30 квітня 2022 року, як повідомив мер міста-героя України Бучі Анатолій Федорук, художниця Любов Михайлівна Панченко померла в лікарні у віці 85 років після місячного голодування в Бучі, що перебувала під російською окупацією. Щоб вшанувати цю обдаровану людину, справжню патріотку України, яка глибоко цінувала національні традиції, вишивку та народне мистецтво, ми ділимося її історією.
Любов Панченко
Реклама.
Подорож у мистецтво
Любов Михайлівна Панченко народилася 2 лютого 1938 року в селі Яблунька, яке зараз є частиною Бучі, у фермерській родині. Художниця ввібрала яскраву народну культуру свого регіону через свою родину та приголомшливі природні краї. З юних років її навчали сільським справам, але справжньою пристрастю було малювання. Однак батьки не заохочували цього інтересу. Після закінчення семикласної школи Любов вступила до Київського училища прикладного мистецтва, спеціалізуючись на вишивці. Як і багато дівчат її епохи, вона навчилася шити та вишивати. З часом вона вдосконалила свої навички до такої міри, що могла кроїти, шити та прикрашати одяг «на око» без потреби в примірці.
Заклад, де навчалася Любов, знаходився в Лаврському заповіднику. Там, поряд з професійними художниками, працювали народні майстри ткацтва, живопису та кераміки, які пережили політичні репресії. Для Панченко Лаврський заповідник став значущим місцем протягом усього її життя, збагачуючи її світогляд яскравим народним мистецтвом. На той час вона вже уявляла себе художницею. Після створення в Києві київського відділення Львівського поліграфічного інституту Любов вступила на факультет графіки, де опанувала основи оформлення книги та техніки ліногравюри. Згодом вона працювала художником-моделлю в Проектно-будівельно-технологічному інституті, а пізніше в Республіканському будинку моделей.
В середині 1960-х років Панченко досліджувала Карпати, повертаючись із замальовками, створеними аквареллю та гуашшю. На Поліссі вона збирала зразки народного мистецтва, обмінюючи автентичні вишивки на повсякденний текстиль. Художниця також створювала ліричні пейзажі рідного міста Бучі, Ірпеня та Києва, створювала замальовки зі своїх подорожей на Кавказ та писала портрети друзів. Любов Панченко працювала разом із Людмилою Семикіною як модельєри сучасного українського одягу, включаючи елементи традиційного українського костюма.
Шістдесяті роки
Зустріч із Київським клубом творчої молоді змінила її життя. Вона завела численні дружні стосунки, почала відвідувати літературну студію «Брама», брала участь у щорічних колядках, організованих клубом, та відвідувала будинок-музей Івана Гончара. Панченко тепер була «надзвичайно затребувана» — вона виготовляла народні костюми для хору «Жайворонок», створювала плакати для літературних вечорів майже забороненим нарбутівським шрифтом та малювала портрети Шевченка з підписом «Борися — переможеш!». Навіть під час поїздок додому з Києва приміським поїздом вона вишивала, щоб максимально ефективно використовувати свій час. Її батьки давно змирилися з кар’єрним вибором доньки та радо приймали гостей. Такі відомі постаті, як Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл, Василь Перевальський, Іван та Надія Світличні та інші, часто бували в їхньому домі. Хтось із тієї епохи згадував, що Любов Панченко представляла їхній прапор. Носіння вишиванки вже було формою мовчазного опору! Люба постійно розмовляла українською мовою, висловлювала свої погляди, використовувала народні прислів’я та приказки, мала хист до дотепних і гострих відповідей.
