Український спорт на роздоріжжі: Чи врятує новий законопроєкт?
Рина Теніна 3 травня 2026 – 17:31
Яким український спорт має стати у ХХІ столітті? Це питання вже тривалий час викликає палкі дискусії серед експертів, а повномасштабна війна лише загострила його актуальність.
Існує чимало підходів та позицій, проте спільним є розуміння неприйнятності поточного стану справ, як зазначає ІП “Кур’єр”.
Пострадянська гібридна модель розвитку спорту суперечить сучасним реаліям, поєднуючи, здавалося б, несумісні логіки: з одного боку — масова участь, інклюзивність, автономія федерацій, а з іншого — централізоване управління, слабкий громадський сектор та недорозвинена сфера публічної фізичної активності.
Усе це призводить до таких аномалій, як домінування профільного міністерства, обмеження місцевих та приватних ініціатив, інфраструктурна замкненість на “власних” установах та багато іншого.
Влада анонсувала комплексну спортивну реформу. Міністерство молоді та спорту оголосило про широке обговорення нового законопроєкту “Про спорт”, яке нібито активно триває.
Насправді, такий законопроєкт уже зареєстрований у парламенті групою депутатів (№15169), разом із двома супутніми (№15170 та №15171). Це перетворює масштабний суспільний діалог на формальність. Очевидно, що основою стануть уже подані ініціативи, і будь-які корективи можливі лише в рамках парламентських процедур.
Саме цим нині займаються народні депутати спільно з колегами з Комітету з питань молоді та спорту.
До базового законопроєкту “Про спорт” виникає безліч запитань. Складається враження, що в запалі реформаторського завзяття дехто втратив зв’язок із реаліями українського життя. Нам пропонують зміни заради змін, а не заради конкретних результатів. А результатами мають бути три фундаментальні речі:
- Забезпечення доступу до фізкультури, спорту та рухової активності для всіх громадян, незалежно від їхнього соціального статусу, віку чи місця проживання.
- Ефективна підготовка спортсменів світового рівня та їхні успішні виступи на міжнародних змаганнях.
- Відбудова та модернізація спортивної інфраструктури: від місцевих спортмайданчиків до сучасних олімпійських баз.
Одне з ключових гасел спортивної реформи – децентралізована модель управління, надання більшої свободи федераціям, громадським організаціям та громадам.
Проте законопроєкт №15169 створює такі бюрократичні перешкоди, що зводять нанівець ці благородні наміри.
Зокрема, від клубів та федерацій вимагають величезний пакет різноманітної документації – від кодексів поведінки до планів розвитку. Непродуманою виглядає система ротації керівного менеджменту, що може призвести до дефіциту кадрів.
Громадяни фактично позбавляються права бути членами спортивної федерації, оскільки федерація визначається як об’єднання спортивних клубів, зареєстрованих як громадські організації, з певного виду спорту.
Спортсмени, які належать до позасистемних закладів – ДЮСШ, Школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ), Центри олімпійської підготовки, приватні спортклуби – таким чином автоматично опиняються поза бортом.
За такого підходу всеукраїнські спортивні федерації можуть втратити свою первинну сутність. Адже нині діє індивідуальне членство. Переформатування на об’єднання клубів не дозволить зберегти правонаступництво. Законопроєкт руйнує існуючу систему, щоб будувати її з нуля, і є великі сумніви, чи буде ця нова конструкція стабільною та успішною.
Не зовсім зрозумілою є логіка взаємодії всеукраїнських та регіональних федерацій, адже останні не будуть інтегровані в загальну структуру й існуватимуть ніби самостійно, фактично “зависаючи в повітрі”.
Міські, районні, селищні, сільські спортивні федерації взагалі не передбачені. Відповідно, вони не зможуть отримувати фінансування з місцевих бюджетів. Так само спортклуби, засновані органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями чи приватними особами, будуть позбавлені бюджетної підтримки.
Ось така парадоксальна “децентралізація”, яка фактично нищить низовий, базовий рівень спорту.
Ще одним потенційним джерелом хаосу є відсутність чітких критеріїв для визначення всеукраїнської спортивної федерації, яка укладатиме угоду з центральним органом виконавчої влади. Це може призвести до створення альтернативних федерацій, розпорошення бюджетних коштів та мінімальної ефективності їх використання.
Для тренерів реформатори підготували свої “сюрпризи”. Передбачено створення саморегулівних організацій, але без чіткого правового статусу. З одного боку, таким організаціям надаються значні повноваження: формування екзаменаційних комісій, контроль якості професійної кваліфікації тренерів та стандартів надання послуг.
