З 8 по 19 жовтня проходить Лондонський кіноогляд, однією з ключових прем’єр якого – стрічка “Після полювання” Луки Ґуаданьїно. Кінознавчиня Соня Вселюбська переглянула фільм і поговорила з режисером спеціально для Vogue.ua
Лука Ґуаданьїно — один з найбільш визнаних режисерів сьогодення. Творчий шлях 54-річного кінодіяча, що походить з Неаполя, охоплює чимало тем і стилів, адже він починав як автор документальних картин. Міжнародна популярність завітала до нього завдяки трилогії “Desire”: “Я — це любов” (2009), “Великий сплеск” (2015) і його найвідомішому хіту “Назви мене своїм ім’ям” (2017), який зробив з Тімоті Шаламе справжню зірку.
Реклама.
Саме поняття “бажання”, що визначає цю трилогію, стало головним лейтмотивом всієї наступної творчості Ґуаданьїно — незалежно від жанру або тематики. Досить згадати його нещодавні роботи: “Разом із кістками” — інтерпретацію підліткового кіно крізь призму фільму жахів про двох несамовито закоханих канібалів; або “Суперники” — оповідь про любовний трикутник між тенісистами, наповнену сексуальною напругою. Після неї вийшов “Квір” — напівбіографічний фільм про життя і нещасливе кохання Вільяма Берроуза. Усі ці фільми об’єднують насичені кольори, жвавий монтаж, продуманий звуковий супровід і персонажі, якими керує пристрасть або жага.
Його новий фільм “Після полювання”, чия прем’єра відбулася на Венеційському кінофестивалі, — тихе, інтелектуальне кіно, в якому режисер вивчає психологію людини, коли потяг стає не радісним, а небезпечним і руйнівним.
У центрі розповіді — Альма (Джулія Робертс), висококласна викладачка філософії Єльського університету. Зранку вона проводить лекції студентам, пояснюючи непрості предмети, а ввечері збирає у себе вдома невелике коло колег і учнів, де за напоями відбуваються дискусії про кордони етичних норм і питання поколінь. Альма перебуває у шлюбі з психологом, їхній союз досить незвичайний: вона дозволяє собі будь-які емоційні вибухи, значну інтимну та психологічну віддаленість, у той час як її чоловік терпляче зносить це. Єдиний, кому Альма показує свою більш м’яку, приємну сторону, — колега і близький друг Генк (Ендрю Гарфілд), душа будь-якої компанії.
Ефектна Альма має багато шанувальників, і серед них — талановита PhD-студентка Меґґі (Айо Едебірі). Вона бачить в Альмі не тільки академічний приклад для наслідування, а й майже материнську фігуру, ділиться з нею всіма своїми секретами. Якось увечері, повертаючись додому, Альма знаходить під дверима злякану Меґґі. Та зізнається: Генк, проводжаючи її після вечірки, піднявся до неї і “перейшов межу”. Однак замість очікуваної підтримки Альма холодно припиняє розмову. Так починається велика драма в університетському середовищі, де вона не тільки не виявляє співчуття чи довіри, а, навпаки, намагається максимально відсторонитися від ситуації. Але від себе і свого минулого не втечеш.
Ґуаданьїно продовжує експериментувати з візуальною формою, ставлячи перед собою виклик на межі власних режисерських можливостей. Вперше за тривалий час він відходить від зображення відносин і сексуальної близькості як чогось позитивного, а його візуальна мова стає більш спокійною, занурюючи глядача в академічне середовище, де розгортається драма. Більш того, він навмисно створює асексуальне середовище, співзвучне сухій атмосфері суворої академічної інституції. Інтимна близькість у світі цього фільму не має позитивних конотацій, а скоріше є осередком глибоких травм і соціальних трагедій.
Власне, звідси і слово “полювання” в назві, яке красномовно переносить його основну тему з природного фізичного потягу на нездорове інтелектуальне панування. Фільм наповнений спокійними пастельними барвами, класичними інтер’єрами, стриманими вбраннями. У цю візуальну ідилію вривається незвичайний звуковий дизайн — різкі звуки тихого годинника на тлі мертвої тиші або дуже гучні експериментальні звуки. Як і в попередньому фільмі “Суперники”, Ґуаданьїно відтворює психологічний стан героїв через експресивну музику, яка тут своєю різкістю і дисбалансом на тлі сет-дизайну символічно відображає психологічний стан Альми.
