Ukr.Media обговорює відмінності між поширеними міфами про середньовічні бойові сокири та висновками, отриманими з історичних та археологічних записів.
Міф 1. «Сокира — це другорядна зброя»
Це, мабуть, перший і найважливіший міф. Часто фільми та література зображують середньовічного воїна, озброєного переважно мечем, іноді списом, луком та сокирою, закріпленою на поясі, яку зображують як крайню зброю, що кидається у супротивника. Насправді, археологічні та історичні дані розповідають іншу історію. Спис був найпоширенішою зброєю в Середньовіччі, а сокира була на другому місці.
Популярність сокири можна пояснити різними факторами, насамперед її відносно низькою вартістю. Метал був дуже цінним у ті часи, і для виготовлення сокири потрібно було значно менше, ніж для меча.
Це повір'я узгоджується з приказкою, що знайти підкову приносить удачу. Сама підкова, а точніше, метал, з якого вона була виготовлена, вважалася символом удачі в ту епоху.
Крім того, процес виготовлення сокири був доступний будь-якому місцевому ковалю, тоді як створення меча вимагало висококваліфікованого майстра. Багатофункціональність сокири та списа була важливою, оскільки війна не була повсякденним явищем; таким чином, у мирні часи сокира виконувала практичні господарські та побутові функції, тоді як спис можна було використовувати для полювання, а меч часто був зайвим у повсякденному житті.
Міф 2. «Сокира — це метальна зброя»
Ця ідея є повністю кінематографічною вигадкою. У Середньовіччі ніхто не метав списи чи сокири. Це була переважно зброя ближнього бою. Хоча сокира була дешевшою за меч, вона все одно являла собою значну інвестицію, тому кидання її в супротивника було схоже на викидання золотих злитків — цінних і здатних завдати шкоди.
Насправді, немає історичних джерел, які б вказували на поширене використання сокир як метальної зброї; хоча поодинокі випадки могли траплятися, вони були набагато рідшими, ніж могли б припустити сучасні метальники сокир та кінематографісти.
Міф 3. «Сокира була величезною та важкою»
Знову ж таки, це твердження не має жодного фактичного підґрунтя! Хоча існували більші сокири, такі як знаменитий Бородекс, який використовували вікінги, археологічні знахідки показують, що середня бойова сокира важила не більше 500 грамів. Цієї ваги було достатньо, щоб смертельно поранити людину, і такою зброєю можна було орудувати протягом тривалого часу.
Для археологів різниця між бойовою сокирою та робочою (теслярською) сокирою часто залежала від ваги. Велика, важка сокира, ймовірно, була інструментом для рубання дров, тоді як менша, легша сокира була призначена для бою.
Міф 4. «Ручка сокири була гарно вигнутою та зручною для хвата»
На ілюстраціях у фентезійній літературі та фільмах сокири мають ергономічні ручки з вигинами та декоративними елементами.
Насправді, рукоятки сокир зазвичай були круглими та прямими, довжиною близько 80 см. Хоча ергономічна рукоятка забезпечує комфорт, вона непрактична; потрібно лише кілька секунд, щоб зламати таку рукоятку об щит противника, що призводить до того, що ви залишаєтеся беззбройними до кінця конфлікту або ж майстру доводиться створювати нову вигнуту рукоятку. Набагато зручніше мати пряму круглу рукоятку, оскільки будь-яка гілка може за лічені хвилини послужити заміною. Крім того, історичні джерела вказують на те, що рукоятки справді були прямими, як зображено на більшості середньовічних зображень воїнів, що тримають сокири.
Міф 5. «Сокира — смертельна зброя, яка влучає точно в ціль»
Цей міф поширюється не лише на сокири, а й на війну загалом. У ті часи метою було не лише знищення ворога. Основна увага часто приділялася завоюванню, стягненню данини та економічній вигоді. Більшість конфліктів мали економічні мотиви.
Звичайно, були рейди, спрямовані на отримання прибутку, але стало зрозуміло, що знищення супротивника приносило лише одноразову винагороду, тоді як його підкорення перетворювало його на постійне джерело доходу. Таким чином, збройні конфлікти того періоду не були такими жорстокими, як зображено у фільмах. У цьому контексті деякі бойові сокири могли служити нелетальною зброєю — удар по супротивнику тупим кінцем міг викликати шок, що призводило до швидкої капітуляції та довічної виплати данини переможцю.
Джерело: ukr.media