З іншого боку, впроваджується суто радянський підхід “обовязковості”, коли всіх спортивних наставників примусово заганяють до цих організацій. Це, до речі, грубо порушує конституційні норми про заборону примусу до участі в громадських об’єднаннях.
Те, про що так багато говорять чиновники – шкільний спорт – було проігноровано. До законопроєкту 15169 не перенесли норми чинного законодавства про обов’язковість уроків фізкультури щонайменше тричі на тиждень. Ми можемо втратити досягнення останніх років, за які так боролися.
Проте найгірше те, що реформатори дають “зелене світло” на ліквідацію ДЮСШ та інших державних і комунальних спортивних організацій. За проєктом закону, вони можуть бути скорочені за рішенням засновника.
Нагадаю, що нині законодавчо заборонено скорочувати мережу таких закладів без згоди міністерства. Це якраз той випадок, коли певний централізований контроль приносить користь. Адже далеко не всі керівники громад мають можливості та бажання розвивати дитячий спорт.
Критично важливо зберегти публічну систему первинного доступу до спорту для дітей та молоді. Комерційний ринок спортивних послуг нерівномірний, а війна посилила бідність та територіальні розриви. В таких умовах необхідний державний соціальний стандарт доступності спорту для молодого покоління.
І знову ж таки, комплексний закон про спорт обходить увагою питання спортивного меценатства.
Ще у 2021 році спільно з колегами вдалося домогтися ухвалення закону щодо меценатської діяльності у сфері спорту, але, на жаль, він досі не запрацював. Потрібно ухвалити зміни до Податкового та Митного кодексів.
До спортивного меценатства слід застосувати пільги щодо податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, звільнити від податку на додану вартість меценатської допомоги. А спортивні товари, ввезені меценатами, необхідно звільнити від сплати ввізного мита.
Лише за таких умов це матиме довгостроковий позитивний вплив на український спорт.
На жаль, нові реформаторські ініціативи жодним словом не згадують про це. Водночас зрозуміло, що бюджетних коштів буде обмаль. Зараз усе спрямовується на оборону, а після завершення війни – на відбудову.
Реалізація спортивної реформи потребуватиме збільшення фінансування, адже законопроєкт №15169 розрахований на заняття спортом як дітей, так і дорослих. Тут криється ще один ризик – в умовах бюджетного дефіциту діти можуть отримати ще менше, ніж мали раніше.
Ще одна болюча тема – спортивна медицина. Нині вона фактично “на паузі”. Через зміни у нормативних актах МОЗ та НСЗУ заблоковано державне фінансування профілактичних медичних оглядів та лікування захворювань спортсменів і тренерів у межах програми медичних гарантій.
Наш Комітет модерує діалог між виконавчою владою, медичною системою та спортивною спільнотою, щоб хоча б тимчасово розблокувати надання послуг. Але довгострокові рішення мають бути інтегровані в рамках комплексної спортивної реформи. На жаль, наразі вони відсутні.
Зараз перед народними депутатами, які справді переймаються майбутнім українського спорту, стоїть важливе завдання – довести подані законопроєкти до належного стану. Тобто, “знешкодити” ті “міни”, які можуть зруйнувати всі наші перспективи та підірвати спортивний потенціал нашої молоді.
Разом із колегами ми прагнемо зберегти все те, що становить реальну цінність для України: систему дитячо-юнацької спортивної підготовки, ефективні спортивні федерації, свободу професійної діяльності для тренерів, прийнятний рівень державної фінансової підтримки (з урахуванням воєнного стану), а також активувати позабюджетні джерела фінансування.
Зміни необхідні, вони назріли та невідворотні. Але реформувати спортивну сферу потрібно, керуючись інтересами самих українців та враховуючи всі національні особливості.
Ми маємо запозичити найкраще з європейського досвіду, адаптувати його до наших реалій і водночас зберегти те, що створює основу для розвитку та може стати рушійною силою зростання спортивних можливостей у майбутньому.
Ольга Саладуха,
народна депутатка України,
президент Федерації легкої атлетики України
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підсумок від Українське життя:
Ця публікація висвітлює критичні аспекти нового законопроєкту “Про спорт”, який може суттєво вплинути на майбутнє українського спорту. Вона акцентує увагу на потенційних ризиках та недоліках запропонованих змін, пропонуючи конструктивні шляхи їх вирішення. Матеріал буде корисним для спортсменів, тренерів, представників спортивних федерацій та всіх, хто цікавиться розвитком спортивної галузі в Україні.
Джерело: izmail.es