Українські порти під блокадою: як це впливає на аграрний ринок та хто виграє від кризи
Рина Теніна 8 вересня 2026 – 20:36 8 вересня 2026 – 15:10
Видання “ІП ‘Кур’єр'” з посиланням на УНІАН аналізує, як Україна та Російська Федерація адаптуються до нової реальності блокади портів, які треті країни отримують зиск, а хто зазнає найбільших збитків.
22 липня 2026 року РФ встановила майже повну блокаду українських портів Одещини. У відповідь Україна заблокувала всі азовські порти Росії, а головне — зупинено роботу ключового порту Новоросійськ на Чорному морі, що є критично важливим для експорту нафтопродуктів та аграрної продукції.
Чи вдалося Україні або РФ адаптуватися до цих змін краще? Які країни скористаються з ніш, що звільнилися на ринку, а які відчують негативні наслідки? Експерти поділилися своїми прогнозами для УНІАН.
Не “другий 2022-й”
Порівняння поточної ситуації з блокадою українських портів із подіями 2022 року, коли Росія вперше вдалася до подібних дій, є очевидним. Однак, цього разу все інакше. Принаймні тому, що російські порти, вперше з часів Другої світової, також опинилися під блокадою.
Хто ж краще пристосовується до нових умов — Україна чи агресор?
Максим Гопка, керівник аналітичного відділу Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), вважає, що Україна адаптувалася краще, оскільки готувалася до такого сценарію заздалегідь.
“Україна наразі виглядає значно краще підготовленою. Ми вже двічі проходили подібний сценарій – у 2022 році та після припинення зернової угоди у 2023-му. Тому зараз ми не будуємо систему з нуля, а повторно розгортаємо вже відпрацьовані маршрути через Дунай, Румунію, Молдову та західні залізничні переходи. Про це свідчать темпи: передача зернових вагонів через західний кордон у серпні зросла у 2,3 раза, а перевезення зерна залізницею в напрямку Ізмаїла – майже у 12 разів порівняно з липнем, – розповідає він. – Ще швидше адаптується продукція переробки: за перші 18 днів серпня залізницею було експортовано 71,9 тис. тонн рослинної олії – вже на 19% більше, ніж за весь липень. 77% пішло через західний кордон”.
У Росії ж налагодження логістики викликає труднощі, адже вони вважали свої порти недоторканними. За словами експерта, понад 95% експортних зернових потужностей Азово-Чорноморського басейну є недоступними для РФ, а три основні термінали Новоросійська забезпечували близько 25 мільйонів тонн експорту зерна.
“РФ виявилася значно сильніше прив’язаною до своєї південної портової системи. Азов, Тамань і, насамперед, Новоросійськ десятиліттями були ядром російського зернового експорту в Чорному/Азовському морях, – уточнює експерт. – Росія зараз намагається перенаправити потоки на Балтику, Каспій, Далекий Схід та сухопутні напрямки. Місцевий уряд уже почав розширювати субсидування залізничних перевезень агропродукції до альтернативних портів. Водночас, Україна масштабує вже створену резервну систему, а РФ лише починає її екстрено перебудовувати”.
Натомість Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), зазначає, що Україна наразі готова краще, але Росія має перевагу у вигляді альтернативних портів та безперешкодної сухопутної логістики до споживачів аграрної продукції в Азії.
“У них є Балтійське море, у них є залізничне сполучення між РФ та Китаєм, куди вони частково перенаправляють вантажі. Але Росії теж нелегко. Збитки теж вимірюються мільярдами. Тому вони вже починають говорити про закупівлю, можливо, через державні гарантії зерна в аграріїв, починають думати, що робити з компаніями, які можуть ‘збунтуватися’ тощо”, – каже експерт ВАР.
Проте, це не означає, що РФ пройде цю кризу легко. Адже якщо вдалося заблокувати одні порти, то знайдуться рішення і щодо інших.
“ЗСУ зробили дуже вдалий акцент на обмеженні руху Чорним і Азовським морями. Тепер наше завдання – обмежити рух і Балтійським морем, щоб ситуація ще більше загострилася для РФ. Це дозволить вивести проблематику на вищий рівень. Бо якби тільки Україна не могла експортувати аграрну продукцію, при всій нашій повазі до того, що ми робимо і виробляємо, світ би це компенсував. А от коли не можуть одночасно Росія та Україна – ось тут виникає велика проблема для світу”, – додає пан Марчук, вказуючи на те, що саме блокада Балтики змусить Кремль до перемовин.
