Повні зали, актуальні постановки та нові обличчя – український театр переживає новий виток розвитку. Vogue Ukraine зазирнув за куліси провідних театрів країни: у другій публікації на нашій мапі – Львівський національний оперний театр, відомий резонансними сучасними виставами, зокрема оперою "Золотий обруч" на музичний твір Бориса Лятошинського в режисерській роботі Івана Уривського та балетним перформансом "Соляріс" у втіленні молодого хореографа Катерини Курман.
Реклама.
“Опери не варто лякатися – це не щось надзвичайно мудроване”, – з посмішкою говорить Іван Чередніченко, керівник оркестру та музичний директор Львівської національної опери. Івану 37 років: високий на зріст, підтягнутий, з виразними рельєфними біцепсами, які підкреслює витончена водолазка. Він би міг дефілювати подіумом чи зніматися в кінофільмах. “В оперу відвідують, щоб відчути емоції, а для цього зовсім не конче знати лібрето, – продовжує він. – Вона була створена як проста забава, отже, приходьте й насолоджуйтеся”.
Ми зустрічаємося в червні на підготовці до прем’єри Львівської опери – “Золотого обруча” композитора-модерніста Бориса Лятошинського 1929 року. Процесом завідують двоє Іванів: диригент Чередніченко та київський постановник Уривський, котрий цією виставою за ініціативи гендиректора театру Василя Вовкуна дебютує у великій опері. 68-річний Вовкун – енергійний, уважний, відкритий – переглядає чимало європейських новинок (серед останніх вражень – “Саломея” у постановці Кшиштофа Варліковського в Баварській опері в Берліні), не пропускає жодної прем’єри в Києві, і Уривського помітив ще три роки тому, після його початкових вистав “Безталанна” й “Лимерівна” у Театрі Франка. Вовкун говорить: “Іван не випадкова персона в нашому театрі, хоча оперний жанр для нього новий”.
Вовкун переконаний, що по-справжньому сучасний оперний театр – той, у якому є “різноманітні голоси”. Йдеться не лише про креативність, а й про керівництво – таким чином, комунікаційниця театру Аліна Плахтієнко та маркетолог Андрій Сітарський у 2023 році пройшли практику в нью-йоркській Метрополітен-опері. Львівська опера – одна з нечисленних в Україні, де працюють іноземні режисери: твори Дмитра Бортнянського “Сокіл” і “Алкід” у 2021-му поставив німецький режисер Андреас Вайріх, “Лоенґрін” Ріхарда Ваґнера – Міхаель Штурм.
“Наша мета – максимально покращити рівень української музики”, – роз’яснює стратегію розвитку Львівської опери Іван Чередніченко. Він має на увазі програму “Український прорив”, у рамках якої театр створює сучасні вистави на основі вітчизняної музики. Від початку повномасштабного вторгнення в репертуарі театру з’явилися опери “Страшна помста” Євгена Станковича, “Запорожець за Дунаєм” у музичній версії Олександра та Дмитра Саратських, вже згаданий “Золотий обруч” Бориса Лятошинського, балети “Тіні забутих предків” Івана Небесного, “Соляріс” Олександра Родіна, “Пізнай себе” Дмитра Данова. За оперу “Лис Микита” та балет “Тіні забутих предків” Вовкун цієї весни отримав Шевченківську премію – а винагороду в майже пів мільйона гривень передав на дрони для Збройних Сил.
Про українську музику Чередніченко говорить з запалом: розповідаючи про одну зі своїх улюблених опер, “Цвіт папороті” Станковича, каже, “щоразу слухаю, щоразу в захопленні”. У бесіді Іван заглиблюється в історію розвитку української опери XX століття і зауважує: це скоріше виняток, що такі відомі сьогодні митці, як Юлій Мейтус чи Борис Лятошинський, творили всупереч суворій цензурі, обмеженням і гонінням з боку радянської влади. “Протягом десятиліть українська музика була не в тренді й непопулярною, адже завжди можна було поставити Чайковського чи Шостаковича.
Сьогодні Львівська опера по суті формує нову композиторську школу, замовляючи опери новим авторам і надаючи сцену для молодих постановників. Балет “Соляріс” за романом польського письменника Станіслава Лема на музичний твір Олександра Родіна цього квітня поставила 25-річна хореографиня з Києва Катерина Курман, артистка театру “Київ модерн-балет”. Це був її режисерський дебют на академічній сцені. “Одного дня я натрапив на репетицію її вистави “Аліси в задзеркаллі” в Києві минулого року”, – згадує Василь Вовкун. – Мені сподобалося, як вона працює. Ми зустрілися, пів дня розмовляли – і я запропонував їй “Соляріс”.
Я питаю про ризики: адже оперна публіка зазвичай орієнтується на класичний репертуар. Чи відвідує вона вистави, за якими не стоїть ім’я Верді чи Пуччіні? “Безумовно, це ризик, але як без нього в мистецтві? Немає ризику – немає мистецтва”, – підсумовує Вовкун, який у 2007–2010 роках займав посаду міністра культури України. Зрештою, глядач робить вибір квитком: абсолютний лідер продажів у Львівській опері за останні три роки – балет “Тіні забутих предків” за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського на музику львівського композитора Івана Небесного. Це емоційна постановка з елементами сучасного танцю, під час підготовки до якої солісти виїжджали в експедицію до Карпат, щоб зануритися в атмосферу трагічної історії кохання Марічки та Івана. Кожна вистава проходить з аншлагом, середній вік публіки – 25-35 років.
Складніше з оперою: за тиждень до прем’єри “Золотого обруча” квитки ще були доступні. Проте, солістка Маріанна Цвєтінська, яка виконує партію Мирослави, зізнається, що це одна з найцікавіших робіт у її житті. Виконання настільки актуального матеріалу, каже вона, змушує вокалістів виходити за межі звичайного й безперервно вдосконалюватися.
“Щоб опрацювати цю партію якісно, потрібно виділити їй значно більше часу, ніж, наприклад, "Травіаті" чи "Богемі", які всі знають”, — пояснює Цвєтінська. Складність, за її словами, в тому, що Лятошинський створив насичену оркестровку, приділивши багато уваги мідним і духовим інструментам — тому позиції співака дещо послаблюються. “Треба більше додавати звуку, вмикати резонатори — ми говоримо "прорізати оркестр", щоб голос полетів у зал”, — додає вона.
Підготовку до прем’єри деякі артисти поєднують зі справами, далекими від творчості. Соліст Тарас Бережанський, який виконує партію Захара Беркута, одночасно служить у підрозділі ППО Києва — сьогодні на репетицію він приїхав просто з бойового чергування. “Найголовніше — залишатися адаптивним, особливо в розпал репетицій”, — говорить він.
Зараз у театрі готують водночас кілька нових вистав. На листопад запланована прем’єра балету “Мавка” за мотивами “Лісової пісні” Лесі Українки – сучасну музику для нього написала композиторка Вікторія Польова. У червні наступного року – прем’єра опери “Мазепа” Олександра Родіна. У 2027-му – опера “Ведель” Максима Коломійця, композитора, який паралельно із замовленням для львівського театру працює над новим твором для Метрополітен-опера. “Моя мрія – поставити якомога більше українських творів на нашій сцені, – каже Вовкун. – Бюджети під час війни скорочені, державної програми підтримки нових опер немає. Це важкий тягар, який ми добровільно взяли на себе. Але в цьому насправді є велике призначення, без зайвого пафосу”.
Фотографка: Vasylyna Vrublevska
Текст: Daria Slobodianyk
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Стиль: Sonya Soltes
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya
