20 вересня 1946 року відкрився перший Каннський кінофестиваль. За цей час тут показали сотні стрічок, які вплинули на всю індустрію та запалили десятки зірок. Згадуємо найкращі фільми, показані за всю історію головного кіноогляду планети. Ностальгуємо і дивимося прекрасне кіно.
“Солодке життя”, 1960
Немає ліпшого способу дістати уявлення про творчість Федеріко Фелліні, ніж цей шедевр. Події “Солодкого життя” відбуваються в томливому Римі й оповідають про богемного журналіста Марчелло (Марчелло Мастроянні), який гайнує ночі на вечірках і закохується в кінозірок, збираючи матеріал для своїх світських колонок. Жінки, з якими він зустрічається, чарівні й загадкові, але найчарівніша в “Солодкому житті” — звісно, Аніта Екберг, яка танцює до пізньої ночі й потім пробирається до фонтана Треві у довгій вечірній сукні до підлоги.
Реклама.
“Фотозбільшення”, 1966
Вірунька в коктейльній сукні з бісеру, Ванесса Редгрейв у картатій спідниці й Джейн Біркін у смугастому топі — актори, які населяють культовий фільм Мікеланджело Антоніоні, разюче стильні й із погляду сьогоднішньої моди. Вони грають героїв робіт модного фотографа Томаса (Девід Геммінгс), життя якого змінюється, відтоді як він випадково опиняється на місці вбивства. “Фотозбільшення” — прекрасний портрет свінгувального Лондона 60-х з його одержимістю модою, музикою й молодістю.
“Таксист”, 1976
Дуже гарний, екзистенційний фільм Мартіна Скорсезе з Робертом де Ніро в головній ролі. Його герой — колишній ветеран війни у В’єтнамі, соціопат, який влаштовується працювати нічним таксистом у Нью-Йорку. Він їздить вулицями міста, самотній і вражений тим, що бачить навколо, — корупцією й експлуатацією. Самотність героя підкреслюють заворожливі, іноді галюцинаційні кадри, які особливо неймовірно зняв Скорсезе: гарячковий сон про неонові вивіски, забризкані дощем з тротуарів, і зловісну пару, що здіймається з кришок люків.
“Апокаліпсис сьогодні”, 1979
Кіноепопея Френсіса Форда Кополли. Солдат (Мартін Шин) подорожує з В’єтнаму в Камбоджу з таємничою місією, щоб убити полковника, який став ізгоєм (Марлон Брандо). Режисер непохитний у своїх зображеннях страхіть битви, буквально пролітаючи від усипаних напалмом полів до джунглів, охоплених вогнем. Але, крім ефектних бойових сцен, “Апокаліпсис сьогодні” — ще й нагадування про жорстокість і безглуздість війни та психологічні шрами, які вона залишає.
“Весь цей джаз”, 1979
Напівавтобіографічна музична феєрія Боба Фосса. У центрі фільму — ексцентричний хореограф (Рой Шейдер), який жонглює проєктами на Бродвеї й у Голлівуді, метушиться між театрами й редагує сюїти, поки повільно не починає втрачати контроль над реальністю. “Весь цей джаз” — це казкові танцювальні епізоди, складні костюми й неординарний погляд на розум творчого генія.
“Тінь воїна”, 1980
Одна з найважливіших картин класика японського кіно Акіри Куросави. В Японії XVI століття смерть феодала, що безмірно надихав своїх воїнів, приховують з допомогою двійника, дрібного злодія, який дуже схожий на правителя. Обох персонажів грає актор Таця Накадаі. “Тінь воїна” — самурайський епос, у якому сплелися шекспірівські двірські інтриги й епічні битви. Кульмінація фільму — жахлива сцена, у якій самозванець нарешті стає собою…
“Париж, Техас”, 1984
Задумливе роуд-муві Віма Вендерса з прекрасними пейзажами півдня Техасу. Фільм починається кадром з волоцюгою (Гаррі Дін Стентон), що йде пустелею. Після таємничої чотирирічної відсутності він зустрічається з братом (Дін Стоквелл) і вирушає на пошуки своєї давно втраченої дружини (її грає Настасья Кінські). Одна з найкращих ролей Кінські, не кажучи вже про рожевий джемпер з мохеру і її зачіску боб, які зробили актрису іконою стилю у 80-ті роки.
“Піаніно”, 1993
Із цією чудовою історичною драмою Джейн Кемпіон стала першою й досі єдиною жінкою-режисером, яка здобула головний приз у Каннах. Голлі Гантер грає німу вдову з Шотландії, яка приїжджає до Нової Зеландії з дочкою (Анна Пекуїн), щоб вийти заміж за багатого землевласника. Але все йде не за планом, коли жінка погоджується навчати гри на фортепіано брутального лісника (Гарві Кейтель), у якого закохується.
“Крамничні злодюжки”, 2018
Фільм-володар “Золотої пальмової гілки” Каннського кінофестивалю 2018. Режисер Хіроказу Корееда розповідає глядачам історію про бідну родину, у якій з’являється названа дочка — безпритульна з вулиці. Парадоксальне й заворожливе кіно, що порушує відразу кілька гострих соціальних тем.
“Паразити”, 2019
Південнокорейський режисер Пон Чжун Хо — не тільки лауреат Каннського кінофестивалю, а й тріумфатор “Оскара”. Фільм взяв чотири статуетки: “Найкращий оригінальний сценарій”, “Найкращий режисер”, “Найкращий фільм іноземною мовою” і “Найкращий фільм року”. Блискуча й абсолютно сюрреалістична картина про те, як незаможна родина влаштовується на роботу в родину багатіїв і до яких катастроф це призводить. Її режисер Пон Чжун Хо — найвизнаніший у світі південнокорейський режисер: захопливий оповідач, майстер сатири, людина з рідкісним почуттям гумору й, до слова, один з улюблених режисерів Квентіна Тарантіно.
За матеріалами Vogue.co.uk
