12 жовтня Україна відзначає День живописця. У нашій добірці — четвірка непересічних українських художників, чиї твори експонуються в музеях від Нью-Йорка до Києва.
Марія Примаченко
“Усе починалося ось як, — пригадувала живописиця, — якось неподалік дому, біля річки, на квітучій галявині я пильнувала гусей. На піску вимальовувала різні квітки, які бачила. А потім знайшла блакитну глину. Назбирала її в поділ і розписала нашу оселю… “
Реклама.
Найвідоміша у світі українська майстриня народилася в селі Болотня на Київщині. Сімейство Примаченків було надзвичайно обдарованим: батько був столяром, майстрував подвірні огорожі, бабуся оздоблювала писанки, мати відзначалася майстерністю вишивання. Творчий шлях Марії почався з декорування її власного будинку — це так припало до вподоби сусідам, що ті почали просити юну Марію "прикрашати" і їхні хати. У цей період Марія захопилася гаптуванням рушників та одягу, робила це і для себе, і для сусідів та приятелів.
У 1936 році Марія приєдналася до експериментальної майстерні при Київському музеї українського мистецтва, де здобула художню освіту. 1936 рік став визначальним у ка’єрі майстрині. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де виставляли її “Звірів з Болотні”. Марія стала знаменитою. Їй надали диплом I ступеня. У 1937 році її роботи з’явилися на Міжнародній виставці в Парижі. А далі вже й у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Статті в пресі, журналах, музеї почали купувати роботи художниці. Невдовзі Примаченко стала відомою на весь світ, а її творчістю захоплювалися Пабло Пікассо і Марк Шагал.
Сьогодні в доробку Марії Примаченко — більше 3000 робіт. Яскраві, насичені барви; фантастичні історії з дивовижними тваринами в головних ролях; натхнення природою та абсолютно оптимістичний меседж — таким є мистецтво Марії Примаченко, що й через 114 років після народження художниці лишається актуальним. У 2017 році було засновано PrymachenkoFamilyFoundation, який займається популяризацією, охороною та захистом мистецтва Марії Примаченко. Фонд підтримує та поширює творчість сина Марії Федора Примаченка та її основного учня — онука Івана Примаченка, а також "продовжує" творчість Примаченко — приміром, цього року фонд видав колекцію худі з роботами мисткині у співпраці з брендом RCRkhomenko.
Катерина Білокур
"Вкрала в мами шматочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме. А потім виперу той шматочок полотна — і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось вигаданих птахів… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла вигадати! І дивилася на той малюнок, і сміялась, як божевільна… "
Як і Марія Примаченко, видатна українська мисткиня Катерина Білокур, якою нині захоплюються колекціонери та шанувальники в усьому світі, була самоуком. Білокур виросла в сільській родині на Полтавщині й перші малюнки робила з підручних засобів: малювала вугіллям, яке знаходила в мами на кухні, по тканині, або просто на землі звичайною паличкою. В 1922 році, коли їй виповнилося 22 роки, намагалася вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки, але її не взяли. Через кілька років це знов повторилося — вже коли Катерина намагалася вступити до театрального коледжу в Києві.
Особливу роль у її житті відіграла відома оперна співачка Оксана Петрусенко. В 1940 році Білокур написала їй листа й додала до нього свій малюнок калини. Малюнок так вразив співачку, що та розшукала Катерину, щоб познайомитися з обдарованою художницею особисто. В 1940 році в Полтаві завдяки сприянню Петрусенко відбулася персональна виставка Білокур. Після цього доля стала до Білокур доброзичливою: її виставки проходили в усьому Союзі, а в 1954 році вона взяла участь у Міжнародній виставці в Парижі, де її роботами захопився зокрема і Пікассо. "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ", — зауважував він.
Пишні, надзвичайно яскраві, об’ємні, немов справжні, — такими були квіти на її полотнах. І досі вони справляють неймовірне враження на глядача — від них просто неможливо відірвати погляд.
Олександр Богомазов
“Нове мистецтво тим і цінне, що воно висуває незалежну значущість елементу живопису, як носія відчуттів Митця".
Якщо ви відвідували Національний художній музей у Києві, то неодмінно бачили шедеври Олександра Богомазова — одного з найголовніших представників українського авангарду. Олександр Богомазов навчався у найкращих: у Київському художньому училищі його менторами були Олександр Мурашко й Микола Пимоненко. В історію мистецтва Богомазов увійшов як експериментатор: у 1910-х захопився імпресіонізмом, у 1913—1917 — кубофутуризмом і заснував у Києві кубофутуристичний гурток, а в 1920-х — спектралізмом. Паралельно Богомазов очолює Київський художній інститут.
Український Пікассо — так називали Олександра Богомазова і вдома, а потім і в світі. Богомазов був насамперед художником-революціонером, у творчості якого одну з основних ролей відіграє форма та лінія, а також їхня динаміка. Програмний твір Богомазова — “Праця пилярів” (1927—1930). Художник встиг створити дві картини циклу — “Пілярі” (1927—1929) і “Правка пилок” (1927). Ці роботи тривалий час були на реставрації в NAMU, але вже декілька років їх можна побачити в стінах NAMU. А ось третю картину “Накат колоди” (1927—1930) художник не встиг створити, і про неї нам відомо завдяки ескізам, які теж можна побачити в музеї. Сьогодні роботи Олександра Богомазова експонуються в музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюриха, Токіо, Сан-Франциско.
Олександра Екстер
Інтелектуалка та яскрава учасниця українського авангарду, зірка будь-якого кола, до якого вона входила, — художнього чи світського, мисткиня й дизайнерка, талановита майстриня сценографії — Олександра Екстер не мала рівних. Вже на початку XX століття українська художниця Олександра Екстер чудово зналася на колабораціях. У своєму будинку в Києві Екстер організувала художню майстерню, де збиралися представники авангарду — згодом вона так робила майже в кожному місті, де жила, чи то в Одесі, чи то в Парижі. У Києві в її майстерні декоративно-прикладного мистецтва збиралися не тільки художники — у цій майстерні Екстер створювала костюми й декорації для танцювальної трупи “Школа руху” Броніслави Ніжинської. Вважається, що саме Екстер привезла кубофутуризм до Києва. 1907 року вона вперше побувала в Парижі, познайомилася з Пікассо і його “Авіньйонськими дівчатами”, і після повернення до Києва в 1908 році влаштувала виставку нового мистецтва “Ланка” з Богомазовим і Бурлюком — проте, місцева публіка її не оцінила.
Одна з найвідоміших робіт — “Три жіночі фігури” з колекції NAMU, де Олександра Екстер зобразила себе разом з подругами Прибільською і Давидовою. Давидова в селі Вербівка Полтавської області організувала артіль, де майстрині робили вишивки за ескізами українських художників (Малевича, Розанової, Удальцової). Ідея залучити передовий загін авангарду належала Екстер, яка з 1913 року працювала тут кимось на зразок артдиректора. Екстер багато мандрувала: вона виросла в Києві, у 25 років поїхала до Парижа, працювала в Італії, Франції, Україні, Великій Британії, Німеччині. Її творчість і вона сама не знали меж — ані географічних, ані мистецьких: їй були цікаві живопис і танець, мода й дизайн, книговидання та предмети інтер’єру.
Цієї осені та зими роботи Екстер можна побачити в Українському музеї в Нью-Йорку, де до 19 січня 2025 року триває виставка "Олександра Екстер: Сцена – це світ".
