Коли мова заходить про «слов'янських богів», ми часто шукаємо прості відповіді: у грому — Перун, у підземного світу — Велес, навесні — Ярило… Значить, у осені теж має бути свій покровитель?
У народних піснях та етнографічних записах спливає ім'я Авсень (або Овсень, Усень, Таусень, Баусень). У пізніх переказах його називають богом осіннього сонця, родючістю, зберігачем урожаю та переходу пір року. Але наскільки це «стародавній» образ, а наскільки — пізніше додавання, переказ чи реконструкція?
Спробуймо розглянути Авсеня чесно: як його описували джерела, що приписували пізні традиції, які риси цього образу здаються нам важливими сьогодні і чому «бог осені» звучить швидше як поетична постать, ніж як сувора історична реальність.
1. Багато імен – багато смислів
Авсень – не єдине ім'я. Його звали і Овсень, і Усень, і Таусень, і навіть Баусень. Звукова близькість до слів «овес» та «осінь» підштовхувала до різних трактувань: десь Авсень розумівся як побажання врожаю (посівні пісні «на овес»), десь — як втілення пори року. В усній традиції ім'я могло бути лише приспівом, але саме приспіви найчастіше обростали «площею» міфології.
2. Авсень та сонце
У неоязичницьких та популяризаторських текстах Авсеня пов'язують із образом осіннього сонця. Сонце вже не палаюче і юне, а низьке, повільне, що йде на спокій. Його світло м'якше, але не менш важливе: воно доводить урожай, підсумовує рік, готує землю до зими. Тому Авсень — не так переможець чи воїн, як мудрий охоронець, «бог мірного згасання».
Іноді його ототожнювали зі Світловитом (Святовитом) – відомим західнослов'янським богом світла. Спорідненість за функцією: у обох зв'язок зі світилом, з колом сонця.
3. Обличчя та характер
Пізня традиція малює Авсеня чоловіком-вершником, що стрибає вперед — начебто в майбутнє. Він зустрічає першим нечисту силу та розсіює її світлом. Такий образ нагадує одразу і сонячного героя, і прикордонного зберігача.
Характер у нього двоїстий: переважно добрий і справедливий, покровитель сімейного щастя, врожаю і достатку, але при цьому запальний — як сонце, яке може засліпити чи обпалити, якщо до нього не ставитись з повагою.
4. Атрибути та символи
Головний символ Авсеня – сніп пшениці. Його не випадково пов'язують із подякою за врожай: це відчутний підсумок літа, те, що годуватиме всю зиму. Сніп у руках божества — не просто хліб, а збережене життя, впорядковане та пов'язане.
Інший важливий образ — кінь, яким скаче Авсень. Кінь у міфології часто символізує сонце, його рух небесним колом. Восени це коло стає коротшим, і кінь Авсеня не мчить, а статечно проходить потрібний шлях.
5. Заступництво народженим восени
Деякі народні легенди приписували Авсеню особливу турботу про тих, хто з'явився на світ у його сезон — приблизно з рівнодення (22 вересня) до сонцестояння (21 грудня). Це підкреслювало ідею «своїх дітей часу»: осінь дарує людям риси характеру — розважливість, запасливість, а й запальність.
6. Бог осені чи фольклорний рефрен
Тут ми підходимо до важливого роздоріжжя. Для дослідника Авсень — насамперед фольклорний образ, який виріс із календарних пісень. Стародавніх храмів чи суворого культу «бога Авсеня» не знаходили. Є приспіви, є локальні традиції, є пізні з'єднання різних імен. А вже на основі цього культурного матеріалу у новий час складається гарна ідея «бога осені».
Це робить його «вигадкою», швидше — еволюцією символу. Образ міг бути не богом у строгому сенсі, а духом, втіленням часу, зберігачем пори року. Але саме так простіше розповідати про нього: «бог осені».
7. Чим цей образ важливий нам сьогодні
Якщо прибрати питання «чи реально вірили», а запитати «що це означає», Авсень виявляється дуже влучним чином. Він нагадує, що осінь не про вмирання, а про зібраність і міру. Урожай зібраний, сонце згасає, день коротшає — не біда, а порядок.
Авсень із його снопом та конем — символ того, що потрібно не розточувати, а зберігати та розподіляти. Не поспішати, а йти мірним кроком. І навіть запальна тут доречна: як нагадування, що восени легко порушити рівновагу — зірвати запас або забути про міру.
Авсень – фігура на кордоні між історією та символікою.
Як «бог осені» він навряд чи був частиною офіційного пантеону слов'ян: ми не маємо чітких доказів культу. Але як поетичний збирач осінніх смислів, він живий і сьогодні. Його імена в піснях, його атрибути у вигляді снопа та коня, його зв'язок із сонцем та врожаєм роблять його зручним чином для розмови про те, що означає осінь.
Можна сказати так: Авсень – не начальник сезону, а його обличчя в уяві народу.
Особа, яка нагадує: час збирати; зв'язувати; дякувати.
Цінність Авсеня, навіть якщо він народився як приспів, у тому, що коли ми чуємо його ім'я, то розуміємо, що таке справжня осінь.
