Sure, here is the rewritten and translated text in Ukrainian, preserving all HTML tags and adhering to your specific instructions. Спадщина Майстра: Ілля Рєпін — Гордість Української Землі
Творчість видатного українського митця Іллі Рєпіна, чиє ім’я вписане золотими літерами у світову культуру, є невичерпним джерелом натхнення. Художник майстерно досліджував теми історії, релігії, соціальної нерівності, а також неперевершену красу людської постаті та навколишнього світу, повністю реалізувавши свій феноменальний дар.
Рина Теніна 11 серпня 2025 — 12:57 28 грудня 2025 — 12:58
Митець, що залишив по собі сотні шедеврів
Дивовижна продуктивність живописця вражає: Ілля Юхимович подарував світу сотні полотен, виконаних у стилі реалізму. Зв’язок із рідною землею, Слобожанщиною та Україною Ілля Рєпін зберігав протягом усього життя, а українські мотиви займали особливе місце в його творчості.
Початок шляху: від Чугуєва до перших пензлів
5 серпня 1844 року в містечку Чугуїв, неподалік Харкова, народився хлопчик, якого назвали Іллею. Родина Рєпіних належала до так званих “військових поселян”, що знаходилися трохи вище за кріпаків у тогочасній ієрархії. Талант до малювання проявився в Іллі надзвичайно рано. Перші фарби до його оселі приніс двоюрідний брат Трохим Чаплигін, як зазначає видання “Кур’єр”.
Відтоді хлопчик не розлучався з пензлем. Пізніше художник згадував: “Фарб я ще ніколи не бачив і з нетерпінням чекав, коли Трохим буде малювати фарбами. Перша картинка – кавун – раптом на наших очах перетворилася на живу. Але ось було диво, коли зрізану половину другого кавунчика Трохим розфарбував червоною фарбою жваво і соковито, що нам захотілося навіть їсти кавун; і коли червона фарба висохла, він тонким пензликом зробив по червоній м’якоті подекуди чорні насіння, – диво! диво!”
Виховання та перші кроки у мистецтві
На освіту Іллі значною мірою вплинула його мати, Тетяна Бочарова, освічена та розумна жінка. Вона заснувала школу, де навчала дітей грамоти та арифметики, її учнями були переважно діти селян. Коли ж родині Рєпіних бракувало коштів, мати власноруч шила шуби з заячого хутра і продавала їх.
У віці 11 років Іллю відправили до чугуївської школи топографів — затребуваної в ті часи професії. Однак заняття не викликали у хлопця інтересу. Після двох років навчання він став учнем в іконописній майстерні. Його першим наставником був Іван Бунаков, якого Рєпін згадував як “чудового портретиста, талановитого живописця”. У майстерні юнак займався іконописом та реставрацією стародавніх іконостасів, але прагнув до більшого.
Шлях до Академії мистецтв: випробування та здобутки
Накопичивши кошти, Ілля вирушив до Петербурга з мрією вступити до Академії мистецтв. Проте його перша спроба виявилася невдалою, оскільки молодий Рєпін не мав уявлення про класичний малюнок. Не зважаючи на це, він вступив до малювальної школи. Брак фінансів змушував його жити в крихітній кімнаті на горищі та економити на всьому. Однак наполегливість і природний дар допомогли йому стати найкращим учнем.
Зрештою, мрія здійснилася: він успішно склав іспити до Академії мистецтв. Та нові випробування не забарилися. Як слухач, він мав сплатити 25 рублів за право відвідувати заняття, яких у нього не було. Тоді Ілля звернувся по допомогу до керівника поштового департаменту Федора Пряшникова, який і здійснив цей платіж. Вісім років Рєпін провів в Академії, здобуваючи друзів та мистецькі нагороди: срібну медаль за ескіз “Ангел смерті б’є всіх первонароджених єгиптян” (1865), золоту медаль за роботу “Іов і його брати” (1869) та велику золоту медаль за картину “Воскресіння дочки Яіра” (1871).
