Розгадано загадку транспортування гігантських каменів Стоунхенджа: нова теорія

Походження велетенських кам’яних брил Стоунхенджа, особливо майже 6-тонного Вівтарного каменю, який опинився на Солсберійській рівнині близько 5000 років тому, досі залишалося однією з найзагадковіших сторінок давньої історії.

Археологи та геологи протягом багатьох років намагалися з’ясувати, як цей колосальний блок пісковика подолав понад 700 км — від сучасних теренів Шотландії до південної Англії. Нове дослідження, детально описане у виданні Popular Mechanics, пропонує свіжий погляд на цю проблему.

Ключові аспекти дослідження

Згідно з новою науковою роботою, опублікованою в Journal of Quaternary Science, ймовірним поясненням є комбінований підхід. Вчені припускають, що значну частину шляху Вівтарний камінь міг подолати завдяки силі льодовикового потоку, тоді як решту дистанції його, ймовірно, перемістили люди епохи неоліту.

Автори дослідження наголошують, що остаточно підтвердити цей сценарій наразі неможливо. Проте, комп’ютерне моделювання демонструє: льодовик міг доправити камінь приблизно до середини маршруту. Однак, пояснити подальше переміщення та встановлення цього моноліту в межах Стоунхенджа виключно за допомогою природних сил криги — нереалістично. Варто зазначити, що Вівтарний камінь є найбільшим та найважчим серед так званих “блакитних каменів” Стоунхенджа, маючи довжину близько 4 метрів та вагу майже 6 тонн.

Геологічний аналіз вказує на шотландське походження каменю, а саме — з пісковикових родовищ, пов’язаних із давнім озером в Оркнейському регіоні на північному сході Шотландії. Механізм його потрапляння на територію сучасної Англії й досі активно обговорюється. Основними версіями залишаються транспортування льодовиком або перевезення людьми. Представники неолітичних культур могли використовувати тогочасні технології для переміщення великих брил як суходолом, так і морем.

Дослідники поєднали аналіз складу пісковика з комп’ютерним моделюванням динаміки льодовикових мас. За версією Халлама Ремі Венесса, гляціолога з Шеффілдського університету, наприкінці останнього льодовикового періоду потужний льодовиковий потік міг рухатися від Оркнейського басейну в напрямку сучасної Великої Британії, транспортуючи разом із собою уламки гірських порід.

Модель, над якою пан Венесс працював близько п’яти років, показала, що приблизно 12 тисяч років тому Вівтарний камінь міг досягти району Доггер-Банку — нині затопленої ділянки Північного моря, розташованої приблизно за 100 км від північно-східного узбережжя Англії. За словами науковця, у той період Доггер-Банк був частиною Доггерленду — обширної території, яка згодом опинилася під водою.

Однак, саме тут виникає ключова складність цієї гіпотези. Навіть якщо припустити, що льодовик доставив камінь до Доггер-Банку, від цього місця до Стоунхенджа залишалося ще близько 400 км. Доггерленд колись слугував природним сухопутним мостом, що з’єднував Британські острови з континентальною Європою. Через поступове підвищення рівня Світового океану ця територія спочатку перетворилася на острів, а згодом була повністю затоплена.

За оцінками дослідників, приблизно 8 тисяч років тому ця територія ще перебувала над рівнем моря. Це означає, що Вівтарний камінь мав покинути Доггерленд задовго до початку будівництва Стоунхенджа. Саме на цьому етапі в теорію втручається людський фактор. Вчені припускають, що давні мешканці Британії могли вчасно перемістити цей цінний камінь із території, яка перебувала під загрозою затоплення.

Таким чином, маршрут транспортування міг складатися з двох ключових фаз: спершу камінь рухався під дією льодовика, а потім його перевезли люди. Якщо запропонований сценарій виявиться правильним, він може пролити світло на одну з найважливіших загадок Стоунхенджа — як велетенський камінь шотландського походження опинився за сотні кілометрів від місця його видобутку.

Попри нову теорію, залишається чимало невирішених питань. Наразі дослідники не мають прямих доказів того, що саме представники неоліту витягли Вівтарний камінь із Доггерленду та доправили його до Солсберійської рівнини. За словами пана Венесса, подальше переміщення каменю людьми до Стоунхенджа, після того, як він опинився на східному узбережжі Англії, виглядає значно більш правдоподібним.

Відстань, яку мав подолати Вівтарний камінь, приблизно співставна з маршрутами інших “блакитних каменів” Стоунхенджа. Водночас, вона приблизно вдесятеро перевищує шлях, який подолали масивні сарсенові брили, видобуті значно ближче до місця розташування монумента.

Нагадаємо, раніше науковці з’ясували, яким ароматом пахли Помпеї до їхнього знищення.

Підсумок від Українське життя:

Ця новина буде корисною для всіх, хто цікавиться історією, археологією та давніми цивілізаціями. Вона пропонує нову, логічну версію розгадки однієї з найвідоміших історичних загадок — транспортування гігантських каменів Стоунхенджа. Ознайомлення з цим дослідженням дозволяє краще зрозуміти винахідливість та інженерні можливості наших предків, а також процес формування одного з найвидатніших мегалітичних пам’яток світу.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: drevo.uaportal.com