“Хід королеви”: Як шахова драма перетворилася на фентезі з елементами супергероїки
У чому ж унікальність цього захопливого серіалу? Відповідь криється у майстерності режисера та сценариста Скотта Френка. Саме його бачення дозволило гармонійно поєднати, здавалося б, несумісні жанри: зворушливу драму про дорослішання юної шахової геніальності та елементи фентезі, що нагадують історії про супергероїв.
Бет замість Боббі: Вплив першоджерела
Серіал базується на однойменному романі американського письменника Волтера Тевіса, написаному у 1983 році. Варто зазначити, що Тевіс вже мав досвід створення успішних спортивних драм — його роман “Король більярду”, написаний наприкінці 1950-х, було успішно екранізовано у 1961 році за участі зірки Голлівуду Пола Ньюмана.
У “Ході королеви” головну роль втілила талановита британо-аргентинська актриса та модель Аня Тейлор-Джой, чия краса вражає не менше, ніж акторська гра.
РЕКОРД “КОРОЛЕВИ”
Серіал “Хід королеви” встановив новий рекорд: за 28 днів після прем’єри його переглянули 62 мільйони передплатників Netflix.
Від Фішера до Бет: Авторські трансформації
Сюжет серіалу “Хід королеви” (повна назва — “Ферзевий гамбіт”) частково натхненний долею видатного американського шахіста Боббі Фішера. Тевіс, однак, здійснив творчу “рокіровку”, замінивши у своєму романі чоловічий образ Боббі на жіночий — Елізабет. Такий хід, безсумнівно, додав історії несподіваної глибини та привабливості.
Літературні паралелі та фентезійні мотиви
Деякі глядачі відзначають у серіалі алюзії на три відомі літературні твори: два романи Володимира Набокова — “Захист Лужина” (історія про шахіста) та “Лоліта” (розповідь про німфетку), а також казку Льюїса Керролла “Аліса в Задзеркаллі”, де географія чарівної країни нагадує велетенську шахову дошку. Якщо твори Набокова вплинули на загальну атмосферу роману Тевіса, то ідея перевернутого світу з “Аліси” була майстерно використана Скоттом Френком як один із прийомів фентезійного наративу.
Магія шахів: Стан душі
Рудоволоса, чарівна дівчинка-підліток Елізабет Хармон опиняється в інтернаті. Напередодні мати, яку вона ніколи раніше не бачила, привезла її до батька. Зустріч не склалася, і в поспіху мати, потрапивши в автокатастрофу, загинула. Дивом врятована дівчинка опиняється в притулку.
Саме там літній сторож знайомить Бет із шахами, і одразу ж виявляються її феноменальні здібності. Однак, вихователі підсаджують дівчинку на транквілізатори, аби заспокоїти. Після прийому пігулок, Бет починає регулярно бачити на стелі гігантську, перевернуту шахову дошку (тут явний привіт Льюїсу Керроллу!), на якій блискавично рухаються фігури. Якщо дівчинка “бачить” гру — перемога вже майже у неї в кишені.
Краса — страшна сила
Навіть ті, хто зовсім не знається на шахах, можуть насолоджуватися переглядом. Фільм побудований на динаміці змагання та азарті, що не може не захоплювати. Сюжет відтворює епоху, коли гросмейстери були справжніми зірками: про них писала преса, їх показували по телебаченню, вони отримували космічні гонорари, а тисячі фанів з шаховими дошками під пахвами супроводжували їх.
Головна героїня, Елізабет, вражає своєю красою, немов втілення Мерилін Монро, надзвичайним інтелектом та вишуканим стилем. Вона гіпнотизує суперників своїми велетенськими, глибокими, мов озера, очима. З такою зовнішністю їй, здавалося б, не обов’язково рухати шахові фігури — достатньо кілька разів кліпнути очима. У чоловіків-шахістів є два шляхи: або програти, драматично хапаючись за волосся, або після поразки відчути чарівність потиску руки красуні. Більшість обирає другий варіант.
Вона програвала лише двом суперникам: американцеві (на короткий час) на прізвисько Пірат та своєму головному опоненту — радянському чемпіону світу Боргову.
