Кілька років тому анекдот про міліціонера, який не йшов за зарплатою, бо думав: “Пістолет дали – і крутись як хочеш” викликав сміх. Тепер від нього мороз по шкірі. “Синдром майора Євсюкова” страшніший за свинячий грип, тому що інкубаційний період – довжиною в покоління. І даремно чесний керівник Р.Г.Нургалієв гнівається на своїх підлеглих, даремно летять голови чиновників – вже вилупилося поголів'я “мобільних, комунікабельних та конкурентоспроможних” особин без честі, страху і совісті.
Інших не те, щоб ні, але дуже мало. І до міліції вони навряд чи підуть. А підуть – не затримаються: посадять чи уб'ють. Бо чужі. І жодними серіалами про ментів із людськими особами імідж професії не врятувати, як не змусити чесно служити тих, хто не за цим ішов у професію.
А навіщо люди йдуть у професію? Дамо спокій великим і просто гідним людям, які роблять відкриття, здобувають перемоги і створюють витвори мистецтва не заради слави чи грошей – їх кількість не перевищить статистичної похибки. Питання “Для чого ви працюєте?” зазвичай застає людей зненацька. Найчастіша відповідь – щоб заробляти. Цілі, заради яких працює більшість людей, очевидні та природні – вивчити дітей, забезпечити себе та свою сім'ю, вилікувати близьку людину. Мільйони людей виконують звичайну і необхідну роботу. Зникне необхідність заробляти гроші – люди у своїй масі перестануть працювати, постане транспорт, зупиниться виробництво, закриються школи та лікарні, замовчать телефони, згаснуть екрани телевізорів та комп'ютерів. Катастрофа, порівнянна з третьою світовою!
Якщо мета більшості – гроші, логічно припустити, що кожен повинен хапатися за будь-яку роботу і працювати в три зміни. Так немає ж цього! Проста як мукання мета – гроші – накладається на інші цілі – менше працювати, менше втомлюватися, менше відповідати за свої вчинки. Цілі недосяжні, бо суперечать одна одній.
Додамо до цього “амбітність” – улюблене слово наших політиків, яке їх стараннями набуло позитивного забарвлення. Амбіція – це хворобливе самолюбство, підвищені, нереалістичні претензії. Поки що найбільш “амбітним проектом” в історії людства було будівництво вавілонської вежі. Усе скінчилося погано, але швидко.
У разі результати відстрочені, але падіння неминуче. Власне, воно вже почалося, його гальмує лише інерційність системи. Все буде закінчено, коли кожен на своєму місці – в операційній, за пультом управління, на кафедрі, у школі, біля верстата, в кабінеті – думатиме не про те, як краще зробити свою роботу, а як отримати більшою ціною. Бажано – задарма. І щоби за це нічого не було. Передумови цього закладалися десятиліттями – на початку 90-х минулого століття залежність заробітку від особистих зусиль відзначали лише 7% дорослого населення – інші вважали головними шляхами до успіху гроші, зв'язку та шахрайство. Вина покоління, яке йде на зміну, лише в тому, що воно дуже старанно засвоює норми та цінності, які транслюють їм дорослі.
Керівник Департаменту освітніх програм РОСНАНО у популярній телепрограмі, згадуючи слова героя відомого фільму (“У чому сила, брате?”), промовляє: “Сила в умі!” Цікаво, чи знайома чиновниця з першоджерелом? Невідомо, що гірше: не знати заповідь святого благовірного князя Олександра Невського чи свідомо її перекрутити.
Весь минулий рік поминали сімейні цінності. Цей рік обізвали “роком молоді”. Зараз модно говорити про здоровий спосіб життя. Усі похапцем, для звіту про освоєні кошти. Виразної державної ідеології, спрямованої на виховання громадянина, у нас ніколи не було – були лицемірні декларації. У нападі ностальгії зітхають: ось раніше були ідеали… І куди вони поділися? На якому етапі втратили естафетну паличку? Що це за ідеали, які випарувалися за життя одного покоління?
Християнський філософ М.Бердяєв писав: ” Цілі людського життя померкли. Людина перестала розуміти, навіщо він живе, і немає часу замислитися над сенсом життя. Життя людини сповнена засобами до життя, які стали самоціллю ” . Здоров'я та розум – саме засоби, а не мета, сенс усього життя.
В основі кризи сучасного суспільства – криза моральності, витісненої “новими цінностями”, зведеними до культурно-біологічного існування. М.Хайдеггер охарактеризував атмосферу життя в Європі як “мишоловку, в якій відбулася повна втрата сенсу буття”. У ситій Німеччині поруч зі сміттєвими баками встановлюють контейнери з підігрівом для покинутих немовлят та ще й залишають підтримуючий лист: мовляв, розуміємо ваші проблеми, дрібниці, справа життєва, дякую, що не в бак…
Сьогодні насаджується система цінностей, що формує особливий тип особистості, який Е. Фром назвав “ринковим”. “Ринкова особистість” сприймає себе та інших як товар, який можна вигідно продати. Головне в житті людей цього типу – кар'єра та гроші. Їхні відмінні риси – честолюбство, пробивні здібності, вміння ладити з потрібними людьми. Начебто нічого страшного. Але всі ці якості не мають нічого спільного з поняттям “ефективна особистість”, що найбільш вживається в останні роки.
Розглянемо ознаки ефективної особистості.
По-перше, ефективна моральна особистість . Вона працює, спираючись на безліч ідеальних мотивів, серед яких любов до праці, інтерес до її процесу та результатів, потреба у професійному та особистісному зростанні.
Людина, яка працює виключно за гроші – неефективна. Чи можна перемагати у спорті та війні, створювати великі витвори мистецтва чи робити наукові відкриття, якщо мета – призи, трофеї, гонорари, премії? Навряд чи…
По-друге, ефективна особистість, що розвивається. Основа розвитку людини – її саморозвиток та самоосвіта. Форми не суттєві, головне – вектор, спрямований вперед і вгору проти “суспільного вітру”, всупереч власної інерції.
По-третє, ефективна особистість, що самостійно мислить, тобто соціально автономна, критично налаштована по відношенню до цілей і цінностей соціуму.
Від Сократа і Платона йде традиція виховання чотирьох кардинальних чеснот: мудрість, справедливість, мужність, поміркованість. Виховаємо в наших дітях хоча б ці якості – не лише допоможемо їм правильно вибрати професію, а й закладемо основу вирішення багатьох економічних та соціальних проблем нашого суспільства. Це – стратегія. Якщо вона поділяється і приймається переважно населення на чолі з лідерами держави, переходимо до її реалізації. Тактика – це засоби, форми, методи, підходи, спрямовані на виховання у дітей та підлітків якостей, кардинально відмінних від тих, які свідомо чи мимоволі передаються молодим людям сьогодні.
Чи є хоч якась надія на успіх у цій благородній та практично безнадійній справі, чи точка біфуркації, коли процес стає незворотнім, уже пройдено? Чи не впевнена. Але якщо нічого не робити сьогодні, через двадцять років “дітей майора Євсюкова” заарештовувати не буде кому.
Галина Володимирівна Резапкіна , старший науковий співробітник Центру практичної психології освіти Академії соціального управління (Москва), викладач Інституту практичної психології особистості при МДУ