Перші замовлення та шлях до слави
На момент закінчення Академії Рєпін вже був досить відомим художником. Його перше замовлення надійшло від власника готелю “Слов’янський базар” Олександра Пороховщикова. Той бажав прикрасити ресторан картиною, запропонувавши написати “Збори російських, польських і чеських композиторів”. За цю роботу художник отримав півтори тисячі рублів — величезні на той час гроші. Василь Стасов допомагав у створенні полотна, збираючи архівні матеріали. Представлена картина сподобалася публіці, хоча Іван Тургенєв назвав її “вінегретом живих і мертвих”.
Справжня слава прийшла з картиною “Бурлаки на Волзі”, яку придбав великий князь Володимир Олексійович і розмістив у своїй більярдній.
“Бурлаки на Волзі”: полотно, що відобразило реалії життя
У 1873 році Ілля Рєпін завершив роботу над полотном “Бурлаки на Волзі”, над яким трудився декілька років. Сюжет картини — саме життя. Ще у 1868 році художник спостерігав бурлаків на Неві. Контраст, що вразив його до глибини душі, полягав у тому, як безтурботна й яскрава публіка прогулювалася вздовж ріки, тоді як інші важко тягнули плоти. Повернувшись додому, Рєпін, ще будучи учнем Академії, почав створювати ескізи, що зображували “тяглову живу силу”.
Особисте життя: кохання, розлучення та випробування
За рік до завершення написання “Бурлаків” Ілля Юхимович одружився зі своєю давньою знайомою Вірою Шевцовою. За 15 років подружнього життя жінка народила п’ятеро дітей. Однак їхній шлюб не був щасливим. Художник любив відкрите життя, друзів, жінок, які постійно його оточували, кожна з яких мріяла стати його музою або хоча б отримати портрет, написаний ним. Віра Олексіївна, навпаки, зосередилася на вихованні дітей, і численні прийоми обтяжували її. У 1887 році стосунки між подружжям були розірвані, а дітей розділили: старші залишилися з батьком, молодші – з матір’ю.
Закордонні подорожі та зустріч з імпресіонізмом
У 1873 році Рєпін вирушив за кордон, відвідавши Відень, Венецію, Флоренцію, Неаполь. Рим розчарував художника: “Галерей так багато, що дістатися до доброго мистецтва майже неможливо. Рафаель старий і нудний”. У Парижі митець орендував майстерню та невелике помешкання. Проте й французька столиця не надто вразила Іллю Юхимовича. Лише під кінець подорожі він визнав імпресіоніста Мане. Однак нові форми до кінця життя “ставили його в глухий кут, а пейзажисти-імпресіоністи дратували”. Ті, у свою чергу, дорікали художникові в “нерозумінні краси”.
“Садко” та визнання
Своєрідним викликом на претензії імпресіоністів стала картина “Садко”, написана Рєпіним у Парижі. Спочатку художник працював із запалом, але згодом інтерес до справи зник. Врешті-решт, розлючений, він писав: “жахливо розчарований картиною “Садко”. Однак так думали не всі. У 1876 році за цю картину Рєпін отримав звання академіка.
Повернення до України та робота з передвижниками
Після подорожі художник, зібравши всі свої картини, переїхав до рідного Чугуєва. Проте вже за два роки Рєпін повертається до Москви, долучаючись до Товариства передвижників. Там він знайомиться з Львом Толстим, пише портрет Тургенєва та готує до вступу в Академію мистецтв нікому не відомого юнака Валентина Сєрова. Але Москва швидко набридла художнику, і він повернувся до Петербурга.
Шедеври, що стали класикою
За цей період художник створив кілька робіт, які стали класикою мистецтва. Якось він відвідав концерт Римського-Корсакова і був настільки вражений, що загорівся бажанням “у живописі зобразити щось подібне за силою до його музики”.
У 1885 році на виставці передвижників художник продемонстрував картину “Іван Грозний вбиває свого сина”. В той же період були створені полотно “Не чекали”, а також портрети Льва Толстого і Павла Третьякова.
У 1892 році на спільній виставці Іллі Рєпіна та Івана Шишкіна вперше була представлена картина “Запорожці пишуть лист турецькому султану”. Над цим полотном художник працював 11 років. Картину викупив Олександр III, заплативши за неї величезні кошти – 35 тисяч рублів.
