15 липня: Українська Державність та Хрещення Русі – Яка Справжня Історія Стоїть за Святом?
Рина Теніна 15 липня 2026 – 09:51 15 липня 2026 – 09:58
Саме хрещення наприкінці X століття стало поворотним моментом у становленні Київської держави, визначивши її цивілізаційний шлях на багато століть уперед. Водночас сучасні історики наголошують: ця подія була значно складнішою, ніж відома зі шкільних підручників легенда про “вибір віри”, а процес християнізації тривав сотні років. Про це детальніше розповідає ІП “Кур’єр” з посиланням на Еспресо.
Свято, що Змінило Дату
пам’ятник князю Володимиру Великому в Києві, фото: з загально доступних джерел
День хрещення Русі-України – це порівняно нова державна ініціатива. Його заснував Указ Президента Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року, призначивши свято на 28 липня, у день вшанування пам’яті князя Володимира. Логіка полягала в тому, що 28 липня православна церква вшановує рівноапостольного князя Володимира Святославича, хрестителя Русі. Точна дата самої події хрещення киян літописцями не зафіксована – за однією з версій, це сталося 14 серпня 988 року за новим стилем. Відтак, дату свята спочатку прив’язали не до історичної події, а до церковного календаря.
У 2023 році Православна церква України перейшла на новоюліанський календар, що стало кроком до єдності зі світовим християнством. Фіксовані дати, зокрема й день пам’яті князя Володимира, змістилися на тринадцять днів уперед. Відповідний законопроєкт був внесений Президентом Зеленським ще влітку 2023-го, і державне свято було офіційно перенесене з 28 на 15 липня. Таким чином, ми відзначаємо ту саму подію, але за оновленим церковним календарем.
Держава, Що Потребувала Єдиного Бога
Хрещення Володимира. Фрагмент з Радзивіллівського літопису, фото: Вікіпедія
Часто складається хибне уявлення, ніби князь Володимир одного дня просто вирішив змінити релігію своїх підданих. Насправді, цьому передували десятиліття політичних змін. До кінця X століття Київська Русь (тоді вона не мала такої назви) вже була потужною східнослов’янською державою. Однак, внутрішня консолідація була крихкою. На величезній території, підконтрольній київському князю, проживали племена з різними богами та обрядами. Це не було єдине язичництво, а багато локальних культів.
Такий релігійний розмаїтття створював потенціал для сепаратизму. Володимир спершу намагався уніфікувати віру, створивши в Києві пантеон з шести головних богів – Перуна, Дажбога, Хорса, Стрибога, Симаргла і Мокоші. Однак, ця спроба “реформи язичництва” не спрацювала. Язичництво, за своєю природою, погано підходило на роль державної ідеології через його розсіяність.
Володимир наважився на радикальнішу реформу з кількох причин. По-перше, він потребував нових джерел легітимності, окрім військової сили. По-друге, його бабуся, княгиня Ольга, вже прийняла християнство. По-третє, Володимир бачив приклад сусідніх держав. Візантія, найрозвиненіша цивілізація континенту, використовувала монотеїстичну релігію як інструмент державної єдності та легітимації влади монарха. Приєднання до цього “клубу” означало отримання не лише нової віри, а й цілого візантійського політичного та культурного “пакета”.
Легенда про “Вибір Віри”
Іван Еггінк – князь Володимир обирає віру, 1822, фото: Вікіпедія
Найвідоміша частина історії – “вибір віри”, описаний у “Повісті минулих літ”. Сюжет нагадує серію співбесід: посланці різних релігій презентують свої віровчення, а князь обирає найкращий варіант.
Волзькі булгари-мусульмани розповідали про іслам, але заборона вина та свинини не сподобалася Володимиру. Посланці хозарських юдеїв отримали уїдливе запитання про відсутність власної держави. Посланці Папи Римського з латинським обрядом також не отримали згоди, ймовірно, через тісніші зв’язки Русі з Константинополем.
Найбільше враження на князя справив грецький “філософ” з Візантії, який розповів біблійну історію. Володимир також відправив власних послів у різні країни, і їх вразила візантійська літургія у Софійському соборі Константинополя.
Сучасні дослідники вважають історію “вибору віри” літературною конструкцією, а не реальним протоколом перемовин. Проте, за цією легендою ховається реальна логіка: візантійське християнство виявилося найвигіднішим варіантом, що поєднував розвинену державу-зразок, готову цивілізаційну модель та можливість династичного шлюбу з візантійською правлячою родиною. Одруження з принцесою Анною, сестрою імператора Василя II, стало практичним завершенням “вибору” – Володимир особисто охрестився в Корсуні (Херсонесі), прийнявши ім’я Василь.
