Довгоочікуваний блокбастер «Світ Юрського періоду: Відродження» — наступний розділ культової франшизи Стівена Спілберга — вийде в українських кінотеатрах 2 липня. Кінокритикиня Наталія Серебрякова переглянула фільм і вважає його успішним відродженням франшизи .
Може здатися, що після сенсаційного завершення «Світу Юрського періоду: Панування» (2021) франшиза «Юрський період» була приречена на спад. Однак, лише через кілька років динозаври знову з'являються на великому екрані. Сьома частина саги, «Світ Юрського періоду: Відродження», не лише повертає нас у царство колосальних рептилій, але й робить це з новим захопленням, свіжою режисерською енергією та бадьорим акторським складом, що додає яскравих емоцій пригодам.
Реклама.
Цього разу режисерське крісло займає Гарет Едвардс, відомий своїми вражаючими візуальними розповідями у фільмах «Ґодзілла» та «Ізгой-один». Він зібрав вражаючий ансамбль: Скарлетт Йоханссон, Махершала Алі, Джонатан Бейлі, Руперт Френд та Ед Скрейн грають групу найманців, які вирушають у небезпечну подорож екваторіальними джунглями, щоб знайти останніх динозаврів. Природа, як завжди, невблаганна до гордині.
Йоханссон грає Зору Беннетт, загартовану в боях воїнку, яка впевнено володіє зброєю, але зберігає свою людяність. Її героїня має складну передісторію, що переплітає минулі травми з сучасними небезпеками. Динаміка між нею та персонажем Махершали Алі наповнює фільм несподіваною теплотою. Алі втілює мовчазного спостерігача, який бореться з внутрішньою боротьбою — дилемою між виживанням та емпатією.
Джонатан Бейлі, який грає доктора Генрі Луміса, вченого серед солдатів, додає нотку філософської глибини оповіді. Його персонаж слугує голосом розуму, нагадуючи нам про швидкоплинне існування людства на Землі порівняно з існуванням динозаврів. Його монолог наприкінці другого акту виділяється як один із моментів фільму, що найбільше спонукає до роздумів.
Тим не менш, справжніми зірками «Відродження» є самі динозаври. Завдяки вражаючій комп’ютерній графікі та численним натурним кадрам фільм виглядає свіжим та автентичним. Глядачі можуть щиро відчути присутність цих істот — від грандіозного тиранозавра до розумного велоцираптора. Деякі сцени навіть викликають відчуття документального фільму.
Дійсно, у сценарії представлені мотиви, знайомі з попередніх фільмів — родина, яка ненавмисно опинилася в центрі подій, і комічний персонаж, чий гумор зустрічається лише один раз. Однак ці компоненти не погіршують загального враження. Натомість вони створюють відчуття «теплої знайомості», одночасно підкріплюючи основний наратив — експедицію, яка переростає в погоню не на життя, а на смерть.
Режисер Гарет Едвардс, можливо, й не відкриває нічого нового, але йому вдало вдається передати відчуття масштабу. Деякі сцени — такі як переслідування крізь затоплене місто чи нічна зустріч із величезним хижаком у джунглях — справді захоплюють дух. Саме тому глядачі закохалися в цей кінематографічний всесвіт.
Одним із найприємніших сюрпризів фільму є помітне повернення до принципів, встановлених Стівеном Спілбергом в оригінальному «Парку Юрського періоду». Візуальна естетика, темп оповіді та поєднання видовищності з тишею — де страх виникає не від ревіння динозавра, а від шелестіння листя чи тіні, що ховається за деревом — усе це чудово передає суть оригіналу. Едвардс не наслідує Спілберга, а радше віддає шану його стилю: подорож, яка балансує між дитячим захопленням та дорослою небезпекою.
Це також видно у способі подання інформації — без надмірних експозицій, але зберігаючи відчутне відчуття напруги та терміновості. Одна сцена, де персонажі вперше зустрічають новий вид динозаврів, нагадує культові сцени очікування та зростаючого жаху з початкового фільму. Тут немає поспіху, немає зайвих жартів — лише чиста, кінематографічна напруга, яка поступово наростає до катастрофи. Саме ця атмосфера — дитячого захоплення та дорослої тривоги — лягла в основу оригінальної трилогії Спілберга. Її відродження у фільмі «Відродження» є, мабуть, найзначнішим тріумфом фільму.
«Світ Юрського періоду: Відродження» — це не радикальна переробка, а радше продумана еволюція звичної формули. Вона передає відчуття шани до оригіналу, а повернення до сценарію Девіда Кеппа забезпечує
Источник
