Михайло Жернаков – одна з найпублічніших постатей у сфері судової реформи в Україні. Пройшовши швидкий, відносно безболісний (насамперед для своєї совісті) і досить непогано оплачуваний шлях від судді до активіста, співзасновник і голова правління Фундації DEJURE нарешті знайшов своє покликання. Деякі блогери навіть жартують, що Михайло Жернаков ледь не першим серед активістів винайшов «вічний двигун» реформаторства. Адже ось уже багато років він і його товариші-однодумці систематично критикують будь-які органи судової влади – Верховний Суд, ВРП, ВККС; причому в друзки розносять навіть ті судові органи, обрання до яких відбувалося під пильним наглядом чи навіть за участі самих активістів. А суть «вічності» активістського запалу полягає в тому, що Жернаков і Ко починають критикувати будь-що, що, на їхню думку, припиняє відповідати їхньому ж баченню судової реформи.
До речі, комусь в українській системі стримувань і противаг цей постійний подразник судової влади став конче необхідним, а тому відповідні послуги активістів, та власне й самого Михайла Жернакова, досить непогано оплачуються.
Наприклад, Фундація DEJURE у 2023 році одержала й витратила аж 35 855 502,56 грн.
Основні видатки – це оплата на ФОПів-активістів за аналіз декларацій суддів і написання скарг. ККД цих скарг сумнівний, адже із 70 скарг «позитивно» для активістів були розглянуті лише 3, хоча це анітрохи не завадило Жернакову рівно на 77% збільшити суму своїх доходів у порівнянні з показниками 2022 року.
Тож, як кажуть, війна війною, а доходи активістів збільшилися. Сам Михайло Жернаков звіт своєї організації за 2023 рік прокоментував так: «У 2023 році для судової реформи відбулося більше, ніж за всі попередні роки з часів Майдану…». Впевнені, що кожен громадянин України відчув ці кардинальні минулорічні зміни судової системи. Але є у звіті ще одна цікава фраза: «У нових реаліях судова реформа не втратила свою значущість, навпаки — потреба в ній стала ще гострішою. … Незмінним пріоритетом у нашій діяльності й надалі є саме доброчесність судової влади».
І ось тут стає справді цікаво, а наскільки ж доброчесний сам «поборник доброчесності»? Ось про це й поговоримо далі, адже детальний аналіз біографії, професійного шляху й дій Михайла Жернакова наочно демонструє, що його діяльність сповнена суперечностей і потенційних порушень етичних норм.
Вічна тінь вітчима
5 листопада 2024 року відбулися суттєві кадрові зміни в Міністерстві юстиції України. З посади першого заступника міністра юстиції України було звільнено Євгена Горовця, який відповідав за широке коло питань – від нотаріату до експертизи законопроектів, а на звільнену посаду призначили Миколу Кучерявенка.
Нагадаємо, Микола Кучерявенко – перший проректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, а з 2016 року по 2021 рік – перший віце-президент Національної академії правових наук України. Також пан Кучерявенко відомий тим, що був головою Комісії з конкурсного відбору нового директора НАБУ, у результаті якого директором НАБУ був призначений Семен Кривонос.
Але для нас важливіше, що Микола Кучерявенко – це вітчим Михайла Жернакова, тобто нашого сьогоднішнього героя. І про свого пасерба пан Кучерявенко, схоже, не забував ніколи.
Варто почати хоча б з того, що Михайло Жернаков розпочав свою суддівську кар’єру у 2012 році, отримавши призначення до Вінницького окружного адміністративного суду. Сталося це за часів президентства Віктора Януковича, коли судова система була під контролем політичної верхівки «регіоналів». Через рік, у 2013 році, Жернаков перевівся до Окружного адміністративного суду Києва, який і тоді, і ще тривалий час потому вважався ключовим інструментом вирішення політично важливих справ. Безперечно, вітчим проштовхнув Жернакова на посаду для законодавчих змін і збереження власного кошелька. І таке непогане переведення стало можливим завдяки особистій рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яку очолював Ігор Самсін.