Хрещення як Силова Операція
Християнство і язичництво, Сергій Іванов, 1912, фото: Вікіпедія
Повернувшись до Києва, Володимир розпочав з демонтажу старих богів. Ідолів наказали повалити, спалити або скинути у воду. Головного ідола, Перуна, волокли з гори Боричевим узвозом до Дніпра. Наступного дня киян закликали на масове хрещення в водах Почайни та Дніпра. Оголосили, що хто не прийде, той стане князю ворогом.
Особливо запеклий опір виявили в Новгороді. Тамтешня подія увійшла в пам’ять як “Путята хрестив мечем, а Добриня – вогнем”. Воєвода Добриня спалив частину міста, а Путята з дружиною силою заганяв людей у воду. Новгородського ідола Перуна також повалили у Волхов під плач городян. Навіть в XI столітті відбувалися повстання волхвів проти насильницького насадження віри.
Таким чином, хрещення було не лише актом внутрішнього навернення, а й силовою політичною операцією. Метою було зруйнувати стару систему сакральних авторитетів і замінити її новою, керованою з Києва. Опір цьому був реальним, і язичницькі повстання спалахували ще десятиліттями.
Не Одномоментна Подія, а Процес на Століття
“Хрещення русів” – мініатюра з хроніки Костянтина Манасія, фото: Вікіпедія
Головне уточнення щодо святкової міфології: хрещення Русі не було одномоментним актом. Масове хрещення киян у Дніпрі стало фінальним, найвидовищнішим етапом процесу, що тривав щонайменше століття до того і продовжувався ще довго після.
Християнство проникало на руські землі задовго до Володимира. Княгиня Ольга особисто хрестилася. Після 988 року знадобилися десятиліття, а подекуди й століття, щоб нова релігія прижилася за межами князівського двору та великих міст. Вона прижилася не в чистому вигляді, а переплетена зі старими практиками – явище, яке історики релігії називають двовір’ям.
Церква не мала ресурсів, щоб викорінити всі народні звичаї, тому намагалася накладати християнський зміст на язичницькі свята. Найяскравіший приклад – свято Івана Купала, яке церква намагалася прив’язати до дня народження Іоанна Хрестителя. Назва “Купала”, ймовірно, походить від обряду “купання”. Подібна історія з колядками, які трансформувалися з оспівування язичницької Коляди в різдвяний християнський зміст. Навіть образ Перуна злився з образом пророка Іллі.
Навіщо Це Було Потрібно Державі
Хрещення Русі-України, картина Петра Андрусіва, фото: Вікіпедія
З точки зору тогочасної політики, хрещення Русі було прагматичним і успішним рішенням. Воно розв’язувало одразу кілька завдань. Внутрішньо – давало спільну релігійну рамку для розрізнених племен, замінюючи локальні культи ієрархічною структурою, підпорядкованою князю. Церква ставала партнером влади та її легітимізатором.
Зовнішньо – вводило Русь до кола “цивілізованих” християнських монархій Європи. Шлюби Рюриковичів з правлячими династіями інших держав стали можливими завдяки спільній релігійно-політичній мові.
Разом із хрещенням прийшла кирилична писемність, перші літописи, кам’яне храмове будівництво, церковне і державне право, нові форми мистецтва й архітектури – весь пакет інфраструктури для функціонування середньовічної держави європейського зразка.
Тож, коли 15 липня лунають офіційні слова про “духовну столицю”, “соборність” і “цивілізаційний вибір”, за цією риторикою стоїть реальна історична логіка. Це була спроба середньовічного правителя перетворити конфедерацію племен на єдину державу через спільну віру, здійснена на межі щирого релігійного пошуку і холодного політичного розрахунку – методом, у якому вогонь і меч виявилися не менш важливими, ніж проповідь і хрест.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття детально розкриває справжню історію хрещення Київської Русі, розвінчуючи поширені міфи. Вона допоможе вам глибше зрозуміти значення цієї події для формування української державності, її цивілізаційний вибір та складний процес формування національної ідентичності. Розуміння історичного контексту дозволяє по-новому поглянути на сучасні свята та їхнє значення для кожного українця.
Джерело новини: izmail.es