Здається, прислів'я “Бідність – не порок” – споконвічно російська. Воно й зрозуміло: меркантильним європейцям ніколи б не спало на думку щось подібне, а нам, з нашою всесвітньою свідомістю, особисте багатство зовсім не обов'язкове, ми й безкоштовно запустимо ракети і перекриємо Єнісей — тому народний розум і згенерував цю формулу.
Комусь із перших слів могло здатися, що я збираюся йорнізувати та іронізувати, але це не так. Тема більш ніж серйозна, і скажу більше: я поділяю твердження, що бідність — не порок. Але з деякими, дуже принциповими, уточненнями, про які, власне, і йтиметься у цій статті.
Як завжди, добре було б визначитися з поняттями. Що таке бідність? Це брак матеріальних засобів задоволення якихось насущних потреб. Чи можна бути щасливим у стані бідності? Напевно, все-таки так, за неодмінної умови наявності дуже скромних матеріальних амбіцій. Але — так, щастя в бідності дуже можливе. Воно зустрічається нечасто — можна навіть сказати зовсім рідко, але є люди, здатні бути бідними і водночас щасливими. Отримують свої 15 тисяч рублів на місяць, періодично займають по 500 рублів іноді і живуть собі, не паряться.
Чи може бідність стати причиною мерзенних думок, що спонукають на мерзенні вчинки, які, в свою чергу, втягують людину в вир пороку? Стосовно людей, щасливих у бідності, однозначно ні. А хто бідний, але при цьому заздрісний, однозначно так.
Але ж заздрити можна і будучи мільйонером. Теж всього може бути мало, і завжди знайдеться той, хто матеріально успішніший: у одного сусіда яхта більша, у другого — квартира ближче до Кремля або до Воробйових гір, а у третього — і окрім дружини, 35 коханок, і кожній з них він щомісяця дарує діаманти на мільйон доларів.
Людська жадібність часто не знає меж, це правда. Але сама по собі бідність як така — справді не порок. Бідність дозволяє людині фізично вижити, не відмовляючи собі в мінімально необхідних благах, а це означає, що щастя потенційно можливе і у злиднях.
Ну, а як бути з тим, коли вже просто їсти нема чого, одягти на себе нічого, навіть нікуди вийти не можна, бо нікуди і нема на що? А це вже, власне, не бідність, а злидні, тобто такий стан, за якого доводиться собі відмовляти у необхідному. Ось уникнути пороку, будучи жебраком, дійсно практично неможливо. Ну, хіба що періодично занурюватися в медитацію десь на тиждень-другий, щоб не витрачати «зайві» гроші на хліб, воду, горілку та макарони.
Злидні неминуче зводить людину до становища худоби, яка вдень і вночі думає про свій шлунок і про неможливість задовольнити його природні позиви. Але це навіть вдруге. Насамперед жебрак думає про те, чому у сусіда більше і, отже, яка він сволота, і як світ несправедливий. У таких випадках у планах зазвичай не заробити більше грошей, а нашкодити сусідові. Але навіть якщо думка про трохи більший заробіток і спадає на думку жебрака, то і вона пов'язана з агресією: мені недодали, а піду я зароблю чимось асоціальним. Ні до чого хорошого, а тим більше прибуткового, це закономірно не призводить, але логіка злиднів куленепробивна і бульдозером не зрушується.
Кожен багато разів бачив настирливих жінок на вокзалах, у метро, в інших «злачних» місцях. Спробуйте довірливо поспілкуватися з такими жебраками і від щирого серця порекомендувати їм спробувати знайти роботу, можете навіть за душевною добротою запропонувати їм цю саму роботу. Жодного разу не бачив, щоб погодилися. Вас звинуватить у жадібності і в тому, що вам все подано на блюдечку, вам скажуть, що роботи зараз не знайти, у вас можуть навіть у буквальному розумінні плюнути, але в жодному разі пораді заробити більше грошей конструктивною працею жебраки не підуть. Ніколи. Тому що це для їхньої свідомості принципово неможливо. Така невблаганна логіка та життєва позиція злиднів.
Життя жебраків замкнуте на заздрощі, ненависті та лінощів. У той же час, бідні легко можуть бути незалежними від таких комплексів. Більшість бідних, звичайно ж, з психології мало чим відрізняються від жебраків, але вони без проблем з головою легко можуть бути і добродушними, і працьовитими, і з почуттям власної гідності. Усіх цих конструктивних почуттів у жебрака може бути за визначенням. Бідність і злидні — це все ж таки дві абсолютно різні матеріальні ніші і, як наслідок, різні психологічні стани.
Багато хто може запитати: ну, а як же ченці — адже вони жебраки і при цьому щасливі. По-перше, з чого все це беруть, що ченці щасливі? Підозрюю, що до чорного духовенства йдуть не від надлишку щастя. А по-друге, ченці все ж таки, швидше, бідні, ніж жебраки: грошей у них немає, зате є натуральне господарство, яке забезпечує їх продукцією, мінімально достатньою для їхньої субтильної статури. Тож і в цьому випадку невблаганної логіки бідності та злиднів уникнути не вдається.
А є люди, які живуть у лісах та печерах, у тому числі і з сім'ями. Але якщо вони при цьому здатні добувати собі багато їжі, то вони можуть бути багатими, хоч і без грошей. А якщо чоловік у мегаполісі заробляє 50 тисяч, але у нього в сім'ї 10 непрацюючих голів, то він і його родина — жебраки, з усіма психологічними, а то й психічними проблемами. Багатство, середній достаток, бідність і злидні визначаються не обсягом хрусткого паперу з якоюсь кількістю намальованих нулів, а саме здатністю задовольняти певні життєві потреби.
Доведеться побути банальним і погодитися з сентенцією Федора Михайловича Достоєвського про те, що бідність — не порок, а от злидні — порок. Ідеалізація не дозволяє сховатися від матеріалізації, хоч ти трісну. На жаль.
