Поділитися
З нагоди Всесвітнього дня балету, який припадає на 12 листопада, ми підготували для вас добірку з п’яти балетних вистав українських театрів – найяскравіші постановки, які варті того, щоб їх побачити в залі.
Реклама.
Міжнародний день балету відзначається з 2014 року — ця подія має на меті познайомити публіку зі світом балетного мистецтва. Кожного року в цей день відомі балетні трупи світу виходять до глядачів онлайн, відкриваючи таємниці закулісного життя — репетиції, заняття з хореографії та будні за лаштунками, які зазвичай залишаються прихованими й недоступними.
Незважаючи на війну, українські театри переживають справжній творчий злет і пропонують нові прем’єри. Сьогодні український глядач може відвідати як сучасні постановки — створені нашими митцями на основі національних сюжетів і української музики, — так і знамениті роботи хореографів зі світовим ім’ям. На які балети варто звернути увагу, плануючи відвідування театру?
"Норовлива донька", Національна опера України, Київ
Балет “Норовлива донька”, більш відомий як La Fille mal gardée, — один із найдавніших у репертуарі визначних театрів світу, який цьогоріч відзначив свій 236-й рік. Вистава має багато редакцій і досі існує в декількох музичних версіях. Зразковою вважається постановка 1960 року сера Фредеріка Аштона на музику Луї-Жозефа Фердинанда Герольда для Королівського балету в Лондоні — тепла, жартівлива, з гарантованим happy end. Саме ця інтерпретація — разом із хореографією, костюмами й декораціями — з’явилася на київській сцені.
Стиль Аштона — це бездоганна мелодійність, що вимагає від солістів і кордебалету відмінної форми: кожний жест, кожний акцент має точно відповідати музиці. На сцені — дерев’яні сабо замість пуантів у clog dance вдови Сімони (цей номер став візитівкою балету), кури, сіно, стрічки, а один із героїв буквально підіймається над сценою. Сюжет класичний: Ліза закохана у фермера Коласа, її мати, вдова Сімона, хоче вигідно видати її заміж за простакуватого, але багатого Алана — і, звісно, перемагає кохання.
Прекрасний вибір для приємного вечора: виразні персонажі, смішні сцени, тепло, добро і витончена хореографія.
"Лісова Пісня", Національна опера України, Київ
“Лісова пісня” — найзнаменитіший твір українського балетного мистецтва. Вже більше семи десятиліть вистава носить звання національної гордості: емоційна, елегантна, впізнавана з перших нот.
В основі — однойменна драма-феєрія Лесі Українки та музика Михайла Скорульського, який з надзвичайною точністю додав до партитури фольклор Волині. Його мелодії не тільки супроводжують історію Мавки й Лукаша — вони визначають її ритм: від чуттєвого пробудження до болісної тиші зради, від світла до сутінок.
Ідея балету належить Наталії Скорульській, дочці композитора. Партитура була закінчена ще 1936 року, проте політичні обставини відклали прем’єру: урочистий перший показ відбувся лише в лютому 1946-го — до 75-річчя Лесі Українки. З того часу “Лісова пісня” зазнала декількох редакцій і поновлень; сьогодні глядачі бачать третє сценічне втілення 1991 року. Драматургія побудована як календар природи: весна — знайомство Мавки та Лукаша, літо — розквіт кохання, осінь — розрив і втрата, зима — зустріч на перехресті світів.
Через метафору зіткнення людського та природного світів балет розповідає про кохання та зраду мовою класичної хореографії, органічно доповненою народно-танцювальними інтонаціями. “Лісова пісня” — зустріч із живою, чудовою та зворушливою історією кохання.
"Довгий Різдвяний обід" та "Жінки у ре мінорі", "Київ Модерн Балет"
Вечори одноактних балетів — характерний стиль театру сучасної хореографії “Київ Модерн Балет”. Зазвичай це дві незалежні короткі постановки, не пов’язані сюжетом, які навмисно обирають за контрастом візуальної мови, настрою, почуттів і стилю. Театр настільки вдало поєднує їх в одному вечорі, що це стало його відмінною рисою.
