Українська Історія: Розвінчання Московських Міфів та Пошук Істини
Рина Теніна 2 вересня 2026 – 15:33 2 вересня 2026 – 11:56
Ярослав Дашкевич, визначний український історик, археограф та член-кореспондент НАН України, наголошує на необхідності глибокого перегляду та уточнення вітчизняної історії, спираючись виключно на достовірні факти та документальні свідчення. Тривале перебування під гнітом завойовників суттєво обмежило можливості українців у формуванні власної національної свідомості та самостійному розвитку своєї історії. Це призвело до того, що значна частина української історичної спадщини була спотворена або переписана на догоду загарбникам, особливо це стосується претензій Московії, а згодом і Російської імперії, на спадщину Київської Русі.
У своєму дослідженні “Країна Моксель або Московія” В. Білінський, спираючись на численні, зокрема й російські, історичні джерела, викриває цілеспрямоване спотворення історії Російської імперії. Його робота викриває міфологію про спільні історичні корені Московії та Київської Русі, а також про “спадкові права” Московії на спадщину давньоруської держави. Це привласнення минулого Великого Київського князівства та його народу завдало нищівного удару по українському етносу. Нині завдання полягає в тому, щоб на основі правдивих фактів розкрити облудність та аморальність цієї московської міфології.
Основні аспекти проблеми
Московські, а згодом і російські правителі, усвідомлюючи важливість великого минулого для формування могутньої нації та імперії, активно працювали над прикрашанням власної історії та привласненням чужої. Вже за часів Івана IV (Грозного) (1533–1584) було поставлено за мету заволодіти історією Київської Русі, її славним минулим, створивши офіційну міфологію Російської імперії.
Ці імперсько-шовіністичні потуги, спрямовані на знищення української історії, мови та культури, становлять серйозну загрозу для української державності. Нав’язування ідеї про те, що Російська держава та її народ походять від великого князівства Київського, про Київську Русь як колиску трьох братніх народів, та про “старшинство” росіян, досі активно використовується російською історіографією, державними діячами та їхніми прихильниками в Україні.
- Відсутність згадок про Московську державу за часів Київської Русі: У період розквіту Київської Русі жодних згадок про Московську державу не існувало. Московське князівство, як улус Золотої Орди, було засноване ханом Менгу-Тімуром лише у 1277 році, тоді як Київська Русь вже існувала понад 300 років.
- Відсутність зв’язку з фінським етносом: Немає жодних історичних доказів зв’язку Київської Русі з фінським етносом земель “Моксель” або Московським князівством до XVI століття. У той час, як Київська Русь прийняла християнство у 988 році, фінські племена земель “Моксель” перебували напівдикому стані.
Ідея “старшого брата” є абсурдною, адже “старший брат” з’явився на світ значно пізніше за русичів-українців. До кінця XV століття не існувало ані російської держави, ані “старшого брата” великороса, ані російського народу. Була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило до складу Золотої Орди. Народ цієї землі до початку XVIII століття називали московитами, а питання їхнього національного походження московські історики замовчують.
Хто такі московити та великороси?
- Московити: У IX-XII століттях землі від Тули, Рязані, сучасної Московської області населяли племена мері, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – народ “моксель”. Ці племена стали основою народу, який згодом назвав себе “великоросами”. У 1137 році на ці землі прийшов Юрій Довгорукий, син київського князя Мономаха, який заснував князівство Рюриковичів на землях “Моксель”, очоливши Суздальське князівство. Його син, Андрій Боголюбський, вихований у дикому середовищі фінських племен, розірвав зв’язки з київськими звичаями. У 1169 році він захопив і зруйнував Київ, показавши своє варварське ставлення до слов’янської святині.
- Формування нових князівств та мови: На землях “Моксель” швидко з’явилися нові князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське. На базі християнства почала формуватися мова, яка згодом стала російською. Археологічні розкопки (О. С. Уваров) та антропологічні дослідження (А. П. Богданов, Ф. К. Вовк) підтверджують відмінності між фінськими та слов’янськими етносами, спростовуючи твердження про масове переселення слов’ян на ці землі.
- Підкорення Золотій Орді: У 1237 році на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Князі Юрій та Ярослав Всеволодовичі підкорилися хану Батию, і земля “Моксель” увійшла до складу Золотої Орди. Військова сила цієї землі була інтегрована в армію імперії Чингізидів.
- “Олександр Невський” та його зв’язок з Ордою: Син Ярослава Всеволодовича, Олександр, перебував у Орді як заручник з 1238 по 1252 рік. Там він засвоїв звичаї Золотої Орди, став “андом” (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився з його донькою та став вірним слугою Орди, очоливши Володимирське князівство. Всі “перемоги” Олександра Невського, як стверджують історики, є вигадкою, адже він не міг брати участі в битвах, будучи ще дитиною.
- Правління баскаків та обман щодо заснування Москви: Управлінська влада суздальських князів була мінімальною. Керували ними призначені ханом Батием баскаки – повновладні правителі Золотої Орди. Міф про заснування Москви Юрієм Довгоруким у 1147 році не має доказового підтвердження. Москва як поселення виникла у 1272 році, а як князівство – у 1277 році за наказом хана Менгу-Тімура.
