася, який у неї характер? Режисерка свідомо фокусується виключно на зовнішньому аспекті життя персонажів, оскільки в показаному суспільстві їхній внутрішній світ нікого не цікавить.
Маргарет Куоллі, Коралі Фаржа і Демі Мур на фестивалі в Торонто
Всі втомилися від “надлюдей”, хочеться бачити більше історій про звичайних людей. Нормальних. Людей, які люблять когось, крім себе. Дві сучасні талановиті стрічки з подібним посланням вже свідчать про нову тенденцію. А Демі Мур за цю непросту роль, безумовно, “світить” “Оскар”: актриса створила справжній образ-символ.
Трейлер фільму “Субстанція”
Підсумок від Українське життя:
Цей фільм – справжній виклик для глядача, який змушує замислитися над суспільними стандартами краси, тиском віку та фанатичним прагненням до молодості. “Субстанція” є потужним сатиричним висловом про споживацьке суспільство та культ зовнішньої оболонки, а також про руйнівну природу егоїзму, що ховається за маскою “ідеальної” людини. Хоча фільм може бути шокуючим, його глибокий підтекст і талановита гра акторів роблять його вартим уваги для тих, хто шукає в кіно не лише розваги, а й спонукання до роздумів.
Подробиці можна знайти на сайті: focus.ua