Скарби Русі за кордоном: як середньовічні рукописи, народжені в Україні, стали частиною світової спадщини
Рина Теніна 3 серпня 2026 – 16:34 3 серпня 2026 – 11:01
Понад чотири століття у Реймському соборі відбувався сакральний ритуал: французький монарх, поклавши руку на стародавнє Євангеліє, складав урочисту присягу. Але ця книга, що стала символом французької коронації, зародилася на київських землях.
У 1051 році молода жінка вирушила в далеку мандрівку з берегів Дніпра до річки Сени, везучи з собою не лише власне серце, а й скарби, слуг та одну особливу книгу. Анна, донька Ярослава Мудрого, ставала королевою Франції. Яким саме було Євангеліє, що вона, за переказами, привезла з Києва, досі викликає дискусії серед науковців. Проте, ця книга, або те, що вона уособлює в народній пам’яті, перетворилася на один із найдивовижніших символів зв’язку між Руссю та Заходом у середньовіччі.
Реймське Євангеліє: спадщина з Києва
Кирилична частина так званого «Реймського Євангелія» (MS 255) датується XI–XII століттями. Сучасні українські дослідники вбачають у ній зв’язок із київським скрипторієм – майстернею, де переписували та оздоблювали книги за часів Ярослава Мудрого. Наразі манускрипт зберігається в бібліотеці Карнегі у французькому місті Реймс. Він більше не присутній на коронаціях і не торкається рук монархів, але продовжує жити за тисячі кілометрів від місця свого походження, зберігаючись в архівному сховищі.
Розпорошені рукописи: хто вони, ці книги?
Історія Реймського Євангелія – лише одна з багатьох. Десятки середньовічних рукописів, створених на теренах Київської Русі, нині розкидані по бібліотеках та музеях від Парижа до Москви, від Кракова до Ватикану. Вони потрапили туди з різних причин: через шлюби, війни, торгівлю, пограбування, дипломатичні подарунки чи революційні конфіскації. Кожна з цих книг ставить питання, яке рідко має просту відповідь: чию спадщину вони уособлюють?
«Книга може пережити королівство, яке її замовило, та цивілізацію, яка її створила. Проте вона сама не може розповісти, кому належить», – це думка з дискусії про рукописну спадщину Русі.
«Анна-королева»: присяга на Євангелії з Києва
Коли Анна Ярославна вирушала до Франції, Київ був одним із найбільших мегаполісів Європи. Золоті куполи Софії Київської вже сяяли над Дніпром, бібліотека Ярослава Мудрого вражала своїми фондами, а київські книжники копіювали та перекладали тексти, що давно зникли в руїнах Риму. Київська Русь тоді була не периферією, а потужним культурним центром.
Євангеліє, яке привезла Анна, складалося з двох частин: кириличної та глаголичної. Глаголична частина написана пізніше, але саме кирилична, давніша, пов’язана з київським скриптор ієм. Протягом наступних століть цей рукопис зберігався в абатстві Сен-Ремі-де-Реймс, біля собору, де коронували французьких монархів. З XVI століття він став використовуватись для складання присяги під час коронаційних церемоній.
В Україні існують факсимільні видання цього Євангелія, а сам манускрипт неодноразово ставав предметом культурно-дипломатичних перемовин між Францією та Україною. У вітчизняній науковій традиції це Євангеліє вважається «найдавнішою пам’яткою української писемної мови». Французькі колеги переважно погоджуються з унікальністю рукопису, хоча не завжди готові надавати йому такі ж національні акценти. Однак, його символічна вага залишається значною: це матеріальне свідчення того, що Київська Русь XI століття була невід’ємною частиною загальноєвропейського цивілізаційного простору, перебуваючи в самому серці тогочасних династичних зв’язків.
Анна Ярославна – одна з небагатьох жінок середньовічної Європи, чиї власноручні підписи збереглися. На одному з документів вона залишила підпис кирилицею: «Анна ръина» – «Анна-королева». Це найдавніший відомий підпис правителя Франції.
Остромирове Євангеліє: найдавніша датована книга не вдома
Диякон Григорій завершив переписування книги у травні 1057 року, про що свідчить його приписка. Сім місяців він працював над Євангелієм, що налічувало 294 аркуші пергаменту, на замовлення новгородського посадника Остромира, близького до київського князя Ізяслава Ярославича. Рукопис був оздоблений відповідно до найвищих стандартів київської книжкової майстерності: три повносторінкові мініатюри євангелістів, витончений орнамент у характерному київському стилі та розкішні ініціали.
Остромирове Євангеліє – це найдавніша точно датована книга, створена на державі Русь. Цей факт визнають усі дослідники, незалежно від їхньої національності. Однак, де ж ця книга знаходиться сьогодні? Вона зберігається в Санкт-Петербурзі, у Російській національній бібліотеці. Там її представляють як «пам’ятку давньоруської, загальноруської книжності», підкреслюючи певний акцент, який дедалі більше відрізняється від того, як ту ж спадщину сприймають в Україні.
«Книга, народжена в Києві, сьогодні є символом чужої державної культури. Але пергамент пам’ятає все». Дослідники про долю Остромирового Євангелія.
Для українських медієвістів цей рукопис є невід’ємною частиною київської книжкової традиції. Його вилучення з українського культурного канону не є нейтральним рішенням, а наслідком тривалої політики привласнення культурної спадщини.
Рукописи, «вивезені» до Росії
Остромирове Євангеліє – лише найвидатніший приклад. Разом із ним у Санкт-Петербурзі та Москві зберігаються десятки інших рукописів київського та галицько-волинського походження:
- Київський псалтир (1397 р.) – написаний у Києві, містить унікальні мініатюри.
- Ізборник Святослава (1073 р.) – енциклопедичний збірник, створений для київського князя.
- Галицьке Євангеліє (1144 р.) – один із найдавніших рукописів галицької традиції.
Ізборник Святослава 1073 року – ще один яскравий приклад. Це монументальний енциклопедичний збірник, укладений для київського князя Святослава Ярославича. Він містить трактати з різних галузей знань, богословські тексти та практичні настанови. Особливістю цього збірника є мініатюра із зображенням самого Святослава в оточенні родини – одне з найраніших збережених портретних зображень давньоруських правителів.
Єдиноріг з Волині: мандрівка рукопису з Лавришівського монастиря до Кракова
У цій колекції мандрівних рукописів є особлива книга, яка вражає не лише своїм походженням, але й змістом. Лавришівське Євангеліє датується приблизно 1329 роком. Воно було створене для Лавришівського монастиря на Волині. Хоча ці землі нині належать Білорусі, у XIV столітті вони були частиною руського культурного простору з виразними волинсько-галицькими традиціями. Саме звідси, з книжних майстерень Волині та Галичини, рукопис успадкував свій характерний художній стиль.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття розкриває захопливу історію середньовічних українських рукописів, які, попри своє походження, нині зберігаються в іноземних бібліотеках та музеях. Вона допомагає глибше зрозуміти історичні зв’язки Київської Русі з Європою, підкреслює цінність культурної спадщини та ставить важливе питання про її приналежність. Інформація буде корисною для всіх, хто цікавиться історією України, середньовічною писемністю та збереженням культурних артефактів.
Оригінал статті: izmail.es