Українські порти під блокадою: як це впливає на світовий агроринок та хто на цьому заробляє
Рина Теніна 8 вересня 2026 – 20:36 8 вересня 2026 – 15:10
Видання “ІП “Кур’єр””, посилаючись на УНІАН, аналізує, як Україна та Російська Федерація адаптуються до нових логістичних викликів, які треті країни виграють від цієї ситуації, а хто зазнає найбільших збитків.
22 липня 2026 року РФ домоглася майже повної блокади українських портів Великої Одеси. Однак, Україна у відповідь заблокувала всі азовські російські порти, а головне – зупинено роботу порту Новоросійськ на Чорному морі, який є ключовим для експорту нафтопродуктів та аграрної продукції.
Виникає питання: хто краще адаптувався до цієї ситуації – Україна чи РФ? Які країни отримають зиск, зайнявши українську та російську ніші на ринку, а які зазнають найбільших втрат? Експерти надали свої коментарі для УНІАН.
Не “другий 2022-й”: нові реалії блокади
Порівняння поточної ситуації з блокадою українських портів з подіями 2022 року, коли Кремль вперше вдавався до подібних дій, є очевидним. Однак, цього разу все виглядає інакше. Російські порти, вперше з часів Другої світової війни, також опинилися під блокадою.
Максим Гопка, керівник аналітичного відділу Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), вважає, що українці адаптувалися краще, оскільки були готові до такого сценарію заздалегідь.
- «Україна наразі виглядає значно краще підготовленою. Ми вже двічі проходили цей сценарій – у 2022 році та після припинення зернової угоди у 2023-му. Тому зараз ми не будуємо систему з нуля, а повторно розгортаємо вже відпрацьовані маршрути через Дунай, Румунію, Молдову та західні залізничні переходи. Це добре видно по темпах: передача зернових вагонів через західний кордон у серпні зросла у 2,3 раза, а перевезення зерна залізницею в напрямку Ізмаїла – майже у 12 разів проти липня», – розповідає він.
- «Ще швидше адаптується продукція переробки: за перші 18 днів серпня залізницею було експортовано 71,9 тис. тонн рослинної олії – вже на 19% більше, ніж за весь липень. 77% пішло через західний кордон».
У росіян з перебудовою логістики ситуація складається складніше, адже вони вважали свої порти недоторканними. За словами експерта, понад 95% зернової експортної потужності Азово-Чорноморського басейну є недоступним для РФ, а три основні термінали Новоросійська разом забезпечували близько 25 млн тонн експорту зерна.
- «РФ виявилася значно сильніше прив’язаною до своєї південної портової системи. Азов, Тамань і, насамперед, Новоросійськ десятиліттями були ядром російського зернового експорту в Чорному/Азовському морях», – уточнює експерт. «Росія зараз намагається перекидати потоки на Балтику, Каспій, Далекий Схід і сухопутні напрямки. Місцевий уряд уже почав розширювати субсидування залізничного перевезення агропродукції до альтернативних портів. Водночас, Україна масштабує вже створену резервну систему, а РФ лише починає її екстрено перебудовувати».
Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), зауважує, що Україна зараз краще підготовлена, але РФ має перевагу у вигляді альтернативних портів та безперешкодної сухопутної логістики до споживачів аграрної продукції в Азії.
- «У них є Балтійське море, у них є сполучення залізницею між РФ та Китаєм, куди вони частково перекидають вантажі. Але росії теж нелегко. Втрати їх теж обраховуються мільярдами. Тому вони вже починають говорити про закупівлю, можливо, через державні гарантії зерна в аграріїв, вже починають думати, що робити з компаніями, які можуть “збунтуватися” тощо», – каже експерт ВАР.
Втім, це не означає, що РФ легко подолає цю кризу. Адже якщо вдалося заблокувати одні порти, знайдуться рішення і щодо інших.
- «ЗСУ зробили дуже гарний акцент на тому, що обмежили рух Чорним і Азовським морем. Тепер наше завдання – обмежити рух і Балтійським морем, щоб ситуація ще більше загострилась для РФ. Це дасть можливість “перевернути” проблематику на більш високий рівень. Тому що, якби тільки Україна не могла експортувати аграрку, при всій нашій повазі до того, що ми робимо і виробляємо, це світ компенсував би. А от коли не може Росія і Україна одночасно – ось там уже виникає велика проблема для світу», – додає пан Марчук, вказуючи, що саме блокада Балтики змусить Кремль домовлятися.
