Цього року на Берлінале дебютував документальний фільм Катерини Горностай «Шкала часу», що стало першим випадком за 25 років, коли український фільм, знятий жінкою, потрапив до основного конкурсу Берлінського кінофестивалю.
У розгорнутому інтерв'ю Vogue UA Катерина ділиться думками про свій особистий шлях, перешкоди, з якими вона зіткнулася, та народження сина лише за день до світової прем'єри в Берліні. Вона є фігурою в щорічному випуску Vogue Ukraine «Лідери 2025».
Реклама.
Катерина Горностай розпочала рік із визначної події – презентації свого дебютного документального фільму «Хронологія» на Берлінале. Вперше за чверть століття український фільм, режисером якого є жінка, потрапив до основного конкурсу Берлінського кінофестивалю. Найновіший проєкт Горностай досліджує досвід українських шкіл під час повномасштабної війни, представляючи героїв – вчителів та учнів, які навіть у найскладніших обставинах продовжують свою освіту та прагнуть підтримувати відчуття нормальності в ситуації, коли лінія фронту постійно присутня.
Хоча Катерина відома своїм художнім фільмом «Зупини Землю» (2021), її документальний дебют плавно продовжує її мистецький шлях. Її захоплення освітою та схильність до документального жанру яскраво виражені в цьому фільмі, поєднуючи особисті роздуми з художнім дослідженням.
Горностай народилася в Луцьку в родині психотерапевтів. З юних років вона прагнула стати фотографом, а в підлітковому віці розвинула пристрасть до кіно — читала кіножурнали та відвідувала кожну прем'єру. Здобуваючи ступінь магістра журналістики в Києво-Могилянській академії, вона відкрила для себе свій унікальний кінематографічний стиль: «Я швидко зрозуміла, що мене приваблюють наративи, де реальність розгортається природно, а не звичайні новинні репортажі». Її дисертація була зосереджена на документальному кіновиробництві, під час якого вона також познайомилася з російською режисеркою Мариною Разбежкіною. Зіткнувшись із питанням про свої подальші кроки, Катерина вирішила приєднатися до студії документального кіно в Москві.
Протягом навчання студентів заохочували створювати фільми з автобіографічної точки зору, оскільки вважалося, що так «легше зрозуміти основи драматургії». Такий підхід призвів до її короткометражного документального фільму «Між нами» – розповіді про любовний трикутник, натхненної її власним першим шлюбом. Фільм був представлений на кінофестивалі «Молодість» у 2013 році, де критики назвали його голосом нової ери в українському кіно. Наразі, викладаючи режисуру в Київському університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, вона радить своїм студентам, що аналіз особистого досвіду – це найпростіший спосіб почати розуміти реальність.
Восени 2013 року Горностай повернулася до Києва, коли в країні розгорталася революція, що збіглася з відродженням українського документального кіно. Катерина стала частиною цього руху. «Я пережила кілька криз під час Майдану, моментів, коли думала, що не виживу. Холод пронизував мої кістки, і я яскраво пам’ятаю запах сльозогінного газу, який гриз моє тіло». Вона згадує загострену напругу навколо Грушевського та кінематографістів, які сміливо вирушали в саме серце вуличних боїв зі своїми камерами: «У той час це відчувалося як справжнє документальне кіно».
Зі своїх записів Горностай створила 40-хвилинний фільм під назвою «Скрізь Майдан» (2015), який охопив різні особисті події того року: весілля друзів, сімейні зустрічі та навчання її брата в коледжі. «Такий різноманітний життєвий досвід розгортався, проте всі вони були забарвлені Майданом, так само, як все пронизане реальністю війни сьогодні». Того ж року фільм отримав спеціальну нагороду на міжнародному фестивалі Docudays UA.
Після Майдану режисерка протягом значного періоду утримувалася від створення документальних фільмів, хоча їхній вплив помітний у її короткометражних ігрових фільмах. Катерина називає свій короткометражний фільм «Бузок» (2017), який розповідає про п’ятьох друзів у новому середовищі, своїм першим фільмом для дорослої аудиторії, а також «Крокодил» (2018), який досліджує виклики підліткової дружби та пізніше надихнув на створення повнометражного фільму. Обидві роботи відзначаються значною імпровізацією та мінімальними дублями, з непрофесійними акторами в головних ролях, що, на думку Горностай, підсилює автентичність оповідей.
«Я пережив кілька криз на Майдані, моменти, коли мені здавалося, що я
Источник