Щодо ситуації з українським транзитом, Денис Марчук зазначає значні складнощі, попри всю підготовку.
Складні українські альтернативи
Попри всю підготовку, повністю перенаправити такі обсяги вантажів, як зазначають фахівці для УНІАН, неможливо. Через це аграрії “мають дуже мало оптимізму”, за словами Дениса Марчука.
“Жодних надзвичайних можливостей з розширення вивезення продукції, на жаль, у нас немає, попри підготовку, хоча ми дійсно до кінця серпня вивезли трохи більше мільйона тонн бобових, зернових та олійних культур. Але навіть у липні ця цифра сягала понад 2,5 мільйона тонн. Ми дуже сильно відстаємо, – скаржиться аграрний експерт. – А кампанія зі збору нового врожаю вже триває, і зібрано 58% від запланованих площ. По зернових культурах, бобових та олійних зібрано близько 36 мільйонів тонн. Нам їх теж потрібно відвантажувати, бо аграрії заповнюють свої сховища зерновими. А на підході – кукурудза та соняшник. І постає питання, де їх розміщувати”.
Надлишок аграрної продукції, на тлі зростаючого дефіциту площ для зберігання, тисне на зниження внутрішніх цін, що суттєво б’є по прибутках аграріїв. Саме тому вони змушені притримувати продукцію, щоб уникнути збитків.
“Це тисне на ціни всередині країни, які й так вже дуже низькі: в середньому 5–6 тисяч гривень за тонну зерна – це те, що ми маємо сьогодні. Водночас у Європі (наприклад, у Польщі та Румунії) ціни зростають. Тобто, місяць блокади минув, і Європа та світ починають відчувати нестачу продовольства. Для прикладу, тонна пшениці зараз у портах Польщі сягає 11 тисяч гривень”, – зазначає пан Марчук, вказуючи, що внутрішні українські ціни на пшеницю вже вдвічі нижчі, ніж європейські.
Додаткових проблем додає той факт, що європейська логістика вже перевантажена навіть без української аграрної продукції, оскільки там також пік збору власних врожаїв.
“Зараз нам важче, ніж було у 2022 році. Бо коли тоді навесні почали працювати ‘коридори солідарності’, і румуни, і поляки через свої порти вже власну продукцію відвантажили. Термінали були вільнішими. Це надавало українській продукції можливість вільно туди заходити. Зараз же термінали перевантажені як у Польщі, так і в Румунії”, – наголошує Денис Марчук.
Це стосується не лише морських, але й дунайських портів, які до того ж ще й обміліли. УНІАН вже повідомляв, що наприкінці серпня лише на Сулинському каналі на Дунаї була черга з 70 суден, які чекали на доступ до українських портів для завантаження зерна. Причина – перевізники конкурують між собою через необхідність вивозити й інші вантажі.
“Зараз черги стоять до портів в Ізмаїлі та Рені, і плюс баржі заповнені десь на 40–60% через обміління Дунаю. Відповідно, це створює додаткові витрати на логістику: вартість її вже зросла до приблизно 50 доларів за тонну, і порівняно з морем, коли це коштувало 12 доларів, це дуже дорого. Але ми сподіваємося, що до жовтня умови покращаться і вода підніметься, що дозволить більше навантажувати баржі й прискорить вивантаження врожаю”, – додає представник ВАР.
Така ситуація загалом є “дуже негативною” для фермерів. Тому вони сподіваються на підтримку влади та військове (через посилення ППО) або дипломатичне вирішення проблеми принаймні в найближчі 6 місяців.
“Всі, хто може – зберігають врожаї та намагаються якось диверсифікуватися, бо внутрішня ціна на сьогодні неприйнятна. Побачимо, як складатиметься ситуація далі, які будуть ціни, що пропонуватимуть трейдери. Можливо, все-таки вдасться допомогти дипломатії або вдасться посилити ППО, про що говорить президент. Плюс днями він заявив, що подекуди по 3–4 судна все ж заходять у наші порти. Це, звичайно, ‘ні про що’, але якийсь рух відбувається. Всі в очікуванні, всі вірять і хочуть, щоб усе якось запрацювало. Але песимістичний сценарій – пів року море не буде рухатися”, – прогнозує Денис Марчук.