Можна й не сумніватися, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України влаштувала «конкурс», у якому взяла участь аж одна особа, якою дивовижним чином виявився сам Михайло Жернаков. Виходить, що город городився, чи то пак конкурс проводився, спеціально під Михайла. А непогано ж?
До речі, сьогодні фундація DEJURE і ГРД вимагають звільнення суддів, яких ВККС перевело за конкурсом, у якому брав участь один суддя – тобто у такому ж «конкурсі», у якому колись переміг і сам Михайло Жернаков, знову буде визначений переможець! У ВККС, до речі, підтвердили, що Михайло Жернаков змагався у конкурсі сам із собою, а переможцем був визнаний рішенням ВККС №264/пс-13 від 30.09.2013.
Важливий нюанс: науковим керівником докторської дисертації пана Самсіна був саме Микола Кучерявенко, на той час завідувач кафедри фінансового права в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого. Виходить, що ключову роль у кар’єрі майбутнього реформатора могли відіграти (чи відіграли?) саме сімейні зв’язки, а зовсім не професійні досягнення.
Заради об’єктивності зауважимо, що Указу про своє переведення Михайло Жернаков із незалежних від нього причин так і не одержав (самі розумієте, що В.Януковичу в кінці 2013 року було не до того), але все ж подав позов до Президента в ВККС, вимагаючи перевести його у «вовчий» суд (саме так Жернаков називав ОАСК, коли став активістом).
Не одержавши позитивного рішення суду, Михайло Жернаков, мабуть, вирішив, що легше, краще й ефективніше не правосуддя справляти, а оцінювати доброчесність інших суддів – та й у 2015 році полишив суддівство, відразу перекваліфікувавшись на затятого борця за судову реформу.
Що стосується наукового шляху Михайла Жернакова, то й тут без руки вітчима не обійшлося. За матеріалами сайту «Резонанс», зміст автореферату кандидатської дисертації Михайла Жернакова доводить, що його науковим керівником був ніхто інший, як Кучерявенко Микола Петрович, а його офіційними опонентами (особами, які за домовленістю пишуть позитивний відгук і приходять на захист дисертації, щоб висловити декілька формальних зауважень до роботи й резюмувати, яка ж вона все-таки гарна) були співробітник ВНЗ С.Ківалова Латковська Тамара Анатоліївна і, як не дивно, кандидат на посаду судді Верховного Суду Берназюк Ян Олександрович, який згодом отримав схвальний відгук від члена ГРД Михайла Жернакова.
Що ж до Тамари Анатоліївни Латковської, завкафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія», то вона ж була й офіційним опонентом під час захисту докторської дисертації матінки Михайла Жернакова – судді Ольги Мінаєвої.
Далі ще дивовижніше! Михайло Жернаков захистив докторську дисертацію в 30 років. Але звідки ж недовіра до наукових здобутків Михайла? Як уже говорилося, науковим керівником кандидатської дисертації Михайло Жернакова був його вітчим академік Микола Кучерявенко. І саме він відомий як визнаний фахівець у галузі фінансового права. У 1987 році Микола Кучерявенко захистив кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук, у 1998 році – на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (тема дисертації – «Теоретичні проблеми правового регулювання податків і зборів в Україні»).
А тепер звернімо увагу на теми дисертаційних робіт Жернакова – «Правове регулювання представництва у сфері оподаткування» і «Податкові спори: реформування механізмів вирішення». Науковим консультантом докторської дисертації Михайла Жернакова була шановна вчена Лідія Воронова, яка також була вчителем і Миколи Кучерявенка. А тому припускаємо, що наукові досягнення Михайла Жернакова були не його особистими досягненнями, а, скоріше за все, здобутками його вітчима, академіка Миколи Кучерявенка. Втім, і з докторською дисертацією у Михайла Жернакова не все гаразд.
Академічна (не) доброчесність: плагіат у дисертації
У 2016 році Михайло Жернаков захистив у спеціалізованій вченій раді Д 27.855.02 Національного університету державної податкової служби України докторську дисертацію, яка, на думку експертів, містить численні випадки плагіату. Аналіз тексту показав, що Жернаков без посилання на джерела відтворював фрагменти інших авторів: наприклад, запозичив текст із публікацій інших дослідників і методичних матеріалів, видаючи їх за власні напрацювання.