У 1894-му Рєпін став викладачем в Академії мистецтв і пропрацював там 13 років.
Другий шлюб та незвичний побут
Другою дружиною Іллі Юхимовича стала письменниця Наталя Нордман. Вони познайомилися в майстерні художника, куди вона прийшла зі своєю подругою. Поки художник писав портрет княгині Марії Тенішевої, Наталя вголос читала вірші. Їхній роман був бурхливим і стрімким, і восени 1900 року вони одружилися.
Корній Чуковський згадував про порядки в домі Рєпіних: “Дружина художника була вегетаріанкою, виступала проти носіння хутра і в будь-який мороз ходила в тоненькому пальті. Вегетаріанцем став і сам Рєпін. У їхньому домі були розвішані таблички: “Не чекайте прислуги – її немає”, “Прислуга – ганьба людства”. Рєпін зустрічав своїх гостей, і разом із дружиною самі накривали столи та обслуговували їх. А гостей у них завжди було багато”.
Трагічний фінал та відданість мистецтву
Їхнє сімейне життя закінчилося трагічно. Наталя захворіла на сухоти і залишила садибу, де вони жили разом, виїхавши до однієї з клінік за кордоном. Знаючи, що їй нічим не допоможуть, вона не взяла ні грошей, ні речей. Наталя померла влітку 1914 року.
Після 1918 року, коли Куоккала стала фінською територією, Рєпін опинився відрізаним від Росії. У 1920-х роках він зблизився з фінськими колегами, зробив значні пожертви для місцевих театрів та інших закладів культури – зокрема, подарував велику колекцію картин Гельсінгфорському музею.
У 1925 році до Рєпіна приїхав Корній Чуковський, щоб умовити Іллю Юхимовича повернутися до СРСР, проте ходили чутки, що він потайки радив цього не робити. Ще за рік прибула делегація художників на чолі з Ісааком Бродським, щоб знову ж таки вмовити повернутися.
У листопаді 1926 року Ілля Юхимович отримав листа від наркома Ворошилова, в якому йшлося: “Вирішуючи переїхати на батьківщину, ви не тільки не робите особистої помилки, але робите воістину велику, історично-корисну справу”. До переговорів був залучений і син Рєпіна Юрій, проте – безрезультатно: художник залишився в Куоккалі.
У 1926 році Ілля Рєпін задумав картину “Гопак”. Але працювати йому було дуже важко, права рука майже не рухалася через параліч. У листі до Дмитра Яворницького він писав: “Тижнів зо три я дуже погано почувався, але все ж таки, спираючись то на шафи, то на стіни, все ж таки не кидав роботи – підповзав і відповзав… Картина виходить красива, весела”.
Перед смертю Ілля Рєпін у забутті безперестанку водив лівою рукою, вважаючи, що працює над своєю останньою картиною, і бурмотів: “Навіть столітній дід навприсядки пішов. Підпили, скачуть. Навколо веселий пейзаж: який і був”. Ілля Рєпін помер 29 вересня 1930 року. В одному з останніх листів друзям художник встиг попрощатися з усіма:
“Прощайте, прощайте, любі друзі! Мені багато було відпущено щастя на землі: мені так незаслужено щастило в житті. Я, здається, зовсім не вартий моєї слави, але я про неї не клопотав, і тепер, розпростертий в поросі, дякую, дякую, абсолютно розчулений добрим світом, який так щедро завжди мене прославляв”.
Поховали художника так, як він заповідав – у садибі Пенати, без труни, а на могилі посадили дерево.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття про Іллю Рєпіна – це чудова можливість глибше пізнати життя та творчість одного з найвидатніших художників, чиє коріння тісно пов’язане з Україною. Ви дізнаєтеся про його шлях від народження на Слобожанщині до світового визнання, про його мистецькі здобутки та особисті переживання. Матеріал буде корисним як для поціновувачів мистецтва, так і для тих, хто цікавиться історією видатних українців.
Джерело новини: izmail.es