Крейдові гори на Іловлі, річці Волгоградської області, тягнуться вздовж правого її берега і є окрасою степового ландшафту. Допитливий мандрівник, що потрапляє в ці краї, як правило, здивовано застигає побачивши це диво. Ось і ми, як люди, що багато подорожують, вирішили долучитися до краси рідного волгоградського краю і раннім червневим ранком вирушили в дорогу на Іловлю.
Умовно наш шлях можна було поділити на два етапи. Перший: трасою «Волгоград-Москва» з Волгограда до селища Іловля – близько 80 км. Другий: трасою «Іловля–Камишин» до села Захарівка, де крейдяні гори підходять прямо до траси і тягнуться вздовж неї кілька кілометрів. Це ще стільки ж. Таким чином – 160 км за мальовничими волгоградськими степами.
Степ, що ще не встиг вигоріти від літньої спеки, радував смарагдовими фарбами, а де-не-де по балках ще збереглися острівці весняного різнотрав'я. Уздовж усієї траси, та й віддалік від неї, буйно цвіла шавлія. Цього року його було особливо багато, і тому набрати його для лікувальних цілей взагалі не становило особливих труднощів. А який смачний чай, особливо взимку, настояний на шавлії!
До речі, наші степи багаті на лікувальні трави. І шавлія, і звіробій у достатній кількості виростають на здоров'я і просто для радості очей. А на стрімких схилах крейдяних гір мною був виявлений чебрець з характерними бузковими квітами та дивовижним лимонним запахом.
Природа утворення крейдових гір на Іловлі полягає в наступному. Багато мільйонів років тому в цих краях простягався світовий океан, а сучасна поверхня була його дном, де у вигляді відкладень накопичувалися останки різних біологічних організмів, поступово перетворюючись на крейду. Важко уявити, скільки ж треба було тварин і рослин, щоб гори набули свого закінченого вигляду! Напевно, дуже багато…
У тих, хто потрапляє сюди влітку вперше, неминуче створюється враження, що настала зима. Особливо це добре відчувається, якщо дивитися на крейдяні гори на відстані. Якби не спека в 30 градусів за Цельсієм, можна було б і справді повірити, що на вулиці, ну скажімо, грудень чи січень.
Подолавши 80 км другої ділянки, ми вийшли, так би мовити, на фінішну пряму до села Захарівка, точніше на фінішний узвіз, який розпочинався прямо за селами Солодча та Дмитрівка. Це одна з найкрасивіших ділянок на нашому шляху. Машина, спускаючись, ледь чутно шаруділа по гладкому асфальту, залишаючи за собою ледве помітний шлейф з крейди, а попереду у всій своїй величі стояли крейдяні гори. Крейдові гори на Іловлі – це, звісно, не Ельбрус, але серед наших степів вони виглядають не менш переконливо.
Біля села Захарівка крейдяні гори впритул підходять до дороги. Там же розташований дивовижно гарний крейдяний скеля – культове місце для фото- та відеозйомки. Ми, природно, теж зробили там зупинку, щоб зробити кілька знімків на тлі чудових ландшафтів.
Піднятися на скелю не склало особливих труднощів, хоча кеди ковзали по крейдяній поверхні, створюючи певні незручності, і так і норовили «поїхати» назад.
Зате в нагороду, на вершині, відкрився чудовий краєвид на округу! Легкий літній вітерець із присмаком полину обдував усе тіло. Внизу була Захарівка і звивиста Іловля, що примикає до неї, береги якої густо поросли пишною рослинністю.
Складалося враження, що ми взагалі не в степу, а в передгір'ях якогось гірського ланцюга, який неминуче мав перетворитися на якийсь «пік комунізму»…
Дихалося напрочуд легко і спокійно. У всьому тілі відчувалася приємна знемога, а милозвучність степового вітру заколисувала і обволікала приємною пеленою. Не дарма в цих місцях були вириті печери та збудовано Свято-Троїцький Білогірський монастир, але це вже зовсім інша історія…
Крейдяний скеля
Крейдяні відкладення
Шавлія
Крейдяні гори
Крейда і небо