Щодо ситуації з українським транзитом, Денис Марчук зазначає значні складнощі, попри всю підготовку.
Складні українські альтернативи
Попри підготовку, повністю перенаправити такі обсяги вантажів, як зазначають фахівці для УНІАН, неможливо. Через це аграрії мають “дуже мало оптимізму”, за свідченнями Дениса Марчука.
- «Жодних надзвичайних можливостей з розширенням вивезення продукції, на жаль, у нас немає, попри підготовку, хоча ми дійсно до кінця серпня трошки більше мільйона тонн бобових, зернових і олійних культур вивезли. Але навіть у липні ця цифра сягала понад 2,5 мільйона тонн. Ми дуже сильно відстаємо», – скаржиться аграрний експерт. «А вже кампанія збору нового врожаю йде, і вже 58% від запланованих площ зібрано. По зернових культурах, бобових і олійних вже близько 36 мільйонів тонн зібрано. Нам зараз їх теж відвантажувати потрібно, бо аграрії забивають свої зберігальні системи зерновими. А на підході – кукурудза й соняшник. І питання, де їх розміщувати».
Надлишок аграрної продукції, на тлі зростаючого дефіциту площ для зберігання, знижує внутрішні ціни, що негативно впливає на прибутки аграріїв. Саме тому вони змушені притримувати продукцію, щоб уникнути збитків.
- «Це тисне на ціни всередині країни, які й так зараз є дуже низькими: в середньому 5–6 тисяч гривень за тонну збіжжя – це те, що ми маємо на сьогодні. У той самий час у Європі (наприклад, у Польщі й Румунії) ціни зростають. Тобто місяць блокади пройшов, і Європа та світ починають відчувати нестачу продовольства. Для прикладу, тонна пшениці зараз у портах Польщі сягає 11 тисяч гривень», – вказує пан Марчук, зазначаючи, що внутрішні українські ціни на пшеницю вже вдвічі нижчі, ніж європейські.
Додаткові проблеми створює те, що європейська логістика вже перевантажена навіть без української аграрної продукції, адже там також триває пік збору власних врожаїв.
- «Зараз нам важче, ніж було у 2022-му році. Бо, коли тоді навесні почали працювати “коридори солідарності”, і румуни, і поляки через свої порти вже власну продукцію відвантажили. Термінали були вільніші. Це надавало українській продукції можливість вільно туди заходити. Зараз же термінали перевантажені що у Польщі, що у Румунії», – наголошує Денис Марчук.
Це стосується не лише морських портів, але й дунайських, які до того ж ще й обміліли. УНІАН вже повідомляв, що наприкінці серпня лише на Сулинському каналі на Дунаї була черга з 70 суден, які чекали на доступ до українських портів для завантаження зерна. Причина – перевізники конкурують між собою через необхідність вивозити й інші вантажі.
- «Зараз черги стоять до портів в Ізмаїлі і Рені, і плюс баржі заповнені десь на 40–60% через обміління Дунаю. Відповідно, це створює додаткові витрати на логістику: вартість її вже зросла до приблизно 50 доларів за тонну, і це порівняно з морем, коли це коштувало 12 доларів, виходить дуже дорого. Але чекаємо, що до жовтня умови покращаться і вода підніметься, що дозволить більше навантажувати баржі й прискорить вивантаження врожаю», – додає представник ВАР.
Така ситуація є “дуже негативною” для фермерів. Тому вони сподіваються на підтримку влади та військове (через посилення ППО) або дипломатичне вирішення проблеми принаймні в найближчі 6 місяців.
- «Всі, хто може – зберігають врожаї і намагаються якось диверсифікуватися, бо внутрішня ціна на сьогодні неприйнятна. Побачимо, як складатиметься далі ситуація, які будуть ціни, що будуть пропонувати трейдери. Можливо, все-таки вдасться допомогти дипломатії або вдасться посилити ППО, про що каже президент. Плюс, днями він заявив, що подекуди по 3–4 судна все ж заходять у наші порти. Це, звичайно, “ні про що”, але якийсь рух відбувається. Всі в очікуванні, всі вірять і хочуть, щоб все якось запрацювало. Але песимістичний сценарій – пів року море не буде рухатися», – прогнозує Денис Марчук.
