## Тарас Шевченко: Невідомі сторінки життя великого Кобзаря
9 та 10 березня Україна вшановує “Тарасові дні”, присвячені 212-й річниці від народження та 165-й річниці від дня смерті видатного письменника Тараса Шевченка. З нагоди цієї дати “Фокус” підготував добірку маловідомих, але надзвичайно цікавих фактів із життя Кобзаря. ### Неслухняний учень: як Шевченко дав прочухана вчителю У 12-річному віці, осиротівши, Тарас Шевченко вирішив взятися за власне життя і став учнем-попихачем у дяка Богорського. Сам дяк мав схильність до пияцтва, часто зникаючи в шинку на кілька днів. Шевченко ж, попри свій вік, отримав від нього посаду “консула”, що насправді означало обов’язок бити своїх товаришів, тоді як самого Тараса покарав сам дяк. Саме в дяка Шевченко заробив свої перші кошти. Коли Богорський переконався у здібностях свого учня, він посилав його читати Псалтир по покійниках, за що Тарас отримував “десяту копійку”. > “Я знав мало не ввесь Псалтир з пам’яті й читав його, як казали мої слухачі, “виразно”, себто голосно. Завдяки такому моєму “досужеству”, не поховано в селі ні одного покійника, щоб над ним не читав я псалтиря. За читання його давали мені книш і копу грошей, які я віддавав учителеві, як його прибуток, а він уже від щедрот своїх наділяв мене п’ятаком на бублики. І це було одне-єдине джерело мого існування”, — згадував сам Шевченко. Попри старанну працю, Тарас, як і дяк, часто голодував. Тому майбутній поет згадував, що радів, коли “на селі траплялися покійники”.
Картина Івана Труша “Дитинство Тараса Шевченка” Фото: Вікіпедія > “А як ні, то просто по кілька днів поспіль голодували: іноді ввечорі, возьму, було, я торбу, а вчитель возьме в десницю посох, а в шуйцю сосуд скудельний (не гребували ми й напоями, як грушевий квас) та й підемо попід вікнами виспівувати “Богом ізбранную”. Іноді принесемо таки дещо в школу, а іноді й так, насухо, прийдемо, тільки що не голодні”, — описував ці часи Шевченко. Згодом дяк Богорський зблизився з мачухою Шевченка, з якою у Тараса були складні стосунки. Після цього дяк почав ще сильніше моряти хлопця голодом та частіше бити. У відповідь малий Тарас відповідав словесно. Перебування у школі Богорського Шевченко називав “многотрудним двохлітнім іспитанієм”, але завершив навчання показово. Побачивши п’яних дяка та його друга, він “без жалю обнаживши задняя свого наставника й добродія, всипав йому добру порцію березової каші і, помстившись донесхочу та вкравши якусь книжечку з кунштиками, тієї самої ночі втік…”. Після цього він попрямував до Лисянки, де знайшов нового вчителя-маляра. ### Модний поет: як Шевченко витрачав зароблене Незважаючи на важке дитинство, Шевченко згодом почав заробляти чималі кошти, але так само легко з ними розлучався. Гроші надходили з різних джерел: * Продаж картин: Залеський заплатив 150 карбованців за 4 образи, а Куліш — 250 карбованців за серію малюнків. * Поетичні твори: Лазаревський писав, що має 36 карбованців Шевченка, а також 175 карбованців, надісланих поетом Олексієм Жемчужниковим. * Портрети: Шевченко також заробляв на створенні портретів. Попри безплатне житло та мінімальні витрати на повсякденне життя, поет часто опинявся у скрутному фінансовому становищі. Він скаржився, що не має коштів навіть на відвідування опери, іноді продаючи акварелі або сепії, а інколи знаходячи покупців на нові гравюри. Однак, часто Шевченко витрачав гроші на модний одяг. Він любив дорогі білі парусинові костюми, а одного разу навіть придбав собі єнотову шубу. > Його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко писав: “…Тарас мій частенько став роз’їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс”.
Автопортрет Тараса Шевченка 1843 року Фото: Енциклопедія життя і творчості Тараса Шевченка Перебуваючи в Україні, Шевченко справляв приємне враження своїм зовнішнім виглядом: носив модний сірий сурдут, оксамитовий комір та високо зав’язаний шаль-крават. > Павло Зайцев описував його так: “…На смуглявому лиці знати було легкі сліди віспи. Був русявий. На перший погляд обличчя його видавалося звичайне, але кожного, хто хоч трохи приглянувся до нього, чарували його невеликі, але виразисті сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добрістю. Очами тими він підкорив собі вже не одне людське серце. “Тримав він себе в товаристві вільно і з тактом і ніколи не вживав тривіальних виразів”. ### “Мученик за віру” на засланні Під час заслання на острові Кос-Арал у 1848-1849 роках, солдатам було заборонено носити бороду. Однак, через неможливість голитися під час плавання, Шевченко відпустив бороду. Місцеві уральські козаки-старовіри, побачивши його, вирішили, що він є “мучеником за віру” і старообрядським священником. Командир солдатів, вражений цим, впав перед Шевченком на коліна, просячи благословення. Шевченко, розважившись, погодився, а ввечері командир влаштував для нього розкішний бенкет.
