Кожен представник старшого покоління колись спав під ковдрою, прикрашеною знаменитим підодіяльником з помітним ромбоподібним отвором посередині, як повідомляє Ukr.Media.
Для молодшої аудиторії це не пережиток минулої моди чи дитяча іграшка. Це звичайна підковдра з радянських часів. Це не дизайнерська примха, а радше буденна реальність — така ж звична, як пральний порошок.
Щоб вставити ковдру, її зазвичай складали як гармошку або згортали рулон, потім просовували через ромбоподібний отвір у нижню частину підковдри і згодом розправляли всередину. Цей процес вимагав певної майстерності. Зазвичай для такої постільної білизни використовували грубу бавовняну тканину (сит, бязь), яка, хоча й міцна, не завжди була приємною на дотик, особливо порівняно із сучасними м’якими тканинами.
Поширена легенда стверджує: «Це для зручності». Ковдру справді легше засунути в підодіяльник через великий отвір. Це пояснення приблизно таке ж правдоподібне, як і уявлення про те, що очікування в черзі за пальто формує характер. Реальність, як це часто буває в СРСР, набагато буденніша, а часом і надзвичайно практична.
Насправді, під час сну ковдра часто вислизала через цей отвір, утворюючи «холодну точку» та змушуючи людину або мерзнути, або постійно поправляти свою постільну білизну. Це, м’яко кажучи, було досить незручно, особливо в холодну пору року.
Тканини було так само мало, як шоколаду: не вистачало
Феномен дірки не був дизайнерським вибором чи зручною для споживача особливістю, а радше сумною реальністю: тканини просто не вистачало.
Більшість матеріалів, що використовувалися в радянській швейній промисловості, мали ширину 80-90 см. Мінімальна ширина, необхідна для підковдри, коливалася приблизно від 143 до 220 см. Що можна було зробити, коли були доступні лише вузькі рулони, а державний план потрібно було виконати? Рішенням було зшити два шматки разом, залишивши отвір як побічний продукт — не як конструктивну особливість, а як наслідок швейних процесів. Вузькі ткацькі верстати були більш поширеними, а виробництво ширших тканин вимагало іншого обладнання та було менш пріоритетним для масового, утилітарного виробництва. Це стосувалося як постільної білизни, так і багатьох інших текстильних виробів, де часто використовувалися зшиті смужки. Так народився підковдра з ромбом.
Але це ще не все!
Є й додаткові практичні аспекти таємниці радянського підодіяльника:
- Без ґудзиків — не проблема. Блискавки? Ґудзики? У капіталістичних країнах їх вважали зайвою розкішшю. Тут усе кроїли, шили — і підтримували порядок.
- Прання було дуже простим. Отвір дозволяв легко вивертати підковдру навиворіт. Киньте її в окріп, дайте закипіти, і все готово! Отвір також полегшував вихід пари під час прасування.
- Стандартизація була надзвичайно важливою. СРСР прийняв об'єднання — і той самий принцип застосовувався до постільної білизни. Один дизайн, один розмір, один метод для всіх республік.
- Естетика? Ні, дякую. Деякі онлайн-форуми припускають, що отвір мав «містичне значення» або «фольклорну символіку». Ні, це не так. Насправді просто не вистачало тканини.
Чи тільки в СРСР?
Це практичне нововведення було предметом гордості по всьому Радянському Союзу. Тим часом на Заході в той час панували ґудзики та блискавки. Їхні ковдри ніколи не виставлялися на показ крізь дірки.
Сьогодні такі підковдри виглядають як екзотичний пережиток епохи, коли кожна вовняна ковдра вважалася дорогоцінною. Підковдра з діркою є прикладом промислових інновацій, але ті, хто пережив ті часи, розуміють: це був просто ще один спосіб розумно жити, коли ресурси були обмежені.
Джерело: ukr.media
