Фото: BILAL ALHAMMOUD/Middle East Images/AFP via Getty Images | ФБ Ілля Куса
Не встигло закінчитися протистояння Ізраїлю з екстремістськими організаціями ХАМАС та «Хезболла», як на Близькому Сході виникло чергове вогнище конфлікту. Після того як армії Башара Асада в Сирії за підтримки Росії та Ірану вдалося придушити опозиційний рух, він відродився з новою силою. Сирійські повстанці вже взяли друге за величиною місто Сирії – Алеппо і просуваються до іншого важливого вузла – міста Хом, а також в інших містах. Виникла пряма загроза режиму Башара Асада.
Що відбувається в цій країні, хто стоїть за активізацією повстанців, які позиції Заходу, Ірану та Росії – Коротко про розповів експерт з Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілля Куса.
Ердоган вирішив скористатися моментом
– Що відбувається у Сирії після стількох років затишшя? Чому режим Асада зненацька «посипався», а урядові війська відступають? Повстанці взяли Алеппо, підходять до Хому…
– Справа в тому, що тут активізувався один із головних гравців сирійського пасьянсу – Туреччина. Президент Реджеп Ердоган вирішив скористатися моментом і до приходу до влади в США Дональда Трампа посилити свої переговорні позиції в Сирії, які були ослаблені у 2020 році.
– А в чому полягає інтерес Ердогана?
– Створити буферну зону за 30 км на півночі Сирії та не допустити проникнення на свою територію бойовиків і біженців. Це перше. А друге – не допустити посилення курдської загрози та створення лояльних до них воєнізованих угруповань серед ісламістів. Щоб потім мати нормальні позиції у переговорному процесі. А загалом він хоче зацементувати свій вплив у Північній Сирії, щоб потім його можна було конвертувати у вигідні для себе бонуси у врегулюванні конфлікту. Тобто, щоб у післявоєнному часі Туреччина мала серйозну вагу в цій країні на довгострокову перспективу.
– Але Ердоган не може не розуміти, що таким чином він конфліктує не лише з Асадом, а й з Росією, Іраном та «Хезболлою»?
– Так, звичайно. Але він вибрав потрібний момент, коли всі ці сили ослаблені, і ніхто не готовий серйозно відповісти на його атаку. Він вважає, що зараз хороший момент, щоб змінити баланс сил у Сирії. Тобто зараз він свідомо пішов на конфлікт із Асадом, Росією та Іраном, знаючи, що вони не готові вплутуватися у новий конфлікт.
– Є така конспірологічна версія, що ось ці всі атаки – це нібито реакція Заходу на застосування Росією міжконтинентальної ракети «Орєшнік» в Україні.
– Я не бачу жодного західного сліду в цьому. Нині основні вигоди від цього отримує Туреччина, а не Захід. І для Росії це не створює критичної проблеми. У найгіршому сценарії Росія втрачає свої бази Сирії.
Опозиційні війська захопили Аллепо без жодного пострілу. Фото: ФБ Ілля Куса
Війна в Україні і війна в Сирії – не пов’язані речі
– Як це може вплинути на ситуацію в Україні?
– Навіть якщо владу Асаду буде повалено, то й у такому разі це ніяк не вплине на можливість росіян вести війну в Україні. Це не пов’язані речі.
– А як бути з тим, що Росія відкликала свої війська із Сирії та ракетні комплекси С300 для війни в Україні?
– Російський контингент у Сирії – це лише 5000 осіб. Сирія важлива для Москви більше як логістичний хаб для операцій в Африці. Якщо вони втратять там бази, то це порушить логістику постачання з їхніми підрозділами на Чорному континенті, зокрема ПВК «Вагнер». Ну і, звичайно, отримають удар по репутації, але для Росії це не перший такий випадок.
– Що це за повстанці, які наступають у Сирії? Пишуть, що вони пов’язані з “Аль-Каїдою” та з Ісламською державою.
– Угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам» розпочинало як частина “Аль-Каїди” в Іраку. А коли “Аль-Каїда” трансформувалася в Ісламську державу, вони також стали частиною цього формування. Але потім їх шляхи розійшлися, і вони пересварилися між собою, і взагалі “Хаят Тахрір аш-Шам” відкололося від Ісламської держави. Потім воно розрослося і почали поглинати інші дрібні угруповання, і в результаті вийшла коаліція, яка сьогодні складається із 90 угруповань. А ядром є ось те саме угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам». Це теж джихадизм, але вони ворогують із Ісламською державою як із конкурентом.
– Що спільного ісламські екстремісти знайшли з Туреччиною, адже вона світська держава?
– Їхні стосунки схожі на відносини Росії та Абхазії. Тобто це не тотальний контроль, а скоріше взаємно вигідне співіснування. Оскільки вони контролюють провінцію Ідліб, яка межує з Туреччиною, то отримують підтримку від Анкари, а натомість дозволяють їй бути присутньою на своїх територіях. Здійснювати певну перевалку вантажів, якщо треба цій території. Та й плюс Туреччина використовує їх як буфер проти сирійських урядових військ. Анкара просто прагматично співпрацює з ними.
– Тобто виходить, Ердоган не проти повалення режиму Асада?
– Ні, він не ставить завдання прямо дійти до столиці Сирії Дамаска і повалити Асада. Йому просто потрібно використовувати проксі-угруповання на кшталт «Хайят Тахрір аш-Шам», щоб розширити зону контролю, яка потрібна поблизу кордонів. І поборотися із курдами. Самі бойовики на куражі можуть собі планувати повалити Асада, але Ердогану це не потрібно.
Путін не допомагатиме Сирії відвойовувати території
– Як Росія реагуватиме, адже поразка Асада – це і її поразка?
– Навряд чи Путін направлятиме нові сили до Сирії. Уряду цієї країни доведеться більше спиратися на проіранські сили, а росіяни відіграватимуть там лише допоміжну роль. Я не думаю, що Путін виділятиме якісь серйозні ресурси для відвоювання території, яка вже втрачена у Сирії.
– А якщо виникне пряма загроза режиму Асада, він буде втручатися?
– Так, у такому разі можуть бути якісь прямі дії. Тому що Росія не може просто так, без бою, відмовитись від того, у що стільки вже вклала сил та коштів. У неї там є свої бази. З іншого боку, не можна виключити, що сторони можуть домовитись про транзит влади в Сирії від Асада до якогось компромісного кандидата.
– Чому Захід відверто не підтримав повстанців?
– Тому що для Заходу важливим є не повалення Асада, а недопущення неконтрольованої дестабілізації, тобто чергових потоків біженців та активізації тероризму. Асад – менше зло, ніж десятки терористичних організацій, які можуть захопити Сирію. Від нього зрозуміло, на що чекати, а від екстремістів – ні.
– Чого чекати у Сирії найближчим часом?
– Потрібно почекати та подивитися, як сформується фронт. А далі спостерігати за тим, яким чином розвиватимуться взаємини між протурецькими силами та курдами, які фактично перебувають під протекторатом США. Там зараз є багато гравців.
– Тобто поки що невизначеність?
– Взагалі інтереси та цілі регіональних гравців зрозумілі, питання полягає в тому, як вони це реалізовуватимуть.
Источник: kp.ua