Дипломатія справді важлива, адже деякі наші західні партнери не поспішають допомагати нам з вивезенням врожаїв – бо є нашими прямими конкурентами, і ця ситуація їх цілком влаштовує.
Різні країни – різне ставлення
Вже навіть західні ЗМІ пишуть, що найбільшим “каменем спотикання” для українського аграрного транзиту зараз є Польща. А від спроможності України відправляти на світовий ринок зерно та іншу продукцію залежить світова продовольча безпека.
“Щодо польської сторони, тут більше політична складова відіграє роль, тому що у них за рік вибори до Сейму. Ця права тематика захисту національного товаровиробника дала свій результат на президентських виборах два роки тому. І, на жаль, це набирає популярності та обертів зараз. Скоріш за все, так триватиме до виборів до Сейму”, – розводить руками Денис Марчук.
Попри це, він каже і про наявність діалогу з поляками – хоч він і складний, але все ж існує.
“Тим не менш, наш діалог з Польщею продовжується на рівні урядовців. Ми говоримо про можливість розширення експорту залізницею та автомобілями, тому що у нас сьогодні можливості – 200–300 тисяч тонн. Але їх можна збільшити до 600 тисяч тонн і більше – можна було б зробити спільні митні пункти пропуску, які працювали б 24/7, прискорити можливості перегляду на митниці, в тому числі за рахунок швидкої видачі ветеринарних чи санітарних сертифікатів, щоб вони не дублювалися і не стояли в українській митниці, потім у польській, а зробити єдине вікно”, – каже експерт, але додає, що поляки не дуже поспішають з цими рішеннями.
Щодо інших країн – ситуація дуже різна. Так, останніми на момент написання статті протести на кордоні були не у згаданій Польщі, яка вважається “складною” для нас, а у відносно тихій у цьому плані Молдові.
“Молдова – це невеликий експортер, і її важко назвати нам конкурентом. Але чому там ‘зорі палають’? Тому що хтось у цьому зацікавлений. Європейські фермери у таких моментах (словаки, болгари, угорці, поляки тощо) завжди виставляли ‘прайс’ для Європейської комісії на субсидії та фінансову допомогу. Плюс, задля політичного нагнітання в себе у країнах. Думаю, тут було так само. Виступи в Молдові – це якийсь власний перформанс, спрямований на те, щоб якимось чином європейці їм компенсували збільшення українського транзиту”, – вважає Денис Марчук, вказуючи, що загалом ці виступи не були для нас критичними.
Але попри це, влада Молдови цілком конструктивна, як і румунська – це для нас фактично один транзитний напрямок. Проте згадане перевантаження логістики змушує румунів обирати, яким вантажам надавати пріоритет – і вони обирають не українські, а власні вантажі.
Тим не менш, у всіх згаданих країнах, попри певне політичне “тертя”, наш транзит повільно зростає – у всіх, крім Угорщини. Але й там з об’єктивних причин – бо дуже зросла вартість пального.
“В Угорщині невеликі обсяги транзиту – все разом доходить до 200 тисяч тонн. Тут проявляється проблема саме автомобільної логістики, бо вона дуже дорога. В кращому випадку ти можеш везти олію, шрот, ріпак, які мають вищу ціну – відповідно, можуть компенсувати тобі логістику автомобілем”, – пояснює “математику” автомобільної логістики пан Марчук.
Пан Марчук робить висновок, що наразі європейська логістика, хоч суходолом, хоч річками, перебуває під значним тиском обставин. Тому, “навіть якщо ми щось вигадаємо нове”, то все одно не зможемо вийти “хоча б на 70%” від того, що нам вдавалося експортувати морем – максимум, буде 50% від загальних транзитних потреб України (близько 2,5 мільйона тонн продукції на місяць).
Тим часом, Максим Гопка, керівник аналітичного відділу УКАБ, зберігає більше оптимізму. Зокрема, він зазначає, що “політичні заяви та протести поки не зупинили український транзит”.