Дипломатія справді важлива, адже деякі наші західні партнери не поспішають допомагати з вивезенням врожаїв – бо є нашими прямими конкурентами, і ця ситуація їх цілком влаштовує.
Різні країни – різне ставлення
Навіть західні ЗМІ пишуть, що найбільшим “каменем спотикання” для українського аграрного транзиту зараз є Польща. А від спроможності України відправляти на світовий ринок зерно та іншу продукцію залежить світова продовольча безпека.
- «Що стосується польської сторони, тут більше політична складова відіграє роль, тому що у них через рік вибори до Сейму. Ця права тематика захисту національного товаровиробника дала свій результат на президентських виборах два роки тому. І, на жаль, це набирає популярності і обертів зараз. Найімовірніше, так буде до виборів до Сейму», – розводить руками Денис Марчук.
Попри це, він зазначає, що діалог з поляками триває, хоч і складний.
- «Тим не менш, наш діалог з Польщею продовжується на рівні урядовців. Ми говоримо про можливість розширення експорту залізницею і автомобілями, тому що у нас сьогодні можливості 200–300 тисяч тонн. Але їх можна збільшити до 600 тисяч тонн і більше – можна було б зробити спільні митні пункти пропуску, які працювали б 24/7, прискорити можливості перегляду на митниці, в тому числі за рахунок швидкої видачі ветеринарних чи санітарних сертифікатів, щоб вони не дублювалися і не стояли в українській митниці, потім в польській, а зробити єдине вікно», – каже експерт, але додає, що поляки не поспішають із цими рішеннями.
Щодо інших країн – ситуація дуже різна. Наприклад, останніми на момент написання статті протести на кордоні були не в Польщі, яка вважається “складною” для нас, а у відносно спокійній у цьому плані Молдові.
- «Молдова – це невеликий експортер, і її важко назвати нам конкурентом. Але чому там “зорі палають”? Тому що хтось у цьому зацікавлений. Європейські фермери у таких моментах (словаки, болгари, угорці, поляки тощо) завжди виставляли “прайс” для Європейської комісії на субсидії та фінансову допомогу. Плюс, задля політичного нагнітання в себе у країнах. Думаю, тут було так само. Виступи у Молдові – це якийсь власний “перформанс”, спрямований на те, щоб якимось чином європейці їм компенсували збільшення українського транзиту», – вважає Денис Марчук, вказуючи, що загалом ці виступи не були для нас критичними.
Однак, попри це, влада Молдови, як і румунська, є цілком конструктивною – це для нас фактично один транзитний напрямок. Проте згадане перевантаження логістики змушує румунів обирати, яким вантажам надавати пріоритет – і вони обирають не українські, а власні вантажі.
Тим не менш, у всіх згаданих країнах, попри певне політичне “тертя”, наш транзит повільно зростає – у всіх, крім Угорщини. Але й там з об’єктивних причин – бо дуже зросла вартість пального.
- «В Угорщині невеликі обсяги транзиту – все разом доходить до 200 тисяч тонн. Тут проявляється проблема саме автомобільної логістики, бо вона дуже дорога. В кращому випадку ти можеш везти олію, шрот, ріпак, які мають більшу ціну – відповідно, можуть компенсувати тобі логістику автомобілем», – пояснює “математику” автомобільної логістики пан Марчук.
Пан Марчук робить висновок, що наразі європейська логістика, хоч суходолом, хоч річками, перебуває під значним тиском обставин. Тому, “навіть якщо ми щось вигадаємо нове”, то все одно не зможемо вийти “хоча б на 70%” від того, що нам вдавалося експортувати морем – максимум, буде 50% від загальних транзитних потреб України (близько 2,5 мільйона тонн продукції на місяць).
Тим часом, Максим Гопка, керівник аналітичного відділу УКАБ, зберігає більше оптимізму. Зокрема, він зазначає, що “політичні заяви та протести поки не зупинили український транзит”.
- «Навпаки, транзит поступово зростає. За перші 18 днів серпня середньодобова передача зернових вагонів через західні переходи збільшилася у 2,3 раза – з 71 до 161 вагона на добу. Найбільший приріст дала Румунія – до 49 вагонів на добу. Польща приймає близько 48 вагонів, Словаччина – 35. Лише угорський напрямок скоротився», – аргументує він свою думку.
Наші сусіди поводяться дуже по-різному щодо України в цей скрутний час, бо відчувають до нас конкуренцію.
- «Польща залишається найбільш політично чутливим маршрутом. Варшава дозволяє транзит, але наполягає на повному контролі та досить обережно говорить про його подальше збільшення. Румунія виглядає значно більш передбачуваним партнером – вона нарощує прийом українських вантажів, забезпечує вихід через порт Констанца та працює над збільшенням пропускної спроможності дунайського маршруту», – розповідає експерт УКАБ. «Паралельно Україна та Молдова опрацьовують додатковий залізничний коридор через Молдову до Румунії. Польща, Словаччина чи Угорщина більше захищають власні внутрішні ринки. Румунія частково може виступати нам конкурентом, але водночас є критично важливим транзитним партнером».
Пан Гопка визнає, що певні вигоди від блокади одночасно українських і російських портів наші західні сусіди все ж отримали, але головні “бенефіціари” знаходяться не тут, а на іншому континенті. Так само, втім, як і головні постраждалі (крім нас).
Хто втратив, а хто заробив на кризі
Максим Гопка з УКАБ зазначає, що найбільшу вигоду від цієї ситуації отримують Бразилія, США, Аргентина та Австралія. Конкретний “бенефіціар” залежить від типу продукції.
- «На ринку кукурудзи це, насамперед, Бразилія та США, куди вже переорієнтовуються частина європейських покупців українського зерна. На ринку пшениці додатковий попит отримують Аргентина та Австралія. Перевагою можуть стати не лише додаткові обсяги поставок, а й вищі ціни через скорочення чорноморської пропозиції», – пояснює він. «Нинішня криза поступово переміщує частину чорноморського ринку до Америки та Австралії, а ЄС і Північна Африка змушені або платити більше, або перебудовувати структуру імпорту. Чим довше триватиме блокада, тим складніше Україні та РФ буде повернути ці ринки після відновлення нормальної логістики».
З його слів, серед найбільш вразливих є саме країни ЄС, де блокада українського експорту збіглася з масштабною посухою та різким погіршенням перспектив урожаю кукурудзи. Європі потрібно більше імпортного кормового зерна саме тоді, коли один із найближчих постачальників фактично “випав” із ринку.
Втім, найбільші постраждалі – за межами Європи.
- «Особливо показовий Єгипет. У першій половині 2026 року понад 82% його імпортної пшениці надходило з України та РФ, тому заміщувати ці обсяги доводиться дорожчою продукцією з інших регіонів. Єгипет переорієнтується одразу на Україну, щойно обсяги експорту будуть збільшуватися», – продовжує він. «Варто зауважити, що Індія в серпні зняла чотирирічну заборону на експорт пшениці. Таким чином уряд дозволив під час чорноморської кризи експорт твердих сортів, а також борошна та інших продуктів. Такі дії також полегшать глобальні поставки до країн-імпортерів».
Але чорноморська криза не обмежується зерном. Адже є ще соняшникова олія, виробників якої на світовому ринку в масштабах України та РФ просто немає.
- «Через перебої з соняшниковою олією з України та РФ індійські покупці переходять на соєву: її імпорт у серпні може зрости до 620 тис. тонн, а соняшникової олії – скоротитися приблизно до 180 тис. тонн. Від цього знову виграють насамперед Аргентина та Бразилія», – завершує пан Гопка свою думку.
Денис Марчук погоджується з цими тезами, але уточнює щодо “вигодоотримувачів” у Європі.
- «Найбільшу вигоду отримають Канада, США, Австралія, Бразилія. Якщо дивитися європейський континент, то це Румунія, Франція, частково Болгарія і Польща. Тобто це ті, хто вже сьогодні може частково замінити експорт зерна, який йшов з Чорного моря на світові ринки. Ціни починають зростати, і, власне, це всіх влаштовує», – уточнює він.
