Недільного вечора ви роздратовані думкою, що завтра знову на роботу? А в понеділок прокидаєтеся і величезним зусиллям волі виштовхуєте себе з будинку? У дзеркалі ви бачите вимотану, знесилену людину? Знайте, що ви зіткнулися із «синдромом професійного вигоряння».
Фахівці найчастіше називають це явище «вигорянням». Мені ж здається більш відповідним у разі слово «перегорання». Людина не вигоріла, як килим на сонці, а перегоріла, як лампочка. Захоплено горів своєю справою, і раптом сталося згасання інтересу та стимулів.
Можливі симптоми перегорання:
• відчуття нікчемності результатів своєї праці та її безглуздості;
• хронічна втома (за вихідні сили не відновлюються);
• почуття байдужості (байдужість до діяльності, яка ще недавно радувала);
• роздратування стосовно колег та нетерпимість до клієнтів;
• почуття невпевненості у власних силах, відчуття своєї некомпетентності та страх, що ви втрачаєте свої професійні навички;
• постійні негативні думки про роботу, які не залишають і у вільний час…
Ще недавно ви бадьоро крокували на роботу і активно вмикалися в процес. І раптом все частіше стали питати: яку користь я приношу, кому це все треба, і чи змінююся я на краще, завдяки тому, чим займаюся.
А коли втомлюєтеся розмірковувати на тему сенсу своєї роботи, накочує почуття спустошеності та відстороненості. Раптом сидячи на своєму звичному робочому місці, ви стаєте спостерігачем. На колег та події дня дивіться ніби збоку.
Це говорить про те, що фізично та емоційно ви виснажені. І цілком природно, що за хронічної втоми продуктивність вашої роботи знижується.
Ви критикуєте всіх та все. Часто негативно висловлюєтеся на адресу начальства, колег, клієнтів, своїх обов'язків. І якщо жінці більш властиво емоційне виснаження (Ниття, бурчання), то чоловікові в цей період складно втриматися від злості, сарказму, снобізму, цинічних висловлювань на чиюсь адресу.
І це погано насамперед для здоров'я. Хронічна втома може призвести до тяжких захворювань, а дратівливість та незадоволеність до частих головних болів, астенії та безсоння.
Це небезпечно і тим, що ви вмикаєте механізм відторгнення від колективу і від роботи. Оскільки думка матеріальна, то регулярно висловлюючи невдоволення, ви добровільно відмовляєтеся від того, що перестаєте цінувати. І незабаром можете втратити місце з будь-якої зовнішньої причини: закриється проект, станеться непередбачене скорочення штату. І “вилетите” саме ви. Насправді ж, головною причиною буде ваше власне рішення та вибір. І тому треба бути обережнішими з думками та висловлюваннями.
Небезпека є й у тому, що можна самому настільки переконати себе, що все так погано, що ніякі подальші зовнішні зміни (підвищення зарплати, покращення умов праці, доброзичлива увага з боку керівника) не зможуть утримати вас на цій роботі. Власними руками, точніше сказати, думками та промовами, людина може зруйнувати свою кар'єру.
Безумовно, згасання властиве насамперед людям, які роками прив'язані до своєї роботи. Але не варто думати, що це лише доля тих, для кого робота – наркотик. Синдрому схильні і «летуни», що змінюють роботу щороку за перших ознак перегорання чи ще стадії, коли робота перестає приносити звичний кайф.
Можливі зовнішні причини перегорання:
• відносини, що зіпсувалися, з начальством або колегами;
• регулярне та стомлююче спілкування з людьми;
• відсутність стимулів (у вигляді підвищення зарплати та просування кар'єрними сходами) протягом тривалого часу;
• перевантаження (у зв'язку з гонкою на шляху досягнення поставленої мети);
• втрата сенсу (після досягнення бажаної позиції);
• рутинність роботи, життя за інерцією;
• небачення подальших перспектив;
• порушення балансу між кар'єрою та приватним життям (життя обмежене лише роботою)…
Однією з головних причин, на думку фахівців, є розбіжність між принципами роботи та особистими прагненнями людини. Людині важливо відчувати, що вона еволюціонує; розвивається у потрібному йому напрямі.
Якщо робота перетворюється на послідовність одних і тих же дій, що постійно повторюється, хочеться швидше скинути зі своїх плечей цю важку ношу. Рутинність виснажує.
