Софія Яблонська — чудова жінка із захопливою історією життя, відома своїми пригодами мандрівниці, операторки, режисерки, журналістки та авторки популярних книг і фільмів про далекі землі. Її подорожі привели її до Північної Африки, Південно-Східної Азії, Північної та Південної Америки, Індонезії, Нової Зеландії та Австралії. Вона досягла успіху в письменництві, фотографії та кіновиробництві, будучи однією з перших жінок-документалісток, які подорожували світом, знімаючи як фотографії, так і фільми. Розповіді Софії Яблонської захопливі та неповторні. У річницю цієї непересічної особистості ми розмірковуємо над її цікавим життям.
Реклама.
«Знайомство з визначною постаттю з нашої солодкої історії. Невеликий, але самобутній твір. Молода дівчина лише 20 років. Дитина з Галичини. Дочка галицького москвича та польки, хоча польського коріння в родині не залишилося. З прізвищем Яблонська. Під час війни емігрувала до Росії з групою, яку очолював москвич Дудикевич. У Ростові вона навчалася в російській гімназії, а потім у польській. Вона провела деякий час у Польщі та виступала на польській сцені у Львові. Незважаючи на волю батьків, вона виїхала з Галичини до Парижа в пошуках слави в кіно. Зараз вона викладає танці та мріє повернутися до України. З якоїсь причини вона ідентифікує себе як українка». Так Володимир Винниченко документує початок нової пристрасті у своєму щоденнику від 7 лютого 1928 року.
Софія Іванівна Яблонська народилася 15 травня 1907 року в селі Германів на Львівщині в родині священика. Незважаючи на суворе виховання, вона змогла пройти численні прогресивні курси, зокрема з друкарства, ділових навичок і навіть драматургії. Новий світ кіно захопив її. Деякий час вона керувала кінотеатром у Тернополі, що допомогло їй заощадити гроші на поїздку за кордон. У 1927 році, у віці двадцяти років, Софія переїхала до Парижа, щоб вивчати кінематографію. У цей час вона познайомилася з письменником і мандрівником Степаном Левинським, а згодом з відомим ловеласом Володимиром Винниченком.
У Парижі Яблонська працювала на різних посадах, від миття вікон до роботи моделлю та музою для художників, а також експериментувала з акторською майстерністю. Вона отримала незначну роль в одному з фільмів Pathé-Natan. Звільнена галісійська жінка не вагалася укласти цивільний союз з художником Крістіаном Кальяром. Натхненна розповідями чоловіка про Африку, вона протягом чотирьох місяців подорожувала до Марокко, пройшовши маршрут через Касабланку, Марракеш, Магадор, Тарудант та Агадір. У Марокко вона вирушила до берберських земель Сахари, незважаючи на попередження, оскільки ця територія ще не була окупована Французьким іноземним легіоном. Тим не менш, Яблонська поїхала туди та розповіла про чудову гостинність арабів, зазначивши, що «ніщо так не ображає арабів, як відмова від їжі». Її враження від цієї екзотичної подорожі були опубліковані в її книзі «Чарівність Марокко». Яблонська писала свої есе та надсилала їх додому в режимі реального часу з місць подорожей разом із відзнятим матеріалом до Франції, оскільки саме як кінооператорка та фотографка вона подорожувала до Марокко.
Софія Яблонська також повернулася до Львова, збираючи натовпи зацікавлених слухачів, для яких подорожі були далекою мрією. Ці зібрання часто збирали переповнені слухачі, і люди залишалися без місць.
У грудні 1931 року вона підписала контракт з компанією «Optorg Yunan-Fu» на створення документальних есеїв і вирушила у світову подорож. Її маршрут був обширним: Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у Французькому Індокитаї, а також вона відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, Таїті, Австралію, Нову Зеландію та Північну Америку.
Ризикуючи життям, вона досліджувала території, що не контролювалися французькою владою. Софія ледь не загинула від укусу бананової гадюки, кілька місяців жила серед аборигенів на Бора-Бора, мала аудієнцію у останньої королеви Таїті, втекла від залицянь принца в Таїланді та була присутня на весіллі в'єтнамського принца. У Китаї, попри попередження, вона наважилася «зазирнути» на
Источник
