Віктор Цой: Як радянська рок-легенда стала безсмертною
15 серпня 1990 року, 28-річний лідер гурту “Кіно” Віктор Цой трагічно загинув в автокатастрофі. Ця подія обірвала життя найпопулярнішого рок-виконавця СРСР, але водночас породила легенду, яка живе вже понад три десятиліття.
Пророчі рядки та невмируща слава
У своєму останньому альбомі “Чорний альбом” Цой ставив долі питання пташці-ворожці: “Пісень ще ненаписаних скільки? Скажи, зозуле, пропой. У місті мені жити чи на околиці, каменем лежати чи горіти зіркою?”. Виявилося, що він одночасно став і каменем, що символізує незламність, і зіркою, сяйво якої з роками лише яскравішає. Це вражає, враховуючи, що епоха цинічного постмодернізму, що супроводжувалася появою та зникненням безлічі імен, не змогла стерти “Кіно” з музичної карти. Пісні Віктора Цоя досі лунають з гітар у дворах, переходах та вагонах метро. Десятки кавер-версій його композицій, виконаних як чоловіками, так і жінками, свідчать про незгасну популярність. Згадаймо лише Земфіру, яка переспівала “Кукушку”, або Анастасію Приходько – “Группу крови”, яку вона виконувала навіть для українських військових в зоні АТО. Важко назвати іншого рок-виконавця, чиї твори зберегли таку ж зухвалу актуальність. Навіть Святослав Вакарчук, лідер найпопулярнішого українського рок-гурту, неодноразово висловлював своє захоплення творчістю Цоя. “Фокус” досліджує феномен непересічної живучості “Кіно”, намагаючись розгадати, чому гурт продовжує жити.
Стихійні меморіали та порівняння з “Бітлз”
Після загибелі Цоя у багатьох містах виникли “Стіни Цоя”. На парканах та стінах з’являлися його портрети, рядки з пісень та незмінне “Цой живий” – відлуння гасел епохи. Однак, на відміну від радянської пропаганди, написи “Цой живий” з’являються і досі, створювані новими поколіннями. У контексті актуальності музичного матеріалу творчість “Кіно” в XX столітті можна порівняти з “Бітлз”. Але якщо британці – це глобальне явище, то “Кіно” – це феномен радянський і пострадянський.
“Цой був духовно і фізично дуже здоровою людиною. Трагічна звістка про його загибель була як грім серед ясного неба”, — Сергій Лисенко, кінорежисер.
Перший альбом “45” Цой випустив у 20 років, так само, як і “Бітлз” досягли піку популярності приблизно в цьому віці. Цой загинув у 29 років, а “Бітлз” розпалися, коли їхнім учасникам було близько тридцяти. Дискографія обох гуртів, немов ілюстрація етапу становлення людини від 20 до 30 років. Кожен наступний альбом відображає черговий віковий та особистісний етап. Кульмінацією для “Бітлз” став альбом “Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band” (1967), а для “Кіно” – “Группа крови” (1988), після яких їхня творчість стала еталонною і вплинула на розвиток музики. Обидва гурти майстерно зображували універсальні переживання молоді: від любовних страждань (“Yesterday”, “Это не любовь”) до бунту (“Revolution”, “Перемен”). “У зв’язку з виходом фільму “Літо”, де Цой є одним з головних героїв, я переслухав його хіти. Вони абсолютно не втратили своєї свіжості за 30-40 років. Якщо брати більшість його текстів, то в них немає конкретних соціальних ознак, прив’язаних до минулого. Він співав про те, що актуально завжди. Це максимально універсальні моделі, які людина переживає протягом життя”, — говорить музичний критик Ігор Панасів. “Зрозуміло, що всі ми різні, але, заглибившись у світ пісень Цоя, кожен може знайти щось для себе”. Головний “універсальний” висновок схожий: “Бітлз” стверджували: “All you need is love” (“Все, що нам потрібно, це любов”), а Цой співав: “Смерть стоїть того, щоб жити, а любов – того, щоб чекати”.
“Хочу змін!”
Віктор Цой став суперзіркою, коли ефектно з’явився у фіналі фільму “Асса” перед стадіоном з піснею “Перемен” у 1987 році, у відповідь на що запалилися десятки тисяч вогнів глядачів. Мало хто знає, що в 1985 році Цой пропонував цю композицію українському кінорежисеру Сергію Лисенку, який зняв перший фільм з Цоєм у головній ролі – “Кінець канікул” (1986). Але Лисенко відмовився. “Для мого фільму ця композиція здалася надто плакатною”, — ділиться він. Натомість режисер “Асси” Сергій Соловйов розгледів потенціал у пісні і попросив музиканта не включати її до жодного альбому до виходу картини. Віктор Цой стримав слово, і культурний вибух стався.
Київська Стіна Цоя. Адреса: Грушевського, 2.
Ймовірно, на рішення Лисенка вплинула його недосвідченість як студента Київського інституту ім. Карпенка-Карого порівняно з майстром кінематографа. Однак, замовлення саундтреку спровокувало Цоя на створення багатьох пісень для культового альбому “Группа крови”. Варто віддати належне продюсерській проникливості Лисенка.
Цой і Київ
У якості своєї дипломної роботи Лисенко планував зняти музичну короткометражку. Сюжет обертався навколо молодого чоловіка, який мріяв стати музикантом, хоча реальні здібності цього не виявляв. Режисер вибрав серед тогочасних рок-виконавців пітерський гурт “Кіно”. Він чув лише їхній перший альбом “45”, вирушив до Пітера і зустрівся з Віктором Цоєм у знаменитому серед рок-тусовки кафе “Сайгон”. Ідея зняти “Кіно” сподобалася Цою, і він передав студенту-режисеру свіжий альбом “Это не любовь” (1985). “Але це був лише збірник ліричних пісень. Я подумав, що потрібне щось інше. Цой сказав, що готує новий матеріал”, — розповідає режисер. “І незабаром передав мені до Києва через провідників демозапис з чотирма піснями. Вони справили колосальне враження. Це був новий Цой. Цей блок соціальних пісень змінив посил картини”. Не дивно, адже серед них були такі шедеври, як “Дальше действовать будем мы”, “Закрой за мной дверь, я ухожу” і “Попробуй спеть вместе со мной”.
У XX столітті в плані актуальності музичного матеріалу творчість “Кіно” аналогічна творчості “Бітлз”. Але якщо британці — явище світове, то “Кіно” — радянське і пострадянське.
Фільм “Кінець канікул” розпочинається титрами, набраними застарілим шрифтом: “Кафедра кінотелережисури. Майстерня професора Т. Левчука”. Усе це під потужний басовий ритм композиції “Дальше действовать будем мы”. Далі на екрані – піщаний пляж київського озера, яким на глядача рухаються постаті в чорному, немов Бетмени, що впали з неба – це гурт “Кіно”. Старт, як у фентезійному вестерні. “Коли мої викладачі та керівник курсу Тимофій Васильович Левчук, народний артист СРСР, побачили цей фільм, вони були шоковані. Я таких звинувачень не чув більше ніколи. Що я зняв фашистів, наркоманів, збоченців і антирадянщиків”, — зі сміхом згадує Лисенко. У фільмі, окрім учасників гурту “Кіно”, знялися два актори – Олексій Ковжун і Світлана Миколаєва. Віктор Цой та гурт незмінно одягнені в чорне, на противагу киянам у білих футболках. Демони й ангели, революціонери та обивателі. Ковжун грає на гітарі, хлопець і дівчина весь час шепочуться і сміються, а Цой похмуро зосереджений на чомусь внутрішньому. “Цой був інтровертом, тримався на дистанції. Але енергія від нього йшла така, що люди оберталися на вулиці”, — розповідає Сергій Лисенко. За сюжетом, Миколаєва фліртує з Ковжуном, але дитину народжує від Цоя. Вони втрьох гуляють з візочком біля озера Тельбін на Березняках. Героя Цоя не надто приваблює сімейно-міщанський побут, ближче до фіналу бунтарськи звучить “Попробуй спеть вместе со мной”. Якби на титрах пролунала “Перемен”, художня рада, ймовірно, б не витримала. Лисенкові не зарахували цей фільм як дипломну роботу. “Я боявся, що плівку знищать, мені довелося її викрасти з інституту. Я попросив, щоб мені її видали для перегляду. Але замінив ці плівки якимось непотрібним матеріалом. А в 1987 році фільм реабілітували. Я показував його в Москві на рок-фестивалі. З залу хтось вигукнув: “Цей фільм мали зняти в Москві”. — “Ага. Але зняли в Києві”, — відповів я під сміх залу”, — згадує режисер з іронією.
Сонячне затемнення
Навіть назва “Кінець канікул” звучить пророчо: безтурботна застійна пора завершилася. До того ж, у Києві за кілька тижнів до зйомок сталася Чорнобильська катастрофа, і настрій у місті був апокаліптичним.
У картині домінують три кольори: чорний, червоний і білий — головні кольори супрематизму художника-киянина Казимира Малевича, який своїм “Чорним квадратом” ознаменував кінець старого світу та початок нового. У 1913 році Пітер став каталізатором для Малевича (як Київ — для Цоя), де колеги-футуристи замовили йому декорації до вистави “Перемога над Сонцем”, і він винайшов свій “Чорний квадрат” як алегорію затемнення (перемога над Сонцем): світле обрамлення – це сонячні промені. Цікаво, що “Кіно” обрали для обкладинки альбому “Группа крови” афішу Малевича 1922 року, де також зображувалося затемнення, але більш традиційно — у вигляді чорного кола. А на альбомі “Звезда по имени Солнце” (1989) з’явилося зображення затемнення як чорного кола з жовтими сонячними променями (обкладинка 1992 року). Саме воно тепер — впізнаваний логотип “Кіно”. Затемнення з давніх-давен символізує різкі зміни. Після “Перемоги над Сонцем” 1913 року настала Перша світова війна, дві революції, виник СРСР. А невдовзі після виходу пісні “Звезда по имени Солнце” Союз розпався. Віктор Цой, як і Малевич, виявився провісником тотальних змін.
