10 травня у Венеції розпочалася 19-та Міжнародна архітектурна бієнале. Серед понад 60 національних павільйонів Україна вдруге представляє виставку «ДАХ: Вернакулярний хардкор», яка заглиблюється в архітектуру негайної реконструкції, стійкості та самоорганізації в умовах повномасштабної війни.
Цього року український павільйон став маніфестом так званих «структур турботи» — тимчасових громад, волонтерських ініціатив та низових організацій, які понад три роки надають екстрену допомогу та підтримку у відбудові на прифронтових та звільнених районах України.
Родзинкою виставки є велика архітектурна інсталяція на даху, натхненна «Атласом традиційного українського житла з кінця XIX до середини XX століття». Експозицію доповнює інноваційна модель штучного інтелекту, яка переосмислює архітекторку Тамару Косміну — бабусю куратора Дани Косміної — та зосереджена на вивченні народної архітектури, а також імерсивна аудіоінсталяція під назвою «Купол дронів», куратором якої є Клеменс Пул.
Виставку було розроблено лише за кілька місяців — рекордні терміни для проєкту такого масштабу та складності — і без звичайного відкритого конкурсу. Крім того, цього року було призначено нового комісара павільйону, Тетяну Філевську, щоб забезпечити безперервність та стале представництво України на Венеційській архітектурній бієнале протягом наступних шести років.
Куратори Богдана Косміна, Катерина Русецька, Міхал Муравський та продюсерка проєкту Ілона Демченко діляться інформацією про те, як була задумана концепція виставки, як шукали матеріали та як створювали роботи.
— Богдано, вагомим компонентом виставки є «Дах», розроблений на основі «Атласу традиційного українського житла кінця XIX — середини XX століття». Чи не могли б ви детальніше розповісти про це дослідження? Як три покоління жінок-архітекторок з вашої родини займалися ним?
Богдана Косміна: Дослідження, які проводила моя родина протягом останніх 50 років, раніше залишалися поза моєю увагою. Я сприймала їх як відірвані від сучасної архітектури чи мистецтва та недооцінювала їх більшу частину свого життя. Однак, після початку повномасштабного вторгнення, моя точка зору змінилася.
Ініціатива розпочалася в 1960-х роках, зумовлена бажанням розкрити культурні та етнічні спільні риси трьох народів. До трьох академій – у Мінську, Кишиневі та Києві – звернулися з пропозицією створити спільне есе. Білоруси опублікували свої висновки як ілюстроване видання, а не у формі Атласу, який характеризується картографічними та територіальними даними. Атлас – це більш складний проект, що охоплює градацію спільних та унікальних явищ, а також дослідження природних, кліматичних та лінгвістичних факторів, що формували архітектурні стилі, серед іншого. Хоча Український атлас залишається неопублікованим, він є самобутнім, містить сто карт, кожна з яких детально описує певний архітектурний елемент – від фундаментів до стінових конструкцій, стель, підлог і навіть принципів дизайну інтер'єру.
— Чи можете ви розповісти нам більше про вашу бабусю Тамару Косміну , яка представлена у Венеційському проєкті? Який її внесок?
БК: З 1963 року Тамара вивчає українську мову та спілкується виключно нею. Її непохитне ставлення до української культури викликало інтерес у неї друзів-вірменів, яких вона знайшла під час навчання в аспірантурі факультету промислового будівництва в Москві. Після повернення до Києва Тамара глибоко захопилася українською культурою, мистецтвом та літературою.
Тамара розпочала свою архітектурну кар'єру в галузі промислової архітектури та житлового будівництва у складні 1960-ті роки, період, коли всі рішення потребували схвалення з Москви. Вона викладала курс дерев'яних конструкцій у Київському національному університеті будівництва та архітектури та стала частиною київського руху шістдесятих. Серед її сучасників були Людмила Семикіна, Алла Горська та Іван Драч. Її батьківщина, Челябінськ, була щасливим фактором, який захистив її від репресій.
Після знайомства з архітектором Олесем Сіліним Тамара звернула свою увагу на дослідження народного житла та приєдналася до групи спеціалістів в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. Рильського. Григорій Стельмах, який тоді досліджував народне житло та сільські споруди, запросив Тамару до своєї дослідницької групи та допоміг їй розробити методологічний підхід для її майбутніх досліджень. Саме під час цього
Источник
