Мадярська Легенда: Як Революція Вивела Ференца Пушкаша до Світової Спільноти
Рина Теніна 2 квітня 2026 – 20:33 14 квітня 2026 – 23:04
Детальніше про це пише ІП “Кур’єр”, посилаючись на “Чемпіон”.
Ніколи не варто недооцінювати силу згуртованного народу, коли він прагне свободи.
23 жовтня 1956 року угорська влада очікувала скромної студентської акції, яка мала завершитися поверненням до гуртожитків. Однак на вулиці вийшло близько 200 тисяч людей, висловлюючи невдоволення панівним режимом. Їхні вимоги були чіткими:
- Виведення радянських військ з території Угорщини.
- Проведення загальнонаціональних виборів за багатопартійною системою.
- Відновлення права приватної власності та реорганізація економіки.
- Скасування цензури та розпуск таємної поліції AVH, аналога радянського НКВС.
Ці події стали катастрофічними для режиму Матяша Ракоші, який наслідував радянську модель управління. Економіка країни, як промисловість, так і сільське господарство, зазнали значних збитків. За офіційними даними, 30% населення опинилося на межі бідності, а ще 55% жили в стані крайньої скрути.
Єдиною сферою, де комуністичний режим досяг помітних успіхів після Другої світової війни, був футбол. Угорщина сформувала одну з найсильніших команд епохи, яку вдома називали “Золотою командою”, а за кордоном – “Могутніми мадярами”. Особливо гучним був тріумф з рахунком 6:3 над Англією на стадіоні “Вемблі” у 1953 році.
Склад цієї легендарної команди був добре відомий: Грошич у воротах; Бузанскі, Лорант, Лантош у захисті; Божик, Закаріаш у півзахисті; Будай, Цибор, Хідегкуті, Кочиш та Пушкаш у нападі.
Однак, після серії з 23 матчів без поразок, угорці неочікувано поступилися збірній ФРН у фіналі Чемпіонату світу 1954 року. Навіть тренер команди, переконаний комуніст Густав Шебеш, висловлював жаль, що ця перемога могла б запобігти контрреволюції та дати шанс на розбудову соціалізму.
***
На момент початку революційних подій “Золота команда” вже не була в піку своєї форми, але все ще залишалася грізною силою. Мартон Букові, новий тренер, зумів влити в команду свіжу кров. Восени 1956 року Угорщина здобула перемоги над Польщею (4:1), Югославією (3:1) та Францією (2:1), що стало рідкісною відрадою для народу.
Особливо символічною була перемога над СРСР у Москві. Золтан Цибор, якого прозвали “Дурень”, забив єдиний гол і продемонстрував емоційний танець на лаві запасних, що відображало складні взаємини між країнами.
Напруга наростала, і коли студенти вийшли на вулиці, до них долучився весь народ, не боячись переслідувань з боку AVH. Сам Цибор взяв до рук зброю та брав участь у вуличних боях у Будапешті.
Тим часом Ференц Пушкаш, якому вже виповнилося 29 років і який мав певні проблеми із зайвою вагою, уважно розглядав пропозиції з-за кордону. Його досягнення – 357 голів за “Гонвед” та 84 голи у 85 матчах за збірну – свідчили про його світову славу. Він був головною зіркою, об’єктом захоплення для журналістів та вболівальників. Шандор Кочиш, визнаний майстер гри головою, займав друге місце за популярністю.
Коли ситуація в країні стала критичною, угорські зірки, яким і так було некомфортно в умовах режиму Ракоші, почали вагатися щодо свого майбутнього.
***
Революція набирала обертів. Радянські війська увійшли до Будапешта 24 жовтня, але зустріли запеклий опір. Новий прем’єр-міністр Імре Надь фактично підтримав протестувальників. Москва взяла паузу, спостерігаючи за розвитком подій.
Будапешт відчув смак перемоги. Політичних в’язнів звільняли, а агентів AVH заарештовували. Відбулися й зміни у футбольному світі: “Текстильник” повернув собі історичну назву МТК, а “Ференцварош” відмовився від приналежності до харчової промисловості та повернув свої знамениті зелено-білі кольори.
Ключовим рішенням стало проголошення виходу Угорщини з Варшавського договору та оголошення нейтралітету. Коли команда “Гонвед”, яка повернула собі назву “Кішпешт”, готувалася до матчу Кубка європейських чемпіонів проти “Атлетика” з Більбао, Імре Надь особисто попрощався з ними, висловивши віру в їхню майбутню перемогу.
Однак, у Москві Микита Хрущов бачив ситуацію інакше. Він наполягав на тому, щоб не виводити війська з Будапешта, а навпаки – “проявити ініціативу в наведенні порядку”, побоюючись, що відхід з Угорщини “збадьорить американських, британських, французьких імперіалістів”. 4 листопада 1956 року радянська армія розпочала масштабну операцію з придушення повстання.
***
Новини про придушення революції дійшли до команди “Гонвед”, яка перебувала в Європі, із запізненням. Ще довше про трагічні події вдома дізнавалися угорські олімпійці, які брали участь в Іграх у Мельбурні, Австралія.
“Гонвед” зазнав поразки в Більбао з рахунком 2:3. Наступним мав бути домашній матч, але грати на стадіоні, де відбувалися розстріли, було неможливо. На щастя, бельгійці запропонували свій стадіон “Ейзель” для проведення домашньої гри. Команда вирушила до Бельгії автобусом.
