1848: Коли українці стали вільними на 13 років раніше, ніж росіяни, але ця історія майже забута
Рина Теніна 23 серпня 2026 – 20:41
Існує цікавий парадокс у формуванні національної історичної пам’яті. Більшість українців, на запитання про скасування кріпацтва, незмінно згадають 1861 рік. Ця дата міцно закріпилася в історіографії, затіняючи реалії, які передували цьому події. Насправді, історія звільнення українських селян сягає глибше. ІП “Кур’єр” за матеріалами 24 Каналу детальніше розкриє цей аспект.
Чому українці на західних територіях стали вільними раніше за мешканців Російської імперії?
Історичні наративи часто формувалися з позицій імперських центрів, що призводило до маргіналізації того факту, що мільйони українців здобули особисту свободу за 13 років до підписання маніфесту Олександра II у 1861 році. Це ключова подія сталася у 1848 році, в епоху бурхливих революційних подій, відомих як “Весна народів”.
Щоб зрозуміти цю ситуацію, необхідно розрізняти демографічні та політичні реалії українських земель середини ХІХ століття. Лінія річки Збруч слугувала не лише географічним кордоном, а й цивілізаційним розмежуванням. На захід розташовувалися Галичини, Буковина та Закарпаття, які були інтегровані до складу багатонаціональної імперії Габсбургів. На схід від Збруча знаходилися території, поглинуті Російською імперією, де панував жорсткий, майже рабовласницький лад за часів Миколи I.
У 1848 році Європу охопили революційні заворушення. Імперія Габсбургів відчувала значний тиск з боку національних рухів. У Галичині польська шляхта, яка володіла переважною більшістю земель, готувалася до антиавстрійського повстання. У відповідь на це, губернатор Галичини Франц Штадіон, прагнучи позбавити польську аристократію опори, у квітні того ж року ухвалив стратегічне рішення – негайно скасувати панщину, включно з українськими (русинськими) селянами. Згодом імператор Фердинанд I офіційно затвердив це рішення своїм патентом.
Це був епохальний момент. Український селянин у Галичині перестав бути “майном” поміщика. Він отримав громадянські права, можливість звертатися до суду, а також право обирати та бути обраним до парламенту у Відні. Це стало потужним поштовхом до формування сучасної української політичної нації.
Тоді частина українського народу синхронізувалася з європейськими політичними процесами. В Австрійській імперії українці сформували Головну Руську Раду – першу легальну українську політичну організацію, розпочали видання першої україномовнї газети “Зоря Галицька” та створили національні гвардії. Це був справжній вибух громадянської свідомості, спричинений скасуванням панщини.
Водночас, коли галицькі селяни вже відправляли своїх представників до імперського рейхсрату, українці, що мешкали на схід від Збруча, залишалися безправною власністю російських поміщиків, які могли їх продавати, програвати в карти або засилати до Сибіру. Російська імперія законсервувала свої середньовічні порядки. То чому ж це значуща подія – звільнення значної частини українського етносу у 1848 році – залишилася майже непоміченою в загальносвітовому історичному контексті?
Чому події 1861 року мають більший резонанс?
Перш за все, Галичина сприймалася Європою як периферійна територія. Події, що там відбувалися, здавалися європейським інтелектуалам другорядними та не вартими широкого висвітлення. Скасування панщини розглядалося радше як тактичний хід у внутрішній австрійській політиці, аніж як акт гуманістичного тріумфу.
Іншою важливою причиною стало складне економічне становище після 1848 року. Особливо гострою була проблема так званих “сервітутів” – права користування лісами та пасовищами. Селяни отримали особисту свободу, але ліси та луки залишилися у власності шляхти. Це призвело до тривалих судових процесів та збереження економічної залежності селян.
Свобода виявилася гіркою. Вона не принесла миттєвого процвітання, а радше трансформувала феодальну експлуатацію у форми капіталістичної бідності. Тому в колективній пам’яті селян 1848 рік часто асоціювався не стільки з ейфорією визволення, скільки з початком нових, більш витончених форм боротьби за економічне виживання.
Нарешті, третій, надзвичайно впливовий фактор – це потужна машина російського, а згодом і радянського імперського наративу. Коли Російська імперія, зазнавши нищівної поразки у Кримській війні (що стало головним стимулом для реформ), нарешті скасувала кріпацтво у 1861 році, ця подія отримала надзвичайно широке висвітлення світом.
Не лише російська дипломатія, а й видатна література, починаючи від Тургенєва і закінчуючи Толстим, активно формувала міф про “Царя-Визволителя”. Цей наратив був настільки гучним, що на тривалий час затьмарив усі інші історичні голоси. Оскільки значна частина українських етнічних територій перебувала під владою Романових, дата “1861” штучно нав’язувалася всій українській історії.
На жаль, світ довгий час дивився на Східну Європу крізь призму Санкт-Петербурга та Москви. Історія рідко буває справедливою до тих, хто не має власної державності. Однак, факти залишаються незаперечними: 1848 рік – це справжня, європейська дата початку звільнення українців від кайданів феодалізму, без применшення значення наступних історичних етапів.
Підсумок від Українське життя:
Ця стаття розкриває маловідомий, але надзвичайно важливий аспект української історії, який демонструє, що частина українців здобула особисту свободу значно раніше, ніж це прийнято вважати. Розуміння цих подій допомагає краще усвідомити складність історичних процесів та формування національної ідентичності, а також критично оцінювати офіційні наративи.
Дізнатися більше на: izmail.es