“Навпаки, транзит поступово зростає. За перші 18 днів серпня середньодобова передача зернових вагонів через західні переходи збільшилася у 2,3 раза – з 71 до 161 вагона на добу. Найбільший приріст дала Румунія – до 49 вагонів на добу. Польща приймає близько 48 вагонів, Словаччина – 35. Лише угорський напрямок скоротився”, – аргументує він свою думку.
Наші сусіди поводяться дуже по-різному щодо України в цей скрутний час, бо відчувають до нас конкуренцію.
“Польща залишається найбільш політично чутливим маршрутом. Варшава дозволяє транзит, але наполягає на повному контролі та досить обережно говорить про його подальше збільшення. Румунія виглядає значно більш передбачуваним партнером – вона нарощує прийом українських вантажів, забезпечує вихід через порт Констанцу та працює над збільшенням пропускної спроможності дунайського маршруту, – розповідає експерт УКАБ. – Паралельно Україна та Молдова опрацьовують додатковий залізничний коридор через Молдову до Румунії. Польща, Словаччина чи Угорщина більше захищають власні внутрішні ринки. Румунія частково може виступати нам конкурентом, але водночас є критично важливим транзитним партнером”.
Пан Гопка визнає, що певні вигоди від блокади одночасно українських і російських портів наші західні сусіди все ж отримали, але головні “бенефіціари” знаходяться не тут, а на іншому континенті. Так само, втім, як і головні постраждалі (крім нас).
Хто втратив, а хто заробив на кризі
Максим Гопка з УКАБ зазначає, що найбільшу вигоду від цієї ситуації перехоплюють Бразилія, США, Аргентина та Австралія. Конкретний “бенефіціар” залежить від типу продукції.
“На ринку кукурудзи це, насамперед, Бразилія та США, куди вже переорієнтовуються частина європейських покупців українського зерна. На ринку пшениці додатковий попит отримують Аргентина та Австралія. Перевагою можуть стати не лише додаткові обсяги поставок, а й вищі ціни через скорочення чорноморської пропозиції, – пояснює він. – Нинішня криза поступово переміщує частину чорноморського ринку до Америки та Австралії, а ЄС і Північна Африка змушені або платити більше, або перебудовувати структуру імпорту. Чим довше триватиме блокада, тим складніше Україні та РФ буде повернути ці ринки після відновлення нормальної логістики”.
З його слів, серед найбільш вразливих є якраз країни ЄС, де блокада українського експорту збіглася з масштабною посухою та різким погіршенням перспектив урожаю кукурудзи. Європі потрібно більше імпортного кормового зерна саме тоді, коли один із найближчих постачальників фактично “випав” із ринку.
Втім, найбільші постраждалі – за межами Європи.
“Особливо показовий Єгипет. У першій половині 2026 року понад 82% його імпортної пшениці надходило з України та РФ, тому заміщувати ці обсяги доводиться дорожчою продукцією з інших регіонів. Єгипет переорієнтується одразу на Україну, щойно обсяги експорту будуть збільшуватися, – продовжує він. – Варто зауважити, що Індія в серпні зняла чотирирічну заборону на експорт пшениці. Таким чином уряд дозволив під час чорноморської кризи експорт твердих сортів, а також борошна та інших продуктів. Такі дії також полегшать глобальні поставки до країн-імпортерів”.
Але чорноморська криза не обмежується зерном. Бо є ще соняшникова олія, виробників якої на світовому ринку масштабу України та РФ просто немає.
“Через перебої з соняшниковою олією з України та РФ індійські покупці переходять на соєву: її імпорт у серпні може зрости до 620 тис. тонн, а соняшникової олії – скоротитися приблизно до 180 тис. тонн. Від цього знову виграють насамперед Аргентина та Бразилія”, – завершує пан Гопка свою думку.
Денис Марчук погоджується з цими тезами, але уточнює щодо “вигодоотримувачів” у Європі.
“Найбільшу вигоду отримають Канада, США, Австралія, Бразилія. Якщо дивитися європейський континент, то це Румунія, Франція, частково Болгарія і Польща. Тобто це ті, хто вже сьогодні може частково замінити експорт зерна, який йшов з Чорного моря на світові ринки. Ціни починають зростати, і, власне, це всіх влаштовує”, – уточнює він.