З ними поїхали і посередники, а також Бела Гуттман, знаменитий тренер, який також покинув Угорщину. Перед матчем-відповіддю “Гонведу” запропонували турне Америкою з обіцянкою 10 000 доларів за гру – величезні гроші. Гуттман був готовий їх очолити. Саме в цей момент до них приєднався старий друг Шебеш, намагаючись переконати гравців повернутися. Пушкаш звернувся до нього: “Дядьку Густі, поїхали з нами!”, але той відмовився, посилаючись на особисті обставини.
Матч-відповідь перетворився на фарс. Після травми воротаря Лайоша Фараго, його замінив Цибор, який навмисно пропускав голи, бажаючи покинути команду та долучитися до турне. Шебеш, який був на трибуні, не міг пробачити йому такого вчинку і був на межі сліз. Гуттман та інші зрозуміли, що відбувається.
***
У ті дні Угорщину залишали не лише окремі особи, а й цілі селища. За кілька тижнів країну покинуло понад 220 тисяч біженців, що стало величезним ударом для 10-мільйонного населення. Особливо тривожним був той факт, що понад 50% біженців були молодшими 25 років, а майже 40% мали вищу освіту.
Дружина Пушкаша, Ержебет, разом з 4-річною донькою Аніко та дружиною головного лікаря “Гонведа” Тамаша Фріда, вирушила у небезпечну подорож. Вони вистрибнули з поїзда, що проїжджав повз село Левел, переховувалися у стайнях, а потім продовжили шлях до кордону вночі. Їм вдалося дістатися Австрії, де їх зустрів Червоний Хрест. Там Ержебет випадково зустрілася з Еліз, дружиною Кочиша, яка також щойно перетнула кордон.
У цей час в Угорщині партійні та радянські ЗМІ поширювали чутки про загибель Пушкаша у вуличних боях, прагнучи деморалізувати революціонерів. Щоб спростувати ці заяви, “Галопуючий майор”, як його називали на Заході, виступив у прямому ефірі на “Радіо Вільна Європа”: “Привіт, це Пушкаш. Писали, що я помер, бо кругом коїться такий жах. Але я провів ці страшні дні з дружиною та донькою. Ми в порядку і готові підкорити вершини, заради яких країна стільки натерпілася”. Це був його останній виступ перед близькими протягом 30 років.
***
З команди “Гонвед”, яка вирушила до Південної Америки, більшість гравців повернулися додому після того, як бойові дії припинилися. Деякі щиро вірили в комунізм, інші боялися невизначеності. В Будапешті вони мали статус, ім’я та звичні умови життя. А на Заході?
Не повернулися лише Цибор, Кочиш та Пушкаш. Їхнє рішення залишитися на Заході, ймовірно, було пов’язане з їхньою активною позицією під час революції. Пушкаш, наприклад, захищав гравця збірної Шандора Сюча, якого було розстріляно у 1951 році за зв’язок із заміжньою актрисою. Він також підтримував воротаря Дьюлу Грошича, якого після поразки на ЧС-1954 запроторили до таборів за підозрою у шпигунстві.
Ці події було важко зрозуміти тим, хто не жив у тоталітарній державі. 26 грудня 1956 року в Мілані місцеві комуністи освистували втікачів, тоді як ті, хто вирвався зі Сходу, навпаки, вітали їх. Багато угорців тікали на Захід ще з часів Другої світової війни, шукаючи свободи.
У 1949 році Ласло Кубала, переодягнувшись радянським солдатом, втік з Угорщини. Дізнавшись про долю співвітчизників, він доклав зусиль, щоб його клуб “Барселона” підписав Кочиша та Цибора.
Щодо Пушкаша, то він набрав 18 кілограмів через відсутність тренувань і навіть розглядав можливість зайнятися бізнесом. Але одного дня він зустрів Еміля Ештрайхера, колишнього адміністратора “Гонведа”, який також втік і тепер працював у мадридському “Реалі”. Ештрайхер дав Пушкашу два місяці, щоб привести себе у форму, і пообіцяв організувати перегляд у дона Сантьяго Бернабеу. Пушкаш, впевнений у своєму таланті, скинув зайві кілограми за шість тижнів.
Його статистика в “Реалі” вражає:
- 324 голи у 372 матчах.
- 6 національних трофеїв.
- 3 Кубки європейських чемпіонів.
Альфредо Ді Стефано, його партнер по команді, спочатку відчував ревнощі, але згодом вони стали друзями на все життя. Для мадридських фанатів він відомий як “Панчо”.
Сумно, що революцію, яка дала цим талантам шанс на вільне життя, радянська влада жорстоко придушила. Було встановлено маріонетковий уряд Яноша Кадара, а Імре Надь та ще близько 300 борців за свободу були розстріляні за “непокору Москві”.
Близько 220 тисяч угорців так і не повернулися на батьківщину. Вони знайшли нові домівки, створили сім’ї. Через 50 років один з них став дідусем футболіста, який став справжнім кошмаром для збірної України.
Незважаючи на всі труднощі, кар’єра Пушкаша в “Реалі” стала одним з найважливіших досягнень угорців, яке радянська влада не змогла відібрати.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття глибоко розкриває маловідомі сторінки історії видатного футболіста Ференца Пушкаша, пов’язані з угорською революцією 1956 року. Вона показує, як політичні події можуть вплинути на долю людини та як прагнення до свободи може вивести талановиту особистість на новий рівень. Для українського читача, який розуміє складність історичних періодів, пов’язаних із радянським впливом, ця розповідь може бути особливо цікавою та повчальною, адже вона демонструє боротьбу за свободу та її наслідки.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: izmail.es