На початку постановки “Жінки у ре мінорі” ми бачимо всю трупу: жінок і чоловіків у сірих сукнях, схожих на форму прачок, коли ще не було придумано пральних машин. Вони ретельно “перуть” одяг — і раптом у простір вривається шматок червоної тканини, що стає викликом і поштовхом до змін. Геометрія ансамблю бездоганна, дует солістів — про взаємну підтримку. Та під клавірний концерт ре мінор Баха вистава говорить не про гендерні ролі, а про відвагу виходити із “сірої маси” й право сильної особистості на своє життя.
“Довгий різдвяний обід”, зі свого боку, складається з окремих історій. Кожна — ціле життя. З цих історій з часом складається розповідь великої родини кількох поколінь. Де б не перебували її члени, на Різдво всі знову збираються за столом з індичкою — іноді приводять когось нового.
Провідником між приходами й прощаннями стає харизматична служниця: вона майже завжди байдуже впускає нових і так само легко проводжає тих, хто йде. Вона — ніби укладач збірки звичайних історій про кохання, хвороби, дітей, втрати, звершення, війни, зради, жертви — про все те, що може статися в будь-якій родині. І в кінцевому підсумку трапляється.
"Драконячі пісні", Харківська національна опера
Харків Опера — театр, який сьогодні розташований найближче до лінії фронту. Незважаючи на це тут гучно святкують сторіччя й представляють прем’єри. Театр виступає на новій сцені в лофт-просторі, спроєктованому насамперед для безпеки відвідувачів. Серед перших прем’єр цієї сцени — балет-притча “Драконячі пісні” у хореографії Антоніни Радієвської.
Постановка пропонує свіжий погляд на балетну форму й розмовляє з глядачем зрілою мовою про близькість, вибір і відповідальність. Музична основа вистави — електронний альбом композитора Максима Коломійця, над яким він працював три роки. Важлива деталь: Коломієць — автор, чия творчість відома на міжнародному рівні, зокрема має замовлення від нью-йоркської Metropolitan Opera.
Протягом години глядач ніби переноситься до іншої реальності, де правлять міфічні Дракони: хтось відмовляється від масок і бачить правду, комусь зручніше залишатися сліпим. На цій хвилі будується пластична драматургія кохання та зради, зіткнення з суспільством і пошуку себе — тем, що однаково актуальні і в мирний час, і під звуки тривог.
Візуальний стиль вистави заснований на контрастах: відеоінсталяції створюють ефект неземної перспективи, тоді як розсипаний на сцені торф нагадує про прив’язаність до дійсності. Неочікуваний фінальний дощ — символ очищення.
"Соляріс", Львівська національна опера
Балет “Соляріс” — це дійсно космос на театральній сцені. Натхненна романом Станіслава Лема, вистава розкриває історію пам’яті та відповідальності: планета-океан тут — дзеркало, що повертає кожному його власну істину, а в центрі сюжету — психолог Кріс Кельвін і його зустріч із невідомим.
Музику до балету написав композитор Олександр Родін. Постановку здійснила молода українська хореографка Катерина Курман. Її “Соляріс” відходить від класики — без пачок і пуантів, натомість — тіло як провідник змісту. “Соляріс” звертається до нас мовою сучасної хореографії у стилі модерн.
Візуальну частину створила сценографка й художниця з костюмів Світлана Рейніш. Дві дії — Земля і Космос — говорять різними барвами, формами й відчуттями; між ними натягнута “нитка”, якою герої ніби переносять елементи власного минулого. Спеціально для вистави зробили завісу з полотна блекаут: матеріал нарізали розпеченими ножами й закріплювали сотнями ручних кріплень. “Соляріс” підтверджує, що сучасний балет може бути одночасно філософським, вражаючим і надзвичайно особистим — із досконалими за естетикою кордебалетними сценами, такими як вечірка богів, драматичними рішеннями головних героїв та їхніми чуттєвими адажіо.
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєкту Ballet Maniac
