Один із головних принципів людського життя – це принцип відкладення у довгий ящик. Кожен із нас, якщо поставить таку мету, зможе пригадати дуже багато справ, які були відкладені на потім і… на жаль, чомусь більшість пунктів цього списку так і залишаються незробленими.
Хтось колись сказав: “Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні”. За ним підхопили і давай повторювати. А я, крім повтору, збираюся ще й перебрехати. Або хто знає – дохідливо пояснити, що він, можливо, міг би мати на увазі. Адже цитати – цитатами, але за кожним гучним висловом стоїть конкретний життєвий досвід, частина якого цілком могла залишитися поза цитованими словами.
Тож не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні. Наслідування цього принципу зазвичай починається з уявного складання списку необхідних справ і вибірки з них тих, які ми фізично можемо виконати сьогодні. Далі слід «з шкіри геть» на благо списку і цитати, стрес, а потім – нервовий зрив і відлежка на дивані, коли робити не хочеться і не може зовсім нічого. Два-три таких цикли – і гучна цитата виявляється забутою, бо не працює так, як хотілося б, а саме: не звільняє від недороблених справ, не приносить спокою, не збільшує кількість зробленого та не вирішує питання його якості. Але чи фізична здійсненність мала на увазі?
Крім фізики є психіка, емоційна частина, чуттєва та інтелектуальна сфери, і кожна з них також впливає на те, що ви зробите і чого не зробите. Якщо ви морально не готові зараз писати статтю – ви її не напишете. Якщо ідея перефарбувати стелю вганяє вас у ступор, стеля якщо і буде пофарбована, то – абияк. Перебуваючи в радісному настрої, ви напишете ту ж статтю по-іншому, ніж, зневірившись. Люблячи, ви мало що зможете сказати про ненависть і навпаки. Те, що у вас усередині, так чи інакше, позначиться на тому, що ви зробите зовні, дасть йому колір або тон, надасть форму, визначить напрямок.
Що б ви не запланували і що б не зібралися зробити, якщо воно йде врозріз із вашим внутрішнім напрямом, нічого хорошого зробити не вийде. І навпаки: коли ваш внутрішній світ зайнятий тим самим, чим і руки у зовнішньому, коли ви синхронні з тим, що ви робите – ви зробите це якнайкраще.
Спочатку ми відштовхувалися від “не відкладай на завтра те, що можеш …”. Підозрюю, що під «можеш» малося на увазі «можеш зробити добре», а, можливо, навіть якнайкраще. Можеш не тільки руками, не тільки формально – можеш і прагнеш зробити усією своєю істотою.
Давайте перевернемо спонукальне твердження у питання. Що ви можете зробити сьогодні таке, чого не зможете зробити завтра? Що ви зробите сьогодні якнайкраще; про що завтра ви забудете; що завтра – відкладіть; що завтра стане нецікаво, неактуально та повисне черговим хвостом? Те, чим гориш, що робити зараз хочеться, свербить. І варто замінити всього одне слово, і «не відкладай на завтра те, що хочеш / прагнеш / знаєш як / можеш зробити сьогодні», стає простим, цікавим, набагато більш застосовним і корисним. І раптом починає працювати так, як і повинен працювати будь-який хоч трохи поважаючий себе принцип – полегшуючи життя, роблячи його крапельку смачнішим і відокремлюючи дійсно важливі речі від тих, що вашої уваги зараз не варті.
Є й інше пояснення того самого принципу. «З'їж найнеприємнішу жабу в першу чергу» – знайомо? Очевидно? Зрозуміло? Прийнятно? А якщо до смачного ніколи черга не дійде?
Якщо потрібне відкласти на завтра, завтра воно залишиться потрібним, або вичерпає свою необхідність, або стане бажаним. І в тому, і в іншому, і в третьому випадку ми нічого не втрачаємо, якщо це не очевидна річ, яка виконується без зайвих питань «чи так це потрібно?». А от відкладене «хочеться» завтра стає вже «треба, бо хотів учора». Таким нехитрим чином кількість неприємних жаб збільшується. Але чи прагнемо ми саме такого результату, чи все ж таки хочемо займатися в житті приємними і бажаними речами? А якщо так – то чи не час перестати їх відкладати на потім?