Московське фентезі: Стереотипи та реальність
Боргова Елізабет так боялася, що напередодні матчу вжила алкоголь. Через це під час гри в Мексиці вона боролася з двома супротивниками: Борговим і наслідками похмілля. З другим вона впоралася, випивши три графини води, але Боргову програла.
Кульмінацією стає чемпіонат світу 1968 року в Москві. Джанін, темношкіра подруга Бет з інтернату, виступає у ролі “Чорної королеви”. Сама Елізабет — “Біла”, у розкішному білому пальті з великими ґудзиками. Жадібний американський уряд відмовився спонсорувати поїздку своєї чемпіонки до СРСР, тому кошти надала подруга. Це демонструє певну незалежність від держави, хоча й радянські спецслужби були поруч, нібито для охорони.
Проте, те, що зображено в Москві, — це справжнісіньке фентезі. Столиця СРСР представлена в готично-соціалістичному стилі: величезні засніжені простори, прагнення до величі у всьому — від рубінових кремлівських зірок до широких проспектів та гігантських сталінських висоток, що нагадують готичні замки.
Якщо у знаменитому бойовику з Арнольдом Шварценеггером “Червона спека” (1988) подібне зображення радянської злочинності викликало б сміх, то в “Ході королеви” це працює. Адже тут використовуються ті ж стереотипи, але вони перенесені у фентезійне середовище — у казку з богами, людьми та орками. Ці образи, дещо трансформовані, стають не шаблонними типажами, а чарівними персонажами. А Елізабет Хармон — справжньою шаховою богинею.
Турнір відбувається у палаці “Москва” — споруді, що є чимось середнім між сталінською висоткою та Гоґвортсом. На вулицях — тисячі москвичів: військові, пенсіонери, міліціонери, школярі — усі з цікавістю стежать за кожним ходом Королеви. З кожною її перемогою народна радість зростає. Тут усі ласкаво звуть її Лізою.
Граючи з чоловіками, вона нібито робить їм послугу — це божественна милість. І це не дивно, адже навіть просто присісти поруч із такою красунею вже надихає. А гра один на один? Гросмейстер Лученко програв, але залишився щасливим. Сивий, скуйовджений, він захоплено трясе своєю борідкою-клином і круглими окулярами — справжня копія дореволюційного професора чи депутата Держдуми. Його зовнішність зовсім не типова для радянської людини, але, як один із героїв метамодерної казки, він виглядає доречно і колоритно — цей інтелігентний підданий Мордору-Москви-СРСР.
Скотт Френк надав шаховому світу Тевіса рис Толкіна та всесвіту Marvel — ось це справді несподіваний хід! У фільмі є щось від оперети, але загалом він заворожує. Особливо коли бачиш кольоровий вітраж у московському номері Елізабет, виконаний у стилі художника-емігранта-абстракціоніста Василя Кандинського.
І ось перед нашою Лізою стоїть застебнутий на всі ґудзики у похмурому коричневому костюмі Боргов — людина у футлярі, можливо, навіть кагебіст — огидна бюрократична державна електронно-обчислювальна машина.
Усі колишні американські партнери з шахів написали Лізі шпаргалки. Але “Людина-машина” розкусила їхній задум. Що ж може врятувати Лізу? Звісно, магічна сила! Дивлячись угору, вона побачила на стелі ту саму чарівну дошку, яка розігрувала небесні партії, де фігурки рухалися з неймовірною швидкістю. Боргов і всі глядачі теж задерли голови, але бачать дошку лише обрані — вона та ми, глядачі.
Підсумок від “Українське життя”:
Цей серіал — справжній подарунок для поціновувачів глибоких історій. Він не просто розповідає про шахи, а занурює глядача у світ психологічних баталій, людських слабкостей та неймовірної сили духу. “Хід королеви” може надихнути вас на нові звершення, показавши, що межі можливостей часто існують лише у нашій свідомості. Це чудова нагода розважитись та отримати порцію естетичного задоволення від візуальної складової та майстерної акторської гри.
За даними порталу: focus.ua