…Нещодавно на одному інтернетівському форумі учасників попросили розповісти, що вони знають і думають про генно-модифіковані (ГМ) продукти. Відповіді були дуже різними за розміром, глибиною знання проблеми та серйозністю ставлення до неї, але здебільшого цілком розумними. Дивним здався лише один, автор якого наводив думку свого американського знайомого: мовляв, у Штатах уся трансгенна капуста. Скільки не намагався її заквасити – коштує, зараза, тижнем і не кисне…
Для довідки: сьогодні ні в США, ні де-небудь ще немає жодної грядки ГМ-капусти . Скринька відкривалася просто: невдалий любитель капустки напевно живе у квартирі зі склопакетами та кондиціонером, причому останній, мабуть, ще й забезпечений системою знезараження. Звідки ж у її повітрі візьмуться дріжджі, щоб сквасити капусту? А сам гурман хоч у школі і вчився, звичайно, про жодні мікроорганізми не думає і міркує, як Вінні-Пух: раз капуста не кисне, значить, це неправильна капуста.
То справді був рідкісний випадок, коли можна було спостерігати народження чергового міфу про їжу. Зазвичай вони з'являються готовими ніби звідки: вчора ще чутно не чули, а сьогодні – хто ж цього не знає? І потім ще довго маячать десь на периферії свідомості – мода на безсольові та безцукрові дієти давно минула, а словосполучення «біла смерть» досі в ході.
Строго кажучи, такому міфу взагалі не обов'язково бути пов'язаним із чимось реальним. Переважна більшість гастрономічних міфів присвячені цілком реальним продуктам, стравам та способам приготування. Особливо легко народжуються такі міфи, коли у широку печатку проникають результати якогось дослідження, що аналізує зв'язок між рівнем споживання продукту А та ризиком захворювання Б.
Не претендуючи на повноту аналізу, можна назвати кілька характерних рис продуктів та способів їх приготування, які провокують міфотворчість. Насамперед, героями (точніше – антигероями) легенд найчастіше виявляються продукти, що стають масовими. І саме в той момент, коли вже всі знають про їхнє існування, але для багатьох вони ще незвичні.
Навпаки, страви традиційні, а ще – з високим соціальним статусом (святкові, мають ритуальне значення тощо. буд.) масове свідомість категорично відмовляється визнати шкідливими, що ні говорила з цього приводу наука. Відомо, яку витончену, глибоко ешелоновану оборону вибудовують довкола своєї звички курці. Автору цих рядків довелося якось вислухати від знайомої екологічної активістки пристрасний монолог про непередбачувані наслідки промислового застосування трансгенних технологій. Протягом усієї філіппіки моя співрозмовниця пихала цигаркою, що загрожує не туманними «непередбачуваними наслідками», а цілком конкретними смертельними хворобами. Причому не лише для неї самої.
Втім, і сама наука не завжди може уникнути впливу таких стереотипів. Років два тому всі світові агенції облетіла сенсаційна новина: біохіміки зі Стокгольмського університету виявили в найпопулярніших продуктах фастфуду – гамбургерах, картопляних чіпсах та картоплі фрі – умовно канцерогенна речовина акриламід, що утворюється при сильному (до сотень градусів) нагріванні кроху. Не чекаючи публікації у спеціальних виданнях, дослідники оприлюднили цей результат на спеціально скликаній прес-конференції. Де їм запитали: чи містять акриламід звичайну смажену картоплю та домашній хліб? Питання залишилося без відповіді – виявилося, що стривоженим ученим просто не спало на думку перевіряти «просту та здорову» домашню їжу . Втім, можна не сумніватися – якби вони почали з неї, реакція суспільства на їх відкриття була б зовсім іншою: «цих вчених послухати, так взагалі все шкідливо!», «Діди-прадіди їли і були здоровішими за нас!» і т. п. А ось повідомлення про неймовірну шкідливість фастфуду (щодо нової, але вже всім відомої іпостасі їжі!) сприймаються мало не із задоволенням. Не вірять у неї лише діти, які не пам'ятають світу без «Макдональдсів».
До речі, в нашій країні сюжет про шкідливі новинки та здорову традиційну кухню спроектувався ще й на просторово-політичну вісь: «наша їжа – натуральна, а імпортна – вся на хімії». На жаль, це не просто неправильно – є цілі класи продуктів, де все з точністю до навпаки.
Наприклад, усі газовані безалкогольні напої світових брендів – “Кока-кола”, “Пепсі-кола” і т.д. – робляться на натуральному цукрі . Виняток становлять спеціальні дієтичні різновиди, обов'язково марковані етикеткою іншого кольору та написом light. Переважна більшість російських виробників газировок використовують лише синтетичні підсолоджувачі аспартамової групи (навіть під час виробництва квасу – хоча бродити такий розчин неспроможна за визначенням), вказуючи це лише дрібним шрифтом у складі інгредієнтів.
Але повернемося до фастфуду з його жахливою репутацією. Він заслужив її не тільки тим, що саме зараз, на наших очах стає масовим модусом харчування. Інший його страшний злочин проти суспільних стереотипів – промислова технологія приготування їжі. Не бачачи ні вихідної сировини, ні операцій, що виконуються над ним, споживач завжди схильний підозрювати, що «туди щось додають».
Втім, і стосовно їжі такі легенди не нові: « Це було так само загальновідомо, як те, що цукерками фабрики «Бр. Крохмальникові» можна отруїтися або що мороженники роблять морозиво з молока, в якому купали хворих ». Звичайно, навіть сто років тому повірити в цю нісенітницю могла тільки зовсім маленька дитина – такий, як Павлик Бач , персонаж знаменитої повісті Валентина Катаєва «Біліє вітрило самотнє». Але вселили йому її дорослі. Звичайно, не тато-лікар, а якась малограмотна прислуга, для якої саме в цукерках та морозиві втілилася неприродна ідея фабрично зробленої їжі.
Побоювання неконтрольованих маніпуляцій лежить і в основі масових страхів перед ГМ-продуктами. Однак тут вона поєднується з більш загальним феноменом – недовіри суспільства до науки та створених нею технологій. Зазначимо дивовижний факт: дискусія навколо трансгенних культур триває ось уже друге десятиліття, за цей час їхні противники не зуміли знайти жодного випадку шкідливого впливу ГМ-продуктів на людину – але громадська думка явно схиляється на їхній бік. У той самий час у Росії щорічно щонайменше десятка людей помирає від отруєння грибами – і це шкодить репутації грибів і страв із них. Якщо хтось думає, що ризикувати життям заради ласого шматочка можуть лише росіяни – нехай згадає, що розсудлива Японія платить приблизно таку саму данину за прихильність до страв з риби фугу.
(У скороченні)
Джерело: Б. Жуков “ДІЄТИЧНІ КАЗКИ”
“Знання – сила”, № 10, 2004, http://www.znanie-sila.ru/online/
