Часом найглибші прояви людяності та доброти виникають у найнесподіваніших ситуаціях. Ця розповідь ілюструє дивовижний вплив уяви, емпатії та готовності підтримувати інших.
Двоє чоловіків опинилися у відділенні інтенсивної терапії. Один був повністю нерухомий, тоді як інший мав можливість сидіти лише одну годину щодня.
Щоразу, коли йому дозволяли сісти, чоловік розповідав своєму нерухомому сусідові все, що бачив з вікна.
Він описував чудовий парк, де гралися собаки та прогулювалися пари, розповідав про кіоск з морозивом, який приваблював веселих дітей натовпами, розповідав історії про чудовий ставок, де граціозно пливли лебеді, і зазначав про яскраве сонце, яке робило небо особливо яскравим і красивим.
Майже місяць чоловік щодня годину сидів і передавав усе, що було видно з вікна. Потім, однієї ночі, він мирно помер уві сні.
Через кілька днів сусід по кімнаті, який уважно слухав чарівні описи парку надворі та яскраво уявляв собі все із заплющеними очима, попросив перекласти його до ліжка покійного сусіда.
Він одужував, і лікар дозволив йому сісти. Медсестра з посмішкою допомогла йому пересісти на ліжко біля вікна.
Коли чоловік вперше сперся на ноги та визирнув у вікно, він був приголомшений. Він побачив лише тьмяну бетонну стіну іншої лікарняної будівлі. Жодного парку. Тільки стіна. Як таке можливо? Він відчув зраду.
Медсестра, яка міняла постільну білизну, пояснила: «Цей пацієнт взагалі нічого не бачив; він був сліпий».
Саме видіння парку надихнуло його подолати хворобу та одужати.
Друзі, є над чим поміркувати. Кожен з вас винесе з цієї історії власні висновки. Я вже сформував свої!
Джерело: ukr.media