- Династія Чингізидів та Романових: Першим московським князем став Даниїл, син Олександра Невського. У 1319 році хан Узбек призначив свого брата Кулхана Великим Московським князем (Іван Калита). Династія Рюриковичів була змінена на династію Чингізидів, яка правила Москвою понад 270 років. Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 році зберігала вірність старій династії Чингізидів. Московська православна церква стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала збереження татаро-монгольської державності.
Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди, а татаро-монголи – “хрещеними батьками” її державності. Московське князівство не мало жодних зв’язків з князівствами Київської Русі до XVI століття.
Великороси: Формування та психологія
Плем’я великоросів, або російський народ, сформувалося близько XV-XVII століть серед фінських племен. Їхня історія починається із “Залещанської землі”, Московії, яка ніколи не була Руссю. Татарсько-монгольський вплив позначився на формуванні психології великороса, що виявилася у запозиченні інстинкту завойовника, деспота, з прагненням до світового панування. Цим людям чужі такі поняття, як мораль, честь, сором, правдивість, людська гідність та історична пам’ять. Значна частина татаро-монголів у XIII-XVI століттях увійшла до складу великоросів, від яких походить понад 25% російської шляхти. Багато відомих російських прізвищ мають татарське походження.
Щоб привласнити історію Київської землі, великоросам довелося придушити український народ, позбавити його власної назви та мови. Українців, які сформувалися як нація ще в XI-XII століттях, оголосили “малоросами”, а будь-який прояв національної самосвідомості жорстоко карався.
Створення історичної міфології Російської держави
Ідея величі Московської держави зародилася за часів Василя III (1505-1533), коли монах Філофей висловив думку про Москву як “третій і останній Рим”. Це породило в московитів ідею всемогутності та “богообраності”.
За царювання Івана IV (Грозного) посилилися претензії Московії на спадщину не тільки Київської Русі, але й Візантійської імперії. Шапка Мономаха, нібито подарована Володимиру Мономаху візантійським імператором, стала символом передачі влади. Згідно з облудним заповітом Володимира Мономаха, його син Юрій Довгорукий, підкорювач “Залещанської” землі, мав передати спадкові права. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку хан Узбек подарував Івану Калиті. Іван IV уперше вінчався на царство у 1547 році, як “наслідувач” грецьких і римських імператорів, спираючись на підроблені документи.
Масовану державну фальсифікацію історії почав Петро I, видавши указ про вилучення національних письмових пам’яток, особливо з України-Русі. У 1716 році він “знімає копію” з Кенігсберзького літопису, що обґрунтовував єдність слов’янських і фінських земель. Ця фальсифікація стала основою для написання “загальноруських літописних зводів”, які обґрунтовували право Московії на спадковість Київської Русі. 22 жовтня 1721 року Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами, вкравши історичну назву Русь у законних спадкоємців – українців.
Петро I залучив до фальсифікації історії іноземних спеціалістів, які присягали на вірність таємниці державної служби. Російська імперія досі боїться правди про своє минуле.
Імператриця Катерина II (1762–1796), усвідомлюючи відсутність доказової бази у російській історії, своїм указом від 4 грудня 1783 року створила “Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії”. Головним завданням комісії було обґрунтування “законності” привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі шляхом переробки літописів та написання нових зводів. Комісія працювала 10 років, і в 1792 році світ побачила “Катерининська історія”.
- Збір та фальсифікація документів: Комісія збирала та переробляла письмові документи, зокрема з Польщі, Туреччини та інших країн. Були переписані або знищені такі літописи, як “Слово о полку Ігоревім”, “Повість минулих літ”, “Лаврентіївський літопис”. “Скіфська історія” А. І. Лизлова та “Історія Російська із найдавніших часів” В. М. Татіщева були засекречені, оскільки вони вказували на самобутність народу Московії, який не мав нічого спільного з Руссю.
- Написання нових “загальноруських зводів”: У XVIII столітті писалися нові зводи, які подавалися як документи XI, XIII, XIV століть. Ці зводи пропагували “загальноруську ідею”, хоча слов’янські племена на київській землі вже були християнами, тоді як фінські племена “Залещанської” землі перебували у напівдикому стані.
- Масштабна фальсифікація: Були написані тисячі зводів та літописів, які, згідно з дослідженням В. Білінського, існують лише у переписаному вигляді. Жодного оригіналу не збереглося. Це свідчить про неймовірну безсоромність і нахабство при створенні історії Держави Російської.
Не можна вічно жити в брехні! Настав час, щоб українські історики створили правдиву історію України, яка ґрунтуватиметься на документальних фактах з Польщі, Туреччини, Греції, Ірану та інших країн, а не на фальсифікованих літописах Катерини II та псевдо-літописних зводах XVIII століття. Люди мають знати правду.
Вперше надруковано у збірці Ярослава Дашкевича «Учи неложними устами сказати правду» (К.: Темпора, 2011. – 828 с.).
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття є надзвичайно цінною для українців, адже вона розкриває механізми фальсифікації історії, якій піддалася Київська Русь, і які були використані для створення російської імперської міфології. Розуміння цих процесів допомагає краще усвідомити власну історію, ідентичність та протистояти сучасним інформаційним маніпуляціям.
Джерело новини: izmail.es