Криза українського агросектору: блокування портів та низькі закупівельні ціни загрожують майбутньому врожаю
Рина Теніна 1 вересня 2026 – 11:37 1 вересня 2026 – 11:17
На тлі блокади морських шляхів, руйнування аграрної інфраструктури та хронічного дефіциту обігових коштів, українські аграрії стикаються з безпрецедентними труднощами у реалізації зібраного врожаю та підготовці до нового посівного сезону. Занепокоєння Міністерства аграрної політики та продовольства викликає потенційне скорочення посівних площ на 5-7 мільйонів гектарів без термінової державної підтримки, що може призвести до дефіциту ключових продуктів та зростання цін для споживачів. Наразі фермери змушені продавати свою продукцію за надзвичайно низькими цінами, але наслідки цієї кризи відчуються вже наступного року, коли поточний надлишок може обернутися гострим дефіцитом.
Голова Асоціації фермерів та землевласників Віктор Гончаренко в інтерв’ю для ІП “Кур’єр”, яке цитує «Главком», поділився своїм баченням загрозливої ситуації, що може поставити під загрозу продовольчу безпеку України та вижити найменші господарства.
– Як сучасні виклики з експортом, атаки на склади та логістичні ланцюги вплинули на сільськогосподарських виробників, як великих, так і малих? Як це позначилося на закупівельних цінах, затоваренні складів та можливості реалізувати зібраний врожай?
– Ці безперервні обстріли та руйнування завдають шкоди всім учасникам агроринку – від фермерів і переробників до кінцевого споживача. Хоча на полицях магазинів іноді спостерігається тимчасова відсутність певних товарів, хочу запевнити: борошно, хліб та крупи в Україні будуть. Попри поширення панічних настроїв, вся вироблена в країні продукція знайде свого покупця. Звісно, сільгоспвиробникам зараз надзвичайно складно. Міністерство аграрної політики та продовольства працює над вирішенням цих проблем, шукаючи виходи із ситуації. Сподіваюся, найближчим часом вдасться знайти конструктивне рішення. Але діяти потрібно швидко, адже посередники миттєво скористалися загостренням ситуації і суттєво знизили закупівельні ціни навіть на внутрішньому ринку. Іноді просто соромно чути про пропозиції закупівельної ціни на продовольчу пшеницю трохи вище 3000 гривень за тонну, тоді як собівартість її виробництва сягає близько 7000 гривень. Запаси зерна є, але реалізувати його зараз практично неможливо. Переробники, ймовірно, вичікують, керуючись логікою: навіщо платити більше, якщо можна придбати сировину значно дешевше? Хоча продукція борошномельних та круп’яних підприємств все ж рухається, внутрішній ринок, можливо, поглинає певні обсяги. Ймовірно, переробники мають запаси, заготовлені раніше. Наразі настає термін погашення банківських кредитів, і фермери змушені шукати будь-які можливості, аби продати зерно за будь-якою ціною, аби уникнути проблем з банками. Нам обіцяють, що держава працює над забезпеченням пільгових кредитів під заставу майбутніх продажів зерна. Розглядаються варіанти реструктуризації кредитів, які зараз є непосильним тягарем для фермерів, на сім місяців. Однак це поки що лише проєкти, чіткої моделі дій ще не вироблено.
– Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький заявив: якщо уряд не підтримає фінансову стійкість аграріїв, існує ризик скорочення посівних площ під майбутній урожай на 5-7 млн га. Ви згодні з цими оцінками?
– Можу сказати так: на цьому етапі переважна більшість фермерів не готові до посівної. Відсутні обігові кошти, бракує кваліфікованих працівників, немає чим виплачувати заробітну плату, навіть якщо вдасться знайти людей. Особливо страждають дрібні фермерські господарства.
Навіть соромно слухати, що за продовольчу пшеницю пропонують ледь більше 3 тис. грн за тонну при собівартості близько 7 тис. грн.
– Чи є можливості для зберігання врожаю, якщо його продаж наразі неможливий?
– Проблем із зберіганням немає. Достатньо складських приміщень, але це пов’язано з додатковими витратами – безкоштовного зберігання ніхто не надає. Ті, хто володіє власними складськими потужностями, зможуть пережити цей період. Інші будуть змушені терпіти збитки, здавати продукцію на зберігання або продавати її майже за безцінь, аби уникнути псування.
– Чи змінюють господарства стратегію зберігання зерна через атаки на склади та елеватори – переходять на розосереджене зберігання, тимчасові сховища, використання рукавів для зберігання зерна?
