У березні вийшов свіжий номер Vogue Ukraine Edition №9 про проект «Вітер змін». У цьому випуску вшановують жінок, які є прикладом руйнування гендерних стереотипів на робочому місці: вперше в історії Vogue UA є оператор метрополітену, сапер у водолазці, монтажник дронів, тракторист, пілот БПЛА та робітник доменної печі.
Олеся Голуб, майстер виробництва доменного цеху «Каметсталь» Групи Метінвест
реклама.
Олесі Голуб 42 роки. Вона витратила майже половину працювала на заводі «Каметсталь» Групи Метінвест у Дніпропетровській області. Цей завод є одним із найбільших металургійних заводів України та єдиним у світі, де виготовляють спеціальні заготовки для залізничного транспорту, які згодом використовуються у вагонах та локомотивах.
«Каметсталь» функціонує як місто в місті: розташована вздовж берегів Кам'янського водосховища, безперервно переробляється руда на великій території. Витоки цього металургійного заводу сягають кінця ХІХ століття, коли була побудована залізниця, що з'єднала Донецький вугільний басейн з Криворізьким залізорудним басейном. Залізниця проходила біля села Кам'янське при Дніпрі, яке нині перетворилося на промислове місто, де проживає чверть мільйона жителів.
У лютому 1889 року підприємці та інженери з Бельгії, Польщі, Німеччини та Франції урочисто відкрили першу доменну піч і заснували металургійний завод. Того ж року їхні вироби з чавуну та сталі були представлені на Всесвітній промисловій виставці в Парижі (для якої Гюстав Ейфель побудував свою вежу), що принесло їм Велику золоту медаль. Таким чином, відстань від шлакопереробного заводу Олеся до Парижа менша, ніж можна було б подумати.
«У дитинстві я мріяла бути лікарем, а точніше акушером-гінекологом. Мріяла побачити диво життя. Тут, на заводі, теж створюється життя. Саме з розплавлених матеріалів — залізної руди, агломерату, окатишів, коксу — ми виготовляємо необхідні для людства продукти», — ділиться Олеся Голуб. Вона має на увазі чавун, арматуру і сталевий прокат, які життєво необхідні для будівництва хмарочосів, мостів, прокладання залізниць і ліній метро.
Я випадково потрапив у металургію. Я супроводжував друга на вступні іспити до Дніпровського державного технічного університету. Через кілька років я отримав диплом інженера-механіка. При цьому напрямок був один — на виробництво.
Свій шлях Олеся почала в доменному цеху робітницею з лопатою та ломом. Згодом вона перейшла до адміністративних обов’язків. Півроку тому їй випала можливість стати майстром виробництва.
Источник