Власне, різна динаміка цін і відрізняє поточну ситуацію від попередніх “блокад”, які були у 2022 та 2023 роках.
“Зараз не 2022 рік, коли ціни на зерно були нижчими. Навпаки – ціни зараз високі. Чому, наприклад, поляки у 2023-му такими категоричними стали? Тому що тоді пішов приріст пропозиції, море в нас запрацювало, і світова ціна опустилася. І поляки почали кричати ‘Ой, Боже, що сталося! А це Україна експорт відновила!’, і в нас тоді почалися блокування кордону. Тобто їм вигідно, коли в Україні проблеми”, – вказує представник ВАР на проблему конкуренції на цьому ринку.
Втім, саме завдяки високим цінам зараз обходиться без блокування кордону з боку Польщі, адже польських фермерів ситуація влаштовує. А кого ситуація не влаштовує, так це імпортерів в Азії та Африці.
“Крім нас, дійсно, постраждають країни Азії, Африки та Близького Сходу. Тобто ті, куди ми найбільше експортували, де живе небагате населення і де уряди не мають фінансової спроможності робити великі запаси. Вже минув місяць блокади, і їм час якось поповнювати запаси. Але цього не відбувається. І тому Африка (передусім це Єгипет) вже навіть частково піднімає закупівельну ціну – плюс 10 доларів за місяць. Але на ринку продукції поки більше не стає. Так само й в Азії – ціна за продовольчу пшеницю вже понад 300 доларів за тонну. Попит зростає через відсутність українського і російського продовольства”, – додає експерт щодо цінової динаміки.
Для порівняння, українська та російська пшениця до блокади коштувала азійським покупцям 260–280 доларів за тонну (вже з доставкою).
Про “бенефіціарів” та постраждалих говорив і міністр аграрної політики Тарас Висоцький, який, відповідаючи на питання УНІАН, зауважив, що певну вигоду отримає згадана раніше Австралія, а серед постраждалих може опинитися Єгипет та інші країни Азії й Африки. Причина – все ті ж ціни, за якими посадовець має власні оцінки – “плюс 50–60 доларів на тонні”.
При цьому він звертає увагу, що зараз неможливий вивіз українського зерна під виглядом румунського або польського, що є прихованим реекспортом і чого дуже бояться, власне, західні фермери.
“Це було досить чітко врегульовано у 2023 році. На сьогодні немає по жодній з країн-сусідів зміни походження. На експорт йде румунське зерно. Дійсно, в Румунії, Молдові, на півдні України цього року були сприятливі погодні умови і врожай більший, ніж середній. І відповідно у румунських фермерів більша спроможність експортувати”, – уточнює пан Висоцький, коментуючи, чому одразу після блокади українських портів зріс румунський експорт.
При цьому він запевняє, що це тимчасова ситуація, бо сусідні країни просто не виробляють стільки ж зерна, скільки Україна, а тому нашу нішу не займуть.
“З поверненням, хоч і з часовим відтермінуванням українського експорту, вони знову займуть свою нішу. Просто розподіл по року зміниться”, – зауважив посадовець.
Таким чином, поточна криза зачіпає не лише Україну та РФ, але й споживачів та інших постачальників. Щоправда, іншим постачальникам це на руку (звісно, якщо в них самих є вільні великі обсяги продукції на експорт та логістична спроможність до цього).
Україна в односторонньому порядку не піде на відкриття російських портів – не для того їх закривали. Тому дійсно єдиним умовно швидким рішенням є дипломатія. А це вже буде залежати від того, яких збитків зазнає Кремль. Бо, як показує досвід, Путін робить “жести доброї волі” лише під тиском.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця аналітична стаття надає глибокий огляд поточної ситуації з блокуванням портів, що безпосередньо впливає на аграрний сектор України. Для українських аграріїв та експортерів вона висвітлює складні виклики, пов’язані з логістикою, ціноутворенням та пошуком альтернативних шляхів вивезення продукції. Водночас, аналіз показує, як ця криза впливає на світові ринки, хто з інших країн отримує зиск, а хто зазнає збитків. Інформація буде корисною для розуміння ширшого економічного контексту та потенційних стратегій виживання в умовах обмеженого експорту.
Джерело: izmail.es