Футболістка Катерина Боклач: Українці вміють жертвувати собою, французи – ні

Фото: Інстаграм Катерини Боклач

21-річна українська футболістка Катерина Боклач – одна з тих спортсменок, які успішно грають за найкращі клуби європейських чемпіонатів. Традиційно склалося так, що вся увага вболівальників зосереджена на футболістах-чоловіках, які підписали угоди з футбольними гігантами. На жіночий футбол і досягнення дівчат у нас звертають менше уваги. Чого не можна сказати про Європу, де ігри жіночих команд збирають переповнені стадіони, а у самих футболісток з’являються особисті фан-клуби, і прихильники не дають спокою на вулицях.

Про свою гру у професійному французькому клубі «Нант», особистий прогрес і життя у Франції Катерина Боклач розповіла в інтерв’ю Коротко про.

Виклик до збірної – це почесно

– Нещодавно ви дебютували в команді «Нант», і ще й як! Відіграли важливу роль у серії післяматчевих пенальті. Задоволені?

– Так, це сталося під час розіграшу Кубка Франції. Ми змагалися з «Сен-Мало» і перемогли тільки в серії пенальті з рахунком 5:3. Рада, що змогла допомогти команді. Звісно, є певні невеликі аспекти, які потребують вдосконалення. Я вже проаналізувала гру і буду рухатися вперед.

– Як почуваєтеся в одному з передових клубів Франції?

– Я приєдналася до клубу «Нант» у січні. Відразу зрозуміла погляд тренера на нашу тактичну стратегію гри, я багато практикуюся з дівчатами в команді, і я усвідомлюю, що у нас є спільне розуміння того, чого від нас очікує тренер, і ми бачимо гру однаково. Мені тут затишно, і я вірю, що все вийде.

– Вас нещодавно викликали до національної збірної України. Що для вас означає цей виклик?

– Виклик до збірної для мене – це надзвичайно важлива подія. Це почесно. Це моя країна, якою я горда. Україна – незламна. Ми – дуже міцний народ, який витримає все. Ми повинні доводити всьому світу, що ми козаки, які ніколи не здаються і рухаються тільки вперед. Цей виклик дуже важливий у моїй кар’єрі, і я його дуже шаную.

Виклик до національної збірної дівчина вважає за честь. Фото: Інстаграм Катерини Боклач

Не люблю перебувати в зоні комфорту

– Як вам в цілому в «Нанті» після переходу з «Марселя»? До чого довелося пристосовуватися?

– У «Марселі» я була в команді, яка грала у другому дивізіоні. Перейшовши до «Нанта», я потрапила у перший, вищий. Я не люблю перебувати в зоні зручності. А в «Марселі» так і було, я відчувала, що мені комфортно, і мені вже недостатньо складно, як мені б хотілося. Тут же я відчуваю прогрес на кожному тренуванні, тут важче, тут є додатковий стимул працювати ще більше.

– Ви грали в Україні, Польщі, Вірменії та Франції. Чи відчувається різниця у відношенні до жіночого футболу в цих державах?

– Я бачу велику різницю у ставленні до жіночого футболу в зазначених країнах. У Франції, наприклад, жіночий футбол набагато більш популяризований. Тут дівчата можуть починати грати вже у 5-6 років. Це мене свого часу здивувало. Адже про існування жіночого футболу в Україні я дізналася в 14 років. І це для мене додатковий поштовх більше працювати і розвиватися, оскільки треба наздоганяти тих, хто почав на 10 років раніше за мене.

– Кого з чоловіків-воротарів ви могли б виділити як найкращих голкіперів, на гру яких варто орієнтуватися у своєму розвитку? Чия гра вам була до вподоби?

– Якщо говорити про воротарів саме з України, то мені дуже імпонує Андрій Лунін. І своєю грою, і в цілому. Тому що я зараз теж граю за кордоном. І мені якось близька його манера на полі, рухи, його тактичне бачення воротарської позиції.