Кар'єра (як і любов, сім'я, дружба) передбачає постійних душевних вкладень, самовіддачі, щирого бажання постійно вносити щось нове у свою справу.
Навіть для тих, хто міркує, що працює виключно заради грошей, все одно важливо відчувати значущість своєї праці. Інакше не буде почуття задоволеності. Якщо щодня стикаєшся з рішенням, на твій погляд, дурних завдань, то «скисаєш». Усвідомлення своєї приналежності до якоїсь великої справи надихає і дає сили для підкорення наступних вершин у професії.
Насправді це завдання роботодавця стежити і піклуватися про збереження інтересу до роботи його підлеглих. Це він має мотивувати свого працівника до праці.
Можливі варіанти мотивації:
• регулярна розробка невеликих цілей, після досягнення яких працівник преміюється, заохочення ініціативи;
• доручення обміну досвідом, наставництво над молодшим співробітником;
• підвищення зарплати (матеріальна винагорода);
• просування кар'єрними сходами;
• розширення діяльності (нове коло обов'язків);
• переключення діяльності на інші вакансії;
• навчання нових технологій (організація семінарів, круглих столів, тренінгів);
• заохочення прагнення до підвищення професійних навичок;
• виділення додаткового вільного часу (крім перерви на обід);
• організація вечірок, банкетів, виїзду всім колективом на природу…
Важливо почуватися потрібним фірмі (організації), у якій працюєш. Приємно, коли начальство приділяє тобі увагу і високо цінує твою працю. Це хороша та правильна мотивація.
Найефективнішим лікуванням або профілактикою захворювання «професійного перегорання» є, звичайно, академічна оплачувана відпустка (sabbatical). З боку розумного керівника надати можливість рік перепочити доброму працівникові було б навіть справедливо. Якщо він пропрацював понад п'ять років і був корисний фірмі, то чому б не дати йому помандрувати, повалятися з книжкою, підзарядитися енергією від природи і набратися нових вражень, а головне – скучити за роботою, товаришами по службі?! А який чудовий стимул для всіх молодих працівників?! Але це з розряду «ідеального», і в нашій країні таке доводиться лише мріяти.
І взагалі, чи варто сподіватися на те, що хтось займатиметься нашим одужанням?! Ми давно звикли, розраховуватимемо на власні сили і будемо, як птах Фенікс, відроджуватися з попелу самі.
Як писав Вольтер: «Ніколи немає великих справ без великих труднощів». Тому труднощів нам не варто боятися!
Можливі дії для відновлення:
• пробудження («прокинутися», «прокинутися»);
• розуміння та спокійне прийняття свого «діагнозу»;
• пам'ятати, що ти щасливчик (дуже багато хто сьогодні хотів би опинитися на твоєму місці);
• усвідомлене бажання до одужання, відродження;
• постійний пошук позитивних сторін своєї роботи (наприклад, наявність соціального пакету, своєчасність виплат зарплати…);
• можна і важливо урізноманітнити дозвілля, піти вчитися (танцям, мовам, дайвінгу…), завдяки чому з життя піде одноманітність;
• продовження професійного навчання (курси, друга вища…);
• наявність конкретних цілей, ясне бачення свого майбутнього…
До списку не увійшли основоположні (і зрозумілі) три пункти: вести здоровий спосіб життя, грамотно харчуватися і вірити в краще.
І якщо все ж таки ваші спроби не увінчаються успіхом, то, можливо, настав час міняти роботу. І це не варто боятися. Новий колектив завжди хороший стимул до того, щоб захотіти добре виглядати, проявити себе з кращого боку в роботі, включитися в якийсь процес змагання. Це мобілізує, а бажання нададуть додаткову енергію для виконання задуманого.
А ось міняти сферу діяльності – це серйозне рішення. Не поспішайте, беручи його. Зробити кар'єру не просто, а вами вже витрачено певні зусилля. Це треба цінувати. Добре було б будувати нові цілі, використовуючи минулий досвід та напрацьовані вами професійні навички.
Кинути все і почати з нуля є сенс лише в тому випадку, якщо ви чітко побачили своє призначення в чомусь абсолютно новому, впевнені у своїх намірах і силах і дозріли для змін. Тоді сміливіше! І удачі!