– Великі агропідприємства мають власні великі, сертифіковані складські приміщення. Саме вони найчастіше стають ціллю. Дрібних складів багато, і всі вони не будуть знищені. Коли постало питання про кредитування під заставу майбутнього врожаю, фермери наполягали на тому, щоб банки враховували зерно, що зберігається навіть на несертифікованих складах. Однак великі компанії та власники сертифікованих елеваторів вимагають зберігати зерно виключно на «офіційних» складах. Це означає, що одні не знають, як вийти із ситуації, а інші намагаються заробити на чужій біді. Адже за зберігання зерна з виробника стягуються кошти. Ми запропонували Кабінету Міністрів розглянути можливість розподілу кредитів, передбачених для сільгоспвиробників, із переробниками. Переробники потребують доступних кредитів, але банки не завжди йдуть їм назустріч. Наша пропозиція полягає в тому, щоб ці кредити надавалися лише за умови, що переробник купує продовольче зерно у фермера за ціною не нижче 9000 гривень за тонну. Таким чином ми забезпечимо зайнятість для переробників, продовольчу безпеку країни та створимо для фермерів умови для проведення посівної. Аграріям необхідно мати хоча б мінімальну маржу, адже потрібно закупити мінеральні добрива, посівний матеріал, засоби захисту рослин і сплатити податки. Інакше багато господарств можуть просто не пережити наступний рік.
– З точки зору бізнес-логіки, переробники самі не зацікавлені в банкрутстві господарств. Чи відбувається діалог між вами?
– На жаль, переробники мислять короткостроково. Якщо є можливість купити дешевше – вони хочуть купити дешевше, і їм байдуже, чи збанкрутує виробник. Вони стверджують, що ринок сам регулює економічні процеси, але все ж таки має проявлятися людська відповідальність тих, хто має її демонструвати, – задля розуміння того, як ми житимемо через рік-два. Війна закінчиться, і ми повинні забезпечити наших громадян продовольством, щоб ніхто не голодував. Голодні люди – це не менша біда, ніж ті, хто перебуває під бомбардуваннями.
– Отже, виникає парадоксальна ситуація: на світовому ринку ціни на зерно зростають через блокування українського експорту, тоді як вітчизняні фермери отримують за нього менше, ніж раніше.
– На європейських ринках таких високих цін на пшеницю не спостерігалося вже давно – вони досягли історичного максимуму. Але тут виникає інше питання: чи зацікавлені європейські фермери в реалізації української продукції? Звісно, ні, вони заробляють на наших бідах.
– Блокування експорту призводить до накопичення врожаю всередині країни. Чи варто очікувати подальшого падіння цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку?
– Спад цін на ранні зернові вже спостерігається. Однак постає питання до переробників та хлібопекарів: якщо ціна на пшеницю впала вдвічі, а іноді й більше, чому вартість хлібини не змінилася? Так само, як і ціни на борошно, які щодня зростають. Це парадокс, на який мали б звернути увагу Антимонопольний комітет та інші державні органи.
– Яких овочів та фруктів восени може бути надлишок, а яких, навпаки, бракуватиме?
– З овочами цієї осені виникає серйозна проблема. Те, що виростили, часто залишається невiдранiм – багато чого залишається в полі. Ціни мізерні: деякі фермери розповідають, що за кілограм цибулі дають лише три гривні. Минулого року деякі аграрії просто залишали цибулю та моркву в полі, оскільки виручка від їхнього продажу не покривала навіть витрат на збирання. Цього року таких випадків стало ще більше. Ймовірно, наступного року з овочами вже ніхто не захоче мати справу – хтось, звісно, залишиться, але кількість виробників точно зменшиться, і вони переорієнтують свою діяльність. Вирощування овочів – це надзвичайно трудомісткий процес, який вимагає постійної наявності робочих рук. У малих і середніх господарствах овочі збирають вручну. Якщо ж використовується спеціалізована техніка, то така продукція переважно спрямовується на переробку. Наприклад, картоплю в Україні здебільшого збирають механізованим способом. Тому вирощуватимуть переважно те, що можна зібрати технікою. Наразі ми чуємо про проблеми зі збутом помідорів, цибулі… Крім того, купівельна спроможність українців знизилася, а значна кількість людей виїхала з країни, що призвело до падіння споживання овочів. Щодо ранніх кісточкових фруктів – черешні, вишні, абрикосів, персиків – у багатьох регіонах вони постраждали від заморозків, тому їх було небагато. Натомість, за словами садівників, врожай яблук видався доволі непоганим.
– Нинішня ситуація, коли фермери змушені віддавати продукцію за безцінь і зазнають збитків, ймовірно, обернеться стрибком цін наступного року через скорочення виробництва?
– Саме так і станеться. Ця “синусоїда” спостерігається і повторюється з року в рік уже не одне десятиліття. В один рік маємо перевиробництво й відсутність реалізації, після чого на наступний сезон сіють менше – і ціна одразу зростає. Колись так було з часником: виник дефіцит, ціна піднялася, і всі засадили його стільки, що наступного року врожай просто викидали на смітники, бо ринок не зміг стільки спожити. Такої ж циклічності зазнала гречка. Зараз гречку майже ніхто не сіє, навіть попри інколи привабливу ціну. По-перше, вона не дає високої врожайності, по-друге, це пізня культура, яку збирають у вересні. Якщо вересень дощовий – виникають значні проблеми з її досушуванням. Тому масово нею не займаються.
Хоча б голову фермерського господарства треба мати можливість забронювати.
– Мінагрополітики зазначає, що запас міцності агросектору зараз значно менший, ніж у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна. У чому полягає кардинальна різниця між нинішньою ситуацією та тодішньою?
– Дійсно, сьогодні фінансові резерви фермерів значно менші, ніж були тоді, і райдужних перспектив немає. Наявні кошти практично вичерпалися, адже фермери, окрім своїх господарств, ще й намагаються допомагати волонтерам та військовим. До раптового перекриття експорту фермери були практично не готові, і їхні фінансові запаси були мінімальними. Навесні 2022 року існувала певна пауза, коли склади в господарствах були заповнені, а збуту не було, але тоді ситуацію вдалося вирішити. Держава надала пільгові безвідсоткові кредити як малим, так і великим фермерам, що дозволило засіяти поля. Тоді дрібні фермери швидко переорієнтувалися на виробництво культур, які були критично потрібні. Пам’ятаю, коли південь країни опинився під окупацією, то західні області перейшли на виробництво овочів. Малим господарствам це зробити набагато легше, адже техніка для дрібного виробництва дешевша та доступніша для імпорту з Польщі чи інших європейських країн. І коли розпочалася війна, продовольчу безпеку забезпечили саме дрібні фермери, які підтримували на місцях лікарні, будинки для людей похилого віку та інші соціальні об’єкти. А зараз спостерігається політика глобалізації та гігантоманії – у цій ситуації більше виграють великі компанії, які мають кращий доступ до кредитних ресурсів. Банки не дуже охоче співпрацюють з малими підприємствами. Ще одне негативне і просто ганебне явище: коли власники фермерських господарств перебувають на службі у Збройних Силах, їхнім господарствам часто відмовляють у кредитах. Ну, і, звісно, мобілізація – найболючіше питання в агросекторі на сьогодні. Дрібні фермери залишаються практично сам на сам із проблемою, оскільки бронювання працює переважно для великих господарств, які визнані критично важливими. Вимоги, виставлені на сьогодні, для багатьох фермерів є недосяжними. Хоча б голову фермерського господарства слід було б надати можливість забронювати, щоб воно просто не було знищене. Адже кожне таке господарство на своєму рівні забезпечує свою громаду та соціальну сферу в ній. Якщо, наприклад, у школі діти розбили вікно, то директор школи звертається по допомогу насамперед до місцевого фермера. А якщо звернутися до великого агрохолдингу, то все потоне в дзвінках керівництву та отриманні різноманітних дозволів. До того ж, є специфічні галузі, якими холдинги ніколи займатися не будуть – це й овочівництво, і ягідництво. Всі ми хочемо спожити якісне яблуко чи помідор, а жоден імпорт не зможе повністю нас цим забезпечити.
Підготувала Рина Теніна
Підсумок від Українське життя:
Ця публікація надає глибокий аналіз складних викликів, з якими стикається український агросектор. Вона особливо корисна для фермерів, переробників, а також для всіх споживачів, які хочуть розуміти причини можливого зростання цін на продовольство та потенційного дефіциту продуктів у майбутньому. Інформація про проблеми з реалізацією врожаю, брак обігових коштів та ризики скорочення посівних площ підкреслює нагальну потребу у державній підтримці галузі для забезпечення продовольчої безпеки країни.
Оригінал статті: izmail.es