Поява міфу
Після фільму “Асса” та пісні “Перемен” наступним етапом у творчості Цоя стала картина “Голка” (1989). Там герой-одинак бореться з наркомафією. Персонаж Цоя стає міфічною фігурою. Він бореться по горизонталі з криміналом, але пам’ятає і про вертикаль, де відбувається вічна битва добра і зла. Формула “Кіно”: дворові пригоди — останній герой — вічна битва (“І дві тисячі років війна. Війна без особливих причин. Війна — справа молодих, ліки від зморшок”). Ось так підліток виріс у бійця, а майданчик, де відбувається битва, вже не Пітер чи Київ, це всі міста.
Аварія
У передачі “Слідство вели… з Леонідом Каневським” прозвучала найбільш переконлива версія загибелі співака. Він не заснув за кермом “Москвича”, як припускалося, тому що ця машина дико деренчить і вібрує на швидкості 130 км/год. В авто, подарованому Цою тим літом його продюсером Юрієм Айзеншпісом, не було магнітофона. Цой під час тієї фатальної поїздки слухав свій демозапис на магнітофоні “Весна”, який лежав поруч, на передньому сидінні. Швидше за все, перевертаючи касету, він не втримав машину (експерти по слідах вивчали траєкторію руху), яку занесло на узбіччя. Цой спробував вирівняти автомобіль і крутнув вліво, виїхавши на зустрічну смугу, але там був крутий поворот і автобус.
“Хіти Цоя не втратили своєї актуальності за 30-40 років. У них немає соціальних ознак, прив’язаних до минулого. Це максимально універсальні моделі, які людина переживає протягом життя”, — Ігор Панасів, музичний критик.
“На мою думку, живучості міфу Віктора Цоя сприяє те, що він загинув на вершині популярності. Такі міфи активніше підтримуються народом”, — вважає музичний журналіст Микола Міліневський. “Для легенди важливо, що Цой загинув рано. Якби він дожив до часів Путіна, його нинішні погляди могли б відбитися на тому, що він написав раніше. А так його творчість залишилася чистою”, — підтримує версію колеги Панасів. Але не всім смерть додає балів. “Рано пішли рок-бард Олександр Башлачов, Майк Науменко, Свін (Андрій Панов) — перший радянський панк. Усі вони талановиті виконавці, але, на жаль, майже забуті, тоді як Цоя і сьогодні чути з будь-якого вікна”, — резонно заперечує режисер Лисенко.
Переможець зі слабкостями
Що ж приваблює в його образі та піснях? “Герою Цоя близько 25 років. Він натхненний, співпереживає, втомлений, але ніколи не здається”, — говорить Панасів. Цой пішов переможцем. Не сколовся, не спився. “Він був духовно і фізично дуже здоровою людиною”, — каже Лисенко. — “Трагічна звістка про його загибель була як грім серед ясного неба”. У фінальній сцені “Голки”, після того, як героя штрикнув ножем бандит, Цой-Моро встає з колін і йде в заметіль. Цю властивість “непереможності” Віктор Цой перейняв у свого кумира Брюса Лі. Культовим стало зображення Брюса “тайфуні” — стрибок з виставленою вперед ногою з фільму “Кулак люті”. У картині це фінальний стоп-кадр: герой Брюса стрибає на поліцейських і завмирає в польоті під гуркіт пістолетів. Його герой йде у вічність непереможеним! Однак Цой виявляв не тільки силу, а й показував свої слабкості, як у ранній пісні “Дерево”: “Я посадив дерево… Мені здається, що це мій друг, мені здається, що це мій син”. І хоча Цой не садив вербу на Березняках, що стала знаковою завдяки київській картині, у 2020 році КМДА офіційно оголосила її “Деревом Цоя — ботанічним пам’ятником історичного значення”. Щороку 21 червня, в день народження Віктора, там збираються сотні фанів артиста, щоб знову заспівати: “Чи хочеш ти змінити цей світ, чи зможеш прийняти як є, встати і вийти з ряду геть, сісти на електричний стілець чи трон?”. Кожне нове покоління його слухачів знову і знову ставить перед собою це питання.
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття глибоко розкриває феномен легендарності Віктора Цоя та гурту “Кіно”, досліджуючи причини його незгасної популярності. Вона буде корисною для всіх, хто цінує справжню рок-музику, цікавиться історією пострадянської культури та шукає відповіді на вічні питання про життя, смерть і творчість. Особливо цінним є розкриття зв’язку Цоя з Україною, зокрема з Києвом, що додає матеріалу локального колориту.
Дізнатися більше на: focus.ua