– У «Марселі» ви перетиналися ще з однією зіркою українського футболу – Русланом Маліновським…

– Руслан мені відкрився в житті трохи з іншого боку, тому що я на футбольному полі бачила його як дуже сильного, потужного гравця. Можна сказати, машину. А в житті він дуже добра, проста і приємна людина, з якою цікаво спілкуватися.

У воротаря на полі особливе завдання та підвищена відповідальність за помилки. Фото: Інстаграм Катерини Боклач

У Франції до футболісток багато уваги від чоловіків

– Вас називають однією з найвродливіших українських футболісток. Що це для вас означає?

– Вперше про це чую від вас. Це комплімент для мене. Якщо це дійсно так, то я можу тільки подякувати своїм батькам за зовнішність, за генетику. Мені приємно, що люди бачать мене в такому вигляді.

– Чи багато до вас уваги від чоловіків? І як поєднувати професійний спорт і відносини?

– Так, насправді є увага від чоловіків. Особливо тут, у Франції. Жіночий футбол тут досить популярний, тому за ним спостерігає чимало чоловіків. Багато вболівальників можуть цікавитися, писати, стежити. Звісно, це приємно. Я думаю, що поєднувати професійний спорт і серйозні відносини може бути дещо складно, але цілком можливо. Головне, щоб обидва партнери це розуміли і працювали над відносинами. Щоб все було в гармонії. Гадаю, це цілком реально. Важливо мати партнера, який усвідомлює, що футбол для тебе – це не просто хобі, це робота, це твоя зайнятість, кар’єра, і що ти до цього ставишся дуже серйозно.

– Як вам вже на цьому етапі життя у Франції? Ви змінили місто. На новому місці краще, ніж на попередньому?

– Я вже звикла до життя у Франції. Мені тут дуже добре. Я згадую, як ще в дитинстві, я думала про Францію, і вона здавалася мені красивою і романтичною. І колись я мріяла тут жити.

– Чим життя у Франції вас вразило?

– Кожне місто Франції, куди б я не їздила, красиве, романтичне, атмосферне, має свій шарм. І країна в цілому. Мені дуже сильно подобається. Все так, як я колись собі уявляла. Але є моменти, де я віддала б перевагу Україні. Наприклад, у Франції, щоб записатися до лікаря або отримати документи, або оформити банківську картку – потрібно витратити дуже-дуже багато часу. Раніше мене це засмучувало, але зараз я починаю до цього звикати.

Мене здивувало ставлення людей до життя тут та їхній менталітет. Він дуже відрізняється від менталітету українців. Французи часом навіть занадто піклуються про себе. Як би не перепрацювати і не перевтомитися. Вони ставлять себе на перше місце і думають про те, як зробити добре передусім собі. Українці ж більш поступливі, піклуються не лише про себе, а й про інших. Українці здатні жертвувати собою. У французів – по-іншому.

– Вам вдалося втілити в життя мрію багатьох дівчат, які займаються футболом. Ви пройшли шлях від не дуже великого міста в Україні до гри за провідну французьку команду. Що можете порадити тим, хто хоче повторити цей шлях?

– Не здаватися і не втрачати ентузіазму. У професійному футболі важко, тому що це постійні тренування, складні щоденні режими, навантаження. Іноді це може сильно виснажити. Нещодавно я зрозуміла, що дуже важливо отримувати задоволення від своєї роботи і не ставитися до неї надто серйозно. Як на мене, коли ми надто на чомусь зосереджуємось, то ми можемо від цього вигоріти. Треба виходити на поле з цим дитячим запалом, не покладати на себе занадто багато відповідальності, а просто і невимушено грати. Звісно, щодня працювати над собою, але так, щоб це приносило задоволення. Це, я вважаю, головне.

– Про що мрієте зараз?

– Я мрію продовжувати займатися улюбленою справою, досягати найвищих результатів і створювати найкращу версію себе. Я мрію продовжувати бути частиною національної збірної, тому що це на даний момент для мене дуже важливо.