30 жовтня 1882 року з’явився на світ Михайло Бойчук — засновник унікальної школи українського монументального мистецтва — бойчукізму. Він зазнав утисків від ідейних попередників нинішнього тоталітарного російського режиму, був страчений НКВС разом із учнями у 1937 році та знайшов вічний притулок у горезвісному Биківнянському лісі. Його особистість та спадщина заслуговують на значно більшу увагу.
Михайло Бойчук
Коштовності звідусіль
Михайло Бойчук був першою дитиною у великій селянській сім’ї з дев’ятьма дітьми. Завдяки підтримці вчителя здобував навички живопису у львівській мистецькій школі. Згодом навчався у Відні, в Краківській академії образотворчих мистецтв та в Мюнхені. Увесь цей час обдарованого митця матеріально підтримували митрополит Андрій Шептицький та Наукове Товариство імені Шевченка. З 1908 по 1911 рік вдосконалював власну майстерність у Парижі. Там же започаткував свою першу школу — “майстерню неовізантійського мистецтва” Renovation Byzantine. На виставці в Салоні Незалежних у Парижі бойчукісти представили 18 творів, поєднаних назвою “Відродження візантійського мистецтва”, — та отримали багато позитивних відгуків. У 1911 році Михайло Бойчук повернувся до України. Не сам — з дружиною, однією з найобдарованіших своїх учениць, мисткинею Софією Налепінською. І з виробленим особистим стилем, який ґрунтувався на візантійському мистецтві, живописних традиціях Київської Русі та середньовічному українському живописі.
Реклама. 
Михайло Бойчук за роботою
В Україні
Михайло Бойчук спершу реставрує історичні пам’ятки у Львові та на Чернігівщині, а в 1917 році переїжджає до Києва, де стає одним із засновників Української державної академії мистецтв, керівником монументальної майстерні. Обсяги робіт, до яких він долучився в наступні кілька років, дивують. Він готував театральні декорації для вистав Курбаса у Молодому театрі. Реставрував фрески Софійського собору та роботи з колекції Музею Ханенків