Автопортрет Тараса Шевченка з бородою Фото: Енциклопедія життя і творчості Тараса Шевченка Пізніше, козацький полковник Марков, почувши про “святого” Шевченка, попросив у нього благословення, натомість давши 25 карбованців. Поет відмовився від грошей, але це спонукало полковника до сповіді. Після цього Шевченко зміг залишити форт, аби не підживлювати чутки про себе. ### Лермонтов: один з улюблених поетів Шевченка Під час заслання Тарас Шевченко неодноразово просив друзів надіслати йому твори Михайла Лермонтова. У 1847 та 1848 роках він писав: “Пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том, велику, превелику радість пришлете з ним…” Під час обшуку у 1850 році, у Шевченка було вилучено дві книги з поезією Лермонтова. Він присвятив йому вірш “Мені здається, я не знаю” та називав “наш великий Лермонтов”. 28 липня 1857 року, повертаючись до казарми, Шевченко писав про Лермонтова: > “Ніч місячна, тиха, чарівна ніч. Як прекрасно, правдиво гармоніювала ця чарівна пустинна картина з чарівними віршами Лермонтова, які я мимоволі прочитав кілька разів, як найкращу молитву Творцеві цієї невимовної гармонії у своєму безконечному світотворенні. Не доходячи до форту, на кам’янистому горбку, я сів одпочити і, дивлячись на освітлений місяцем, теж кам’янистий шлях, ще раз прочитав: > > Выхожу один я на дорогу, > > Предо мной кремнистый путь блестит. > > Ночь тиха, пустыня внемлет Богу, > > И звезда с звездою говорит.” ### “Тарасова наречена”: історія Ликери Полусмак У червні 1860 року Тарас Шевченко познайомився з Ликерою Полусмак, яка працювала служницею у його друзів. Несподівано для всіх, Шевченко освідчився їй і оголосив про намір одружитися. Його друзі були здивовані, адже Ликера була ледача, неохайна, брехлива, зажерлива та не шанувала свою репутацію. Єдине, що вона вміла добре – шити білизну та вишивати.
Ликера Полусмак Фото: Вікіпедія Ликера, щоб дати згоду, попросила дозволу у свого пана. Друзі Шевченка, які спочатку допомагали їй, згодом навмисно затягували процес, щоб поетові відкрилася справжня сутність жінки. Шевченко шукав у ній простоту, а вона — багатство. Коли він подарував їй хрестик і буквар, вона запитала про вартість хрестика, і, дізнавшись, що він не золотий, викинула його. Водночас Шевченко дбав про Ликеру, даруючи їй теплі речі, взуття, ювелірні вироби та Євангеліє. > “Так, наприклад, довідавшись, що Ликера застудилась (“тьопала по калюжах”) він прислав їй цілу купу всякого добра, м. ін. теплий плед. Взявши мірку з її ноги, накупив їй черевиків, теплих панчіх і т. ін. Дарував і ювелірні речі: каблучки, серги з медальйонами, коралі. А одної неділі подарував Євангеліє в гарній білій оправі з золотими краями. Ликера мала повну змогу переконатися, що її наречений зовсім не скупий”, — пише Павло Зайцев. Попри формальну згоду пана, їхні стосунки були конфліктними. Кінець поклала сцена, коли Шевченко застав Ликеру в обіймах її вчителя або, за іншою версією, якогось лакея. > “…вона відповіла: “Послуша тара твоеимй записками издесъ неихто не нужаеца”, додавши ще кілька брутальних, не зовсім пристойних слів…” — йдеться в книзі Павла Зайцева. Ликера Полусмак згодом одружилася з перукарем, а після його смерті переїхала до Канева, де відвідувала могилу Шевченка. Вона померла у 1917 році в Каневі. У 1989 році на її могилі встановили пам’ятник з написом: “Тут поховано наречену Тараса Шевченка Ликерію Іванівну Полусмак”. *** ### Підсумок від “Українське життя”: Ці маловідомі факти з життя Тараса Шевченка дозволяють глибше зрозуміти багатогранність його особистості, його боротьбу, таланти та людські переживання. Вони розкривають не лише геніального поета і художника, а й звичайну людину з її слабкостями та сильними сторонами, роблячи його образ ще ближчим і зрозумілішим для сучасного українця.
За даними порталу: focus.ua