1848: Забута Весна Звільнення Українців, Яка Передувала 1861 Року
Рина Теніна 23 серпня 2026 – 20:41
Дивовижно, як історична пам’ять формує колективне усвідомлення подій. Якби ви запитали сьогодні пересічного українця про дату скасування кріпацтва, найімовірніше, він би назвав 1861 рік. Ця дата, як монумент, домінує в історіографії, затуляючи собою більш ранні, але не менш вагомі події. Насправді, історія звільнення українських селян має більш глибоке коріння. ІП “Кур’єр” за матеріалами 24 Каналу детально розкриє цей цікавий аспект.
Чому українці здобули волю раніше за росіян?
Історичні наративи століттями формувалися з центру імперій, що призводило до маргіналізації ключових подій, які стосувалися мільйонів українців. Фактично, особиста свобода для значної частини українського народу настала за 13 років до маніфесту російського імператора Олександра II. Це відбулося у 1848 році, під час епохальних змін, відомих як “Весна народів”.
Щоб повною мірою усвідомити цю історичну розбіжність, необхідно чітко розмежувати демографічні та політичні реалії українських земель у середині ХІХ століття. Рівно на захід від річки Збруч розташовувалися Галичина, Буковина та Закарпаття, які були інтегровані до складу Австрійської імперії Габсбургів. На схід же простягалися території, поглинуті Російською імперією, де панував жорсткий, майже рабовласницький режим часів Миколи I.
1848 рік ознаменувався хвилею революцій, що прокотилася від Парижа до Відня. Імперія Габсбургів відчувала шалений тиск національних рухів. У Галичині польська шляхта, яка мала значний вплив та володіла більшістю земель, готувала антиавстрійське повстання. У відповідь, губернатор Галичини Франц Штадіон, реалізуючи геніальний, хоч і цинічний політичний хід, щоб нейтралізувати польську аристократію, у квітні того ж року оголосив про негайне скасування панщини для всіх селян, включаючи українців. Імператор Фердинанд I згодом офіційно затвердив це рішення.
Значення цього моменту важко переоцінити. Український селянин у Галичині перестав бути просто “інвентарем”, отримавши громадянські права, можливість звертатися до суду, а також право обирати та бути обраним до парламенту у Відні. Це був надзвичайно потужний поштовх, який започаткував формування модерної української політичної нації.
Частина українського народу в той час синхронізувалася з європейськими політичними процесами. В Австрійській імперії українці заснували Головну Руську Раду – першу легальну політичну організацію, почали видавати першу україномовну газету “Зоря Галицька” та формувати національні гвардії. Це був справжній вибух громадянської свідомості, який став можливим саме завдяки скасуванню панщини.
Водночас, поки галицькі селяни вже відправляли своїх представників до імперського Рейхсрату, українці по той бік Збруча залишалися безправною власністю російських поміщиків. Їх могли продати, програти в карти чи відправити на заслання до Сибіру. Російська імперія зберігала свої феодальні порядки. То чому ж ця знакова подія – звільнення значної частини українського етносу у 1848 році – залишилася майже непоміченою у загальносвітовому контексті?
Чому історія гучніше говорить про 1861 рік?
Перша причина полягає в тому, що Галичину часто сприймали як периферію Європи. Події, що там відбувалися, здавалися європейським інтелектуалам провінційними і не вартими широкого висвітлення. Звільнення селян розглядалося радше як тактичний хід внутрішньої австрійської політики, а не як акт гуманістичного тріумфу.
Іншим важливим фактором стала надзвичайно сувора економічна реальність після 1848 року. Тут варто згадати проблему так званих “сервітутів” – прав користування лісами та пасовищами. Попри особисту свободу, селяни все ще залежали від шляхти, оскільки ліси та луки залишалися у її власності. Це призвело до десятиліть тривалих судових процесів та економічної залежності.
Таким чином, свобода виявилася гіркою. Вона не принесла миттєвого процвітання, а радше трансформувала феодальну експлуатацію у капіталістичну бідність. Через це у колективній пам’яті самих селян 1848 рік часто асоціювався не з ейфорією визволення, а з початком нових, витонченіших форм економічного виживання.
Але є й третій, надзвичайно впливовий фактор – потужна пропагандистська машина російського, а згодом і радянського імперського наративу. Коли у 1861 році Російська імперія, яка зазнала принизливої поразки у Кримській війні (що стало головним поштовхом до реформ), нарешті скасувала кріпацтво, цю подію розрекламували на увесь світ.
Не тільки російська дипломатія, а й “велика” література, починаючи від Тургенєва і закінчуючи Толстим, активно творила міф про “Царя-Визволителя”. Цей міф був настільки потужним, що на довгий час заглушив усі інші історичні голоси. Оскільки значна частина українських етнічних земель перебувала під владою Романових, дата “1861” була штучно насаджена на всю українську історію.
На жаль, світ довгий час дивився на Східну Європу крізь призму Санкт-Петербурга та Москви. Історія рідко буває справедливою до тих, хто не має власної державності. Проте факти залишаються фактами: 1848 рік – це справжня, європейська дата початку звільнення українців від кайданів феодалізму, без будь-якого применшення важливості подальших історичних подій.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття є надзвичайно цінною для розуміння складності української історії та формування національної ідентичності. Вона розкриває важливий, але часто забутий етап звільнення українських селян у 1848 році, підкреслюючи відмінності в історичних процесах на різних українських територіях. Для сучасного українця ця інформація допомагає глибше усвідомити шлях до державності та критично ставитися до нав’язаних історичних наративів.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: izmail.es