Уявіть собі людину, яка щось красномовно, довго, емоційно розповідає про щось іншу людину. Він каже, каже, каже… А тут йому пропонують: «А тепер це ж виклади письмово. Ось тобі ручка та папір». А? Який хід?
Сів оповідач наш писати, а написати нічого. Довго балакав мовою, а письмового вичавки не виходить. Або вже так коротко і добре вийшло, що вичавки – сама суть справи. (Це приблизно так само, як нас «обламує» Школа Життя форматом статей у 5000 символів або заголовком у вигляді питання. Та й ще внутрішній цензор вимагає, щоб назва зачепила око читача і питання щоб давав натяк на відповідь).
“Цього не передати словами, це треба відчути” – ось звичайна відмовка людей, які не бажають змушувати себе виразно і чітко словесно описати щось. Це будуть закочені горе очі, сплескування ручками і суцільні вигуки. Нема, хто ясно мислить, той ясно і викладає. Якщо переді мною на екрані сидить академік, який не може виразно і грамотно викласти словами свої безсмертні думки про Всесвіт, то я не вірю його точці зору.
А давайте я дозволю собі перефразувати це твердження, і подивимося, що з цього вийде. Отже, ось вам теза: хто ясно викладає, той коротший і ясніше пише. Що ще раз говорить у підтвердження приказки «стислість – сестра таланту».
Америка – країна суцільних талантів. Писати вчать із молодих нігтів і продовжують вчитися цьому мистецтву все життя. Чому? Тому що Америка – країна друкованого слова (Writings) і твердого факту (Hard Data).
Що написано пером, стає твердим фактом – не вирубаєш сокирою. Тому в США, а особливо у діловому світі, все записується, протоколюється, фотографується, копіюється, фіксується та архівується. Я іншої такої країни не знаю… Вони б поросли папером, якби їй на зміну не прийшов би Інтернет.
Азіатський бізнес ведеться за поняттями. Там усний контакт, розмови на вушко, посил вербальних і невербальних сигналів мають велике значення. Як і в якому порядку розставлені на трибуні Мавзолею товариші, кого за ким перераховують у списках похоронної команди лідера країни, кому той потис руку особисто, з ким перекинувся слівцем значить більше, ніж слова, написані в передовиці. Усне спілкування з діловими партнерами, та ще під чарку на банкеті, та впереміш з жартами та анекдотами на Сході важливіше за підписаний документ про співпрацю, контракт, договір, протокол про наміри.
Та й уся словесна культура Сходу сповнена міжрядковими сигналами, натяками, эзоповскими таємними знаками, у яких місцевий народ орієнтується з властивим йому витонченістю. Особливо красиво і кольорово говорять у найнепривітніших країнах Сходу – Ірані, Іраку, Сирії, Лівані. Ну просто казки Шехерезади.
Американський діловий світ абсолютно не сприймає словесної форми спілкування. Все ділове має бути на папері чи електронному вигляді. Для бла-бла є США таке поняття як small talk. Звичайно, якісь слова між партнерами вимовляються, але все, що стосується справи, відразу ж протоколюється. Не дарма наші протоколи називаються хвилинами – хвилину поговорили – записали. І так щохвилини. І нині, і повсякчас, і на віки віків.
До друкованого слова народ ставиться з більшою довірою, ніж до усного. Ось вам недавній приклад та пояснення західного стилю в дії: всі ми бачили з екранів ТБ, як ВВП особисто благословив Собяніна балотуватись у мери Москви. Бачили та чули. Добре.
І раптом під час передвиборчої агітації інший кандидат, хтось Навальний, звертається до суду зняти з реєстрації пана Собяніна – а де його письмовий папірець? А подати сюди папірець у студію! Як же, як же – всі бачили і чули. Але порядок є лад: немає папірця – нелегітимний кандидат. Усне слово самого президента країни не важить без папірця? Так. Папірець, звичайно, зобразили чи заднім, чи переднім числом – неважливо, але ось вам приклад суто американського підходу до розуміння важливості задокументованого усного бла-бла в письмові знаки.
Із Японією країна не воює? У гості шастає Японія де-факто. А без папірця – Росія, як і раніше, з Японією в стані війни. Деюре.
Ми зараз згадаємо милосердя заради людини, яка на початку статті сиділа за столом і намагалася словесно оформити своє бла-бла. Повернімося до нього і спробуємо підглянути в його мізки: що там зараз відбувається. А відбувається там вичавлювання води з мовлення. Емоції та особистісні стосунки до фактів йдуть разом із особистими амбіціями, припущеннями, спекуляціями, міркуваннями про вічне. Залишаються у сухому залишку голі факти – Hard data. Але знаючи святе правило ділової Америки – будь-яке повідомлення має бути розміром лише в одну сторінку (інакше воно не читається), то факти не лише голі, а й спресовані у compressed info. Любо-дорого подивитися на такий документ.
Ось ви мені дайте відповідь: який наказ ви кинетесь виконувати першим: усний чи письмовий? (Тільки не треба оригінальнувати – матом і я вмію).
Формалізований письмовий світ Америки простий і зрозумілий для кожного. Це ефективно, це вносить ордунг-порядок та передбачуваність, уніфікацію, стандартизацію та інші ділові зручності. Тому в США пишуть легше, ефективніше і більше, ніж в інших країнах світу, а до написаного іншими ставляться як до більш важливого та невідкладного. Та й самі поміркуєте, хіба можна порівняти ділову телефонну розмову з діловим листом або навіть простеньким мейлом?
З появою внутрішньоофісного інтранету працівники практично перестали спілкуватися словесно. По-перше, при системі офісних кубиклів не дуже приємно створювати шум особистими або телефонними розмовами, по-друге не хочеться зайвий раз відриватися від монітора, а по-третє – завжди хочеться прикрити свій зад заархівованим листуванням: а я ж доповідав, то-то!
Не думайте, що до мовлення у США ставлення зневажливе. Промовлення промови доповіді, презентації, повідомлення публічно є моментом, що фіксує увагу, воно встановлює взаєморозуміння, контакт, воно саме по собі несе емоційне посилання крім інформаційного. Публічні промови – це особливе мистецтво, якому навчають спеціально, і про них йтиметься в іншій статті, але для цієї статті я вам просто скажу, що будь-який публічний виступ спочатку існує письмово (і навіть у відеоформі), перш ніж він прозвучить усно. І залишиться після штовхання промов у вигляді письмового документа. Не вірите – а загляньте у свій роздатковий матеріал у татку (hand-outs), який вам вручають на будь-якій презентації чи міжнародній конференції: ось він, папірець з промовою).
Якщо ви плануєте або вже ведете бізнес із людьми ділової Америки, намагайтеся вести його паперово-електронно. Ми не усвідомлюємо іноді, чому до нас ставляться як до менш серйозних та непередбачуваних партнерів. А вся річ у тому, що ми не вписуємось у західні стандарти ділового спілкування. Ми досі вважаємо, що наше усне «чеслово, вік свободи не бачити» важить більше, ніж якийсь папірець. Тож, друзі, повторюйте за мною: «Без папірця ти козишка, а з папірцем ти – партнер».
Вдалих та коротких вам писань.