Режисер пояснює, що на прикладі Альми, яка надає перевагу інтелектуальному розвитку над людськими стосунками, він хотів дослідити іншу сторону вродженого людського інстинкту: “Я вважаю, люди завжди намагатимуться отримати перевагу над кимось іншим. Мені цікаво досліджувати владу, домінування, невидиму силу — не тільки любов”. Розмірковуючи про стилістичну і тематичну відмінність від минулих робіт, режисер говорить: “У мене вже немає тієї енергії, що була п’ять років тому. І це дуже корисно для моєї діяльності — усвідомлювати зміни тіла, енергії. Тепер я можу краще розуміти проблеми зрілої людини і працювати з ними на екрані. Тому я радий, що деякі фільми я зняв тільки в зрілому віці, коли зміг повністю відчути своїх персонажів”.
Дійсно, Альма — одна з найбільш неоднозначних героїнь, яких коли-небудь втілював режисер. Вона різко негативна особистість, у якої немає нічого приємного: самозакохана, неввічлива, нетерпима, має серйозні проблеми з алкоголем і, як наслідок, зі здоров’ям. Однак вона навіть не намагається змінитися — ні психологічно, ні фізично, все глибше занурюючись у травму молодості, що протягом фільму відкриє пояснення її поведінки. Те, що так делікатно і майстерно втілює Джулія Робертс, — надзвичайно незвично і проникливо для такої ролі.
Ґуаданьїно — справжній віртуоз поєднувати в одному кадрі багатьох обдарованих акторів, даючи їм складні ролі, які ставали якщо не поштовхом, то переосмисленням їхньої кар’єри. Так було з Тімоті Шаламе, Тільдою Свінтон, Деніелом Крейґом. “Мій великий інтерес — ставити кінозірку в повсякденне життя з його слабкостями і недоліками звичайної людини”, — говорить режисер. Саме тому Джулія Робертс — бездоганний вибір для цього зловісно-сатиричного фільму, який повністю суперечить образу милих красунь, завдяки яким вона стала суперзіркою.
У розмові відчувається, наскільки Ґуаданьїно захоплений чарівністю кіно, як добре знає класику і володіє її мовою. Відомий кіноман, він часто відкрито звертається до улюблених стрічок і з задоволенням обговорює їх. Говорячи про натхнення для “Після полювання”, режисер згадує класичний голлівудський фільм “Все про Єву” (1950): “Я обожнюю цю стрічку. Це один з найяскравіших прикладів золотої епохи Голлівуду, її сценарій неймовірно прекрасний. Це фільм про ціну, яку доводиться платити, щоб отримати бажане. В кінці Єва отримує те, чого прагнула, але стикається з іншою Євою. І в моєму фільмі Альма теж отримує те, чого хоче, але якою ціною?”
Камерна атмосфера вузьких кабінетів і домашніх віталень наближає “Після полювання” до жанру фільмів, дія яких розгортається в одному приміщенні. Говорячи про насичений сценарій талановитої дебютантки Нори Гаррет, Ґуаданьїно додає: “Отримавши сценарій, я відразу подумав про “Хто боїться Вірджинії Вулф?” (1966). Це чудова стрічка про розбитих персонажів, які нещадно роблять одне одному жахливі речі. Я багато думав про те, як Майк Ніколс вміє розташувати кількох людей в одному кадрі, змушуючи їх співіснувати. Це було для мене великим натхненням”.
Після світової прем’єри у Венеції режисеру не терпиться показати фільм широкій публіці і побачити, до яких дискусій призведе ця делікатна тема: “Я надзвичайно радий представити “Після полювання” світові. Не знаю, як його прийме прокат, але вже бачу, що після перегляду люди активно обговорюють. Мене запитують, чому я знімаю так, щоб у фільмі не було “героя”? Я виріс на кіно без простих відповідей. Згадайте “Екзорциста” Фрідкіна: начебто жахи, а насправді — драма про розлучення, війну у В’єтнамі і провину перед матір’ю. Кіно має бути хаотичним, а не зробленим за шаблонами сценарних шкіл”.
Ґуаданьїно не планує сповільнювати темп. Варто тільки зазирнути на кінопортали, щоб побачити: у нього десяток проєктів у розробці — різних за жанрами і масштабами. І хоча пристрасті режисерові не позичати, залишається дивуватися, звідки він бере стільки часу та енергії. На це він відповідає просто і красиво: “Раніше між фільмами у мене були довгі перерви — і це було нестерпно, бо я дуже люблю знімати, працювати з людьми. Тоді я пообіцяв собі: якщо з’явиться можливість працювати у швидкому темпі, я буду знімати і не чекатиму. Так я і роблю. І нарешті здійснюю давні мрії”.
