Переможниця з села: як школярка з Прикарпаття лідерство Європи з карате здобула

Фото: особистий архів Ольги Атаманюк

17-річна Ольга Атаманюк стала дворазовою лідеркою Європи серед юніорок у ваговій категорії 65+ на європейській першості з карате кіокушинкай, яка відбулася наприкінці вересня в угорському Дебрецені. Юнка зуміла повторити тогорішнє звершення, коли вона стала переможницею у польському Вроцлаві.

Село Заріччя на Івано-Франківщині – невелике, приблизно 4000 мешканців, проте старовинне. Найперша згадка про нього – ще у 1497 році. Є тут і туристична цікавинка – Зарічанський водограй, яким час від часу приїжджають намилуватися туристи. А ще місцеві жителі хваляться своєю «зіркою» – юною дворазовою переможницею Європи Ольгою Атаманюк. Стверджують, завдяки їй про Заріччя дізналися в усьому світі.

В інтерв’ю Стисло про дівчина розповіла про важливість перемог та значущість програшів у кар’єрі каратиста, а також поділилася тим, як це – відчувати себе знаменитістю у рідному селі.

Перемога – це полегшення та відповідальність

– Ольго, нещодавно ви вдруге стали переможницею Європи серед юніорок. Що відчували після цієї звитяги?

– Це почуття радості й розради. Було багато роботи, хвилювань, і ти розумієш, що все це недаремно.

– З ким із суперниць було найскладніше? Хто дав найбільш важкий двобій і чому?

– Найважчим видався не фінал, а півфінальний двобій. Суперниця була дуже міцною та витривалою, весь час тиснула. Саме там довелося віддатися на повну.

– Що означає для вас це досягнення?

– Це засвідчення, що моя робота дає результат і що я можу витримати будь-які випробування. Але водночас – це ще й відповідальність, адже тепер потрібно утримувати рівень.

– На ваш погляд, простіше було виграти перше лідерство чи повторити це досягнення і виграти його вдруге?

– Безперечно, перший чемпіонат був значно легшим. Цього року для мене була нова вікова категорія. Важче було і фізично, і морально. Потрібно доводити, що перша перемога не була випадковістю.

– Які цілі ставите перед собою на перспективу?

– Маю намір залишатися в цьому спорті та здобувати перші місця на дорослих чемпіонатах.

Поразки ранять сильніше, але саме вони вчать найкраще

– Як і коли ви вперше зустрілися з карате? І що вас у ньому захопило?

– Вперше прийшла на тренування у 5 років, за компанію з братом. Згодом мене захопили і тренування, і поєдинки.

– Як проходить ваш типовий день?

– Розпочинається з раннього пробудження, пробіжки, розминки та кількох легких вправ. Після цього – навчання. Увечері тренування, яке саме і де – залежить від дня тижня. Вдома продовжую вчитися. Після важливих змагань дозволяю собі перепочити, розслабитися, трохи байдикувати.

– Над чим доводиться працювати як спортсменці, щоб стати кращою?

– Межі досконалості не існує. Постійно слід тренувати швидкість, силу, витривалість, еластичність. І ще дуже важливу роль відіграє моральна підготовка.

– Що більше навчає – поразки чи перемоги?

– Поразки ранять сильніше, але саме вони вчать найкраще. Перемога мотивує, надає крила, але після поразки робиш висновки, які змінюють тебе.

– Які риси характеру допомагають вам бути сильною не лише на татамі, а й у житті?

– Наполегливість, дисциплінованість, самостійність, рішучість, повага.

– Чи були у спортивній кар’єрі моменти, коли ви відчували розчарування? І що робити, щоб не зламатися і не здатися на своєму шляху?

– Так, такі моменти траплялися – і поразки, і коли нічого не виходило. У такі часи важливо пригадати, для чого ти тренуєшся і хто в тебе вірить.

У рідному Заріччі дівчина – знаменитість, незнайомі односельці дізнаються та вітають із перемогами. Фото: особистий архів Ольги Атаманюк

На вулиці вітають навіть незнайомці

– Ви народилися та мешкаєте в селі Заріччя. Чи всі односельці впізнають вас в обличчя і знають, що ви переможниця?

– Навіть незнайомі мені люди вітаються. Тож гадаю – в обличчя мене точно знають усі. Це дуже приємно, коли підходять на вулиці чи в крамниці й кажуть: «Ми за тебе вболівали!».

– Хлопці-однокласники не просили продемонструвати декілька прийомів?

– Раніше постійно всі просили дещо з прийомів показати, а зараз усі вже давно знають і бачили, чим я займаюся. Певною мірою я для однокласників стала авторитетом.

– Ви живете у сільській місцевості. Вдома – присадибне господарство, городи. Допомагаєте батькам по господарству?

– Так, звісно. Незважаючи на тренування та навчання, я намагаюся допомагати вдома, коли є час – і в хаті, і на подвір’ї. У селі без цього ніяк.