Такого висновку дійшли експерти, які проаналізували текст дисертації «Податкові спори: реформування механізмів вирішення» (12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право)», про що громадськість інформує «Закон і Бізнес».
А ось і приклади плагіату: Михайло Жернаков позичив уривки з публікації Євгена Смичка «Досудовий порядок вирішення податкових спорів» за 2012 рік. Наприклад, у статті Є.Смичка зазначається: «Відповідно до п.44.5 та п.44.6 Податкового кодексу платник податків може посилатися на документи…» із указівкою джерела — Податковий кодекс України: постатейний коментар: у 2-х ч. (за ред. проф. М.П.Кучерявенка). Натомість Михпйло Жернаков лише змінює початок речення: «Річ у тім, що платник може посилатися на документи…» і далі — дослівний повтор без жодного посилання чи-то на Є.Смичка, чи на першоджерело.
Збіги зі статтею Є.Смичка експерти знайшли на 11 сторінках дисертації Михайла Жернакова (стор. 130—140). Утім, цим запозичення, які здобувач наукового ступеня, анітрохи не вагаючись, видав за власні думки й висновки, не обмежилися.
Експерти знайшли, наприклад, і відтворення уривків тексту з Методичних рекомендацій щодо застосування Закону України №63-VIII від 25.12.2014 про податковий компроміс (стор. 122 дисертації), а також навчального посібника «Адміністрування податків, зборів, платежів» (за заг. ред. В.П. Хомутенко) (стор. 190, 199, 200, 204).
Позичив (чи поцупив?) Михайло Жернаков і частину тексту пояснювального коментаря Реанімаційного пакету реформ — без посилання на них і навіть згадки у списку використаних джерел. Тут він взяв авторське тлумачення соціологічних досліджень і буквально, без будь-яких змін, використав його в дисертації, не згадавши ніде це джерело.
Ба більше, експерти зауважують, що Михайло Жернаков не тільки використовує чужі напрацювання, але і вдається до відвертої фальсифікації. Скажімо, після оприлюднення даних опитування, проведеного Центром Разумкова і Фондом «Демократичні ініціативи» на замовлення ЦППР, він пише: «Відповідно до того самого опитування експерти здебільшого розділяють настрої суспільства. Так, 80% опитаних експертів…» (стор. 110 дисертації). Проте у джерелі, з якого запозичені ці дані та їхня інтерпретація (а це ті самі коментарі РПР про оновлення судової системи), є посилання на інше джерело — опитування «Оцінка концепції судової реформи» Міжнародного центру перспективних досліджень.
Як відзначають експерти, на момент захисту Михайлом Жернаковим дисертації діяли законодавчі положення, які чітко давали визначення академічного плагіату і вказували на неприпустимість його наявності в дисертаційному дослідженні.
Факти академічного плагіату кидають тінь на репутацію Жернакова як науковця і можуть стати підставою для позбавлення його наукового ступеня. Більше того, цей ступінь використовувався як підстава для викладання у приватних університетах, що дозволило уникнути мобілізації ще на початку війни.
Активіст-ухилянт
За інформацією «Судово-юридичної газети», під час війни М.Жернаков подав до ТЦК довідку, що він працює викладачем на 0,75 ставки у приватній установі «Університет «Київська школа економіки». Посилаючись на ч.1 ст.23 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», він заявив про наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як науково-педагогічний працівник, котрий має вчене звання доктора юридичних наук.
Втім згодом президент університету Тимофій Мілованов повідомив, що Михайло Жернаков у виші вже не працює. А через деякий час, за інформацією «ЗіБ», Михайло Жернаков уже розшукувався через неявку в ТЦК за повісткою. Врешті-решт спритника було затримано й доставлено до ТЦК Шевченківського району м.Києва. За ухилення від мобілізації, учинене в особливий період, голову правління «Фундації DEJURE» Михайла Жернакова було оштрафовано за адміністративний проступок, передбачений ч.2 ст.2101 («Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію») КпАП на 5300 гривень.
За результатами проходження ВЛК Михайло Жернаков був визнаний повністю придатним до військової служби. Раніше встановлений діагноз плоскостопості був спростований, а попередній висновок визнаний таким, що ґрунтується на недостовірній інформації.
Фінансові питання: незадекларовані доходи й сумнівні угоди
Фінансова діяльність Михайла Жернакова і його родичів теж викликає чимало питань.
Наприклад, мати реформатора, Ольга Мінаєва, суддя Другого апеляційного адміністративного суду, часто декларувала численні об’єкти нерухомості, які не відповідають її офіційним доходам. У деклараціях за різні роки вказані елітні квартири, земельні ділянки й дорогі автомобілі. Наприклад, у 2017 році пані Мінаєва придбала квартиру вартістю 4 мільйони гривень при офіційному доході у 312 тисяч гривень на рік.
Сам Жернаков осторонь від сумнівних угод теж не залишився.
У 2017 році він обміняв свою стару квартиру площею 38,2 кв.м у панельному будинку в Харкові на 66,2 кв.м у новобудові в центрі Києва. Причому 85-річна бабуся Алла Берило навіть не захотіла за свою квартиру жодної доплати.
Ця угода міни є настільки цікавою, що потребує більш прискіпливої уваги з нашого боку.
У Харкові Михайло жив у старому панельному будинку 1980 року будівництва (квартира приватизована у 1993 році) по вул. Леніна, 41 (нині вулиця Шатилівська), з кіоском «Салтівський м’ясокомбінат» у дворі. Якщо підняти інтернет-архіви й ціни 2017 року, то можна легко з’ясувати, що ринкова ціна такої квартири мала становити 33-34 тис. дол США.
«Помінявся» пан реформатор на нову квартиру №342 в розташованому біля Охматдиту будинку 6-г по вулиці Григорія Андрющенка.
У 2016 забудовник продавав тут квартири по мінімальній ціні 32250 грн за 1 кв.м. (це не видові квартири, як у Михайла), тобто – 2,15 млн грн.
З інформації в мережі інтернет відомо, що сусіди Михайла Жернакова придбали квартири за такими цінами:
1) у квартирі 340 мешкав громадянин Канади Девід Г. Сібієн, який набув 107,4 кв.м. 26.05.2016 від забудовника за 2 013 031,48 грн, а продав 18.02.2021 за 215 000 дол. США, тобто йдеться про 2 000 дол. США за кв.м.;
2) у квартирі 339 мешкає громадянка Кернозенко Олена Іванівна, яка набула 84 кв.м. від забудовника 19.06.2016 за 2 566 931.96 грн;
3) квартиру 338 площею всього лише 49,4 кв.м. придбала вінницька землячка Михайла Катерина Цимбал 02.07.2020 за 2 100 409,95 грн, або 1 700 дол. США за кв.м.
Натомість сторони договору міни квартиру в Харкові оцінили у 859 137 грн., а київську – в 1 000 000 грн., і громадянка Берило не захотіла отримати доплату в розмірі різниці – орієнтовно 141 тис. грн. Більше того, громадянка Берило А.К. офіційно придбала квартиру у ТОВ “Русь Інвест Буд” на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2016 за 1 093 280,61 грн., тобто ще на 93 280,61 дорожче, ніж оцінила для Михайла, і на 234 тис. грн. дорожче, ніж квартирка у Харкові, яку одержала.
Як тут не порадіти за Михайла Жернакова, якому пощастило виміняти своє старе харківське помешкання за ціною 33 000 дол. США на квартиру у Києві, що обійшлася по 500 дол. США за 1 кв.м? Розумні спостерігачі заздрять із роззявленими ротами: як успішному й доброчесному екс-судді вдалося одержати квартиру в 3-4 рази дешевше від ринкової вартості!
Ну, і врешті-решт, і це не менш цікаво, обидві сторони угоди представляли близькі до Жернакова особи. Договір міни укладався в Харкові. Інтереси Михайлв Жернакова за довіреністю представляв вітчим – Кучерявенко Микола Петрович. А «інтереси» пенсіонерки 1938 року народження представляв Білінський Дмитро Олександрович, який тоді працював у Харкові ж викладачем на кафедрі Юридичної академії, якою керував Микола Кучерявенко. Власне, саме тільки «представництво сторін» у цій угоді ставить під сумнів її законність і прозорість.
Рішення проти Майдану: як суддя захищав інтереси режиму Януковича
Під час Революції Гідності Михайло Жернаков ухвалював рішення, які підтримували політику тодішньої влади і сприяли придушенню протестів. Одним із таких прикладів стало скасування рішення Хмільницької міськради №1471 від 27.01.2014 р. з приводу суспільно-політичної ситуації, яка засудила насильницькі дії режиму Януковича проти протестувальників. Це рішення не тільки демонструє прихильність знаного антикорупціонера, поборника правди й справедливості, а також «висококваліфікованого» правника до режиму, але й підкреслює його повсякчасну готовність виконувати навіть найбрудніші політичні замовлення.
Ще з цікавого: 26-28 листопада 2013 року суддя Вінницького окружного адміністративного суду Михайло Жернаков взяв участь у Конференції, яка відбулась у Москві. У той час, коли на Майдані збиралися студенти, щоб визначити курс держави для вступу в ЄС і проти режиму Путіна-Януковича, майбутній активіст Михайло поїхав до Москви.
Хоча відразу після Революції Гідності Жернаков перетворився на активного критика суддів, які ухвалювали рішення проти протестів, ніколи проте не згадуючи про власні дії. Деякі експерти вважають, що така поведінка свідчить про неабияку прихильність до подвійних стандартів.
Реформа чи політичний вплив?
Заснована Михайлом Жернаковим Фундація DEJURE часто заявляє про свою мету реформувати судову систему. Проте методи досягнення задекларованої мети викликають чимало питань. Наприклад, організація активно критикує суддів і подає скарги на їхні дії, але в той же час не виключено, що вона просуває до Вищої ради правосуддя потрібних людей.
Останнім часом Жернаков навіть розпочав активну кампанію проти адвокатури, заявляючи про її корупцію.
https://zn.ua/ukr/UKRAINE/riba-hnije-z-holovi-shcho-ne-tak-z-ukrajinskoju-advokaturoju-i-jak-tse-vipraviti.html
https://espreso.tv/poglyad-yak-lyudi-medvedchuka-dosi-keruyut-advokaturoyu
https://holka.org.ua/advokatam-yaki-pishly-na-front-prygotuvatysya-chas-zrektysya-profesiyi/
Проте багато експертів вважають, що це лише спроба встановити контроль над органами адвокатського самоврядування, щоб врешті «провести» до Вищої ради правосуддя ще двох «своїх» (читай – підконтрольних) членів, але тепер уже від адвокатури.
Висновок
Михайло Жернаков постає як постать доволі суперечлива.
З одного боку, він активно критикує суддів і адвокатів, і начебто виступає за реформи. З іншого – його діяльність і особисте життя сповнені фактів, які суперечать ним же задекларованим принципам.
Михайло Жернаков своєю діяльністю демонструє, що для нього реформа судової системи (чи будь-яка інша реформа, в тому числі й адвокатури) – це лише зручний інструмент для розвитку власного бізнесу, побудованого на маніпуляціях. Основні витрати його Фундації DEJURE спрямовані на залучення ФОПів для написання скарг на суддів, більшість із яких виявляються неефективними. Незважаючи на це, Жернакову вдалося суттєво збільшити власні доходи, вдаючись до схеми «вічного двигуна реформ»: спочатку підтримка, потім нищівна критика і вимагання змін, часто всупереч європейським стандартам, за які він нібито бореться.
Ця діяльність фінансується за рахунок грантів від європейських організацій, які або не помічають маніпулятивний характер роботи Жернакова, або свідомо підтримують такі практики. При цьому в умовах війни, коли Україна гостро потребує фінансів для оборони та відновлення, подібне витрачання коштів виглядає аморальним.
Більше того, діяльність Жернакова не тільки не зміцнює судову систему, а й руйнує вже досягнуте. Це створює нескінченний цикл «реформаторства», що приносить вигоду лише йому самому, залишаючи систему в постійному хаосі.
Чи не час ЄС замислитися над тим, чому їхні гранти стають джерелом фінансування таких сумнівних схем?
Источник: kp.ua