Власне, різна динаміка цін і відрізняє поточну ситуацію від попередніх “блокад”, які були у 2022 та 2023 роках.
- «Зараз не 2022 рік, коли ціни на зерно були нижчими. Навпаки – ціни зараз високі. Чому, наприклад, поляки в 2023-му такі категоричні стали? Тому що тоді пішов приріст пропозиції, море в нас запрацювало, і світова ціна опустилася. І поляки почали кричати “Ой, Боже, що сталося! А це Україна експорт відновила!”, і в нас тоді почалися блокування кордону. Тобто їм вигідно, коли в Україні проблеми», – вказує представник ВАР на проблему конкуренції на цьому ринку.
Втім, саме завдяки високим цінам зараз обходиться без блокування кордону з боку Польщі, адже польських фермерів ситуація влаштовує. А кого ситуація не влаштовує, так це імпортерів в Азії та Африці.
- «Крім нас, дійсно, постраждають країни Азії, Африки і Близького Сходу. Тобто ті, куди ми найбільше експортували, де живе небагате населення і де уряди не мають фінансової можливості робити великі запаси. Вже пройшов місяць блокади, і їм час якось поповнювати запаси. Але цього не відбувається. І тому Африка (передусім це Єгипет) вже навіть частково піднімає ціну закупівельну – плюс 10 доларів за місяць. Але на ринку продукції поки більше не стає. Так само й у Азії – ціна за продовольчу пшеницю вже більше 300 доларів за тонну. Попит зростає через відсутність українського і російського продовольства», – додає експерт щодо цінової динаміки.
Для порівняння, українська й російська пшениця до блокади коштувала азійським покупцям 260-280 доларів за тонну (вже з доставкою). Ціна тонни пшениці з доставкою в Азію зараз становить близько $300-310.
Про “бенефіціарів” та постраждалих казав й міністр аграрної політики Тарас Висоцький, який, відповідаючи на питання УНІАН, зауважив, що певну вигоду отримає згадана раніше Австралія, а серед постраждалих може опинитися Єгипет та інші країни Азії й Африки. Причина – все ті ж ціни, за якими посадовець має власні оцінки – “плюс 50-60 доларів на тонні”.
При цьому він звертає увагу, що зараз неможливий вивіз українського зерна під виглядом румунського або польського, що є прихованим реекспортом і чого дуже бояться, власне, західні фермери.
- «Це було досить чітко врегульовано у 2023-му році. На сьогодні немає по жодній з країн-сусідів зміни походження. На експорт йде румунське зерно. Дійсно, в Румунії, Молдові, на півдні України цього року були сприятливі погодні умови і врожай більший, ніж середній. І відповідно в румунських фермерів більша спроможність експортувати», – уточнює пан Висоцький, коментуючи, чому одразу після блокади українських портів зріс румунський експорт.
При цьому він запевняє, що це тимчасова ситуація, бо сусідні країни просто не виробляють стільки ж зерна, скільки й Україна, а тому нашу нішу не займуть.
- «З поверненням, хоч і з часовим відтермінуванням українського експорту, вони знову займуть свою нішу. Просто розподіл по року зміниться», – зауважив посадовець.
Таким чином, поточна криза зачіпає не лише Україну та РФ, але й споживачів та інших постачальників. Щоправда, іншим постачальникам це на руку (звісно, якщо в них самих є вільні великі обсяги продукції на експорт та логістична спроможність до цього).
Україна в односторонньому порядку не піде на відкриття російських портів – не для того їх закривали. Тому справді єдиним умовно швидким рішенням є дипломатія. А це вже буде залежати від того, яких збитків зазнає Кремль. Бо, як показує досвід, Путін робить “жести доброї волі” лише під тиском.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття надає глибокий аналіз впливу блокади українських портів на світовий агропродовольчий ринок. Вона допоможе вам зрозуміти, хто на цьому заробляє, хто втрачає, та як Україна і РФ адаптуються до нових реалій. Особливо корисною інформація буде для вітчизняних аграріїв, які стикаються з логістичними викликами та падінням цін на внутрішньому ринку, а також для всіх, хто цікавиться глобальними економічними процесами та їх наслідками.
Джерело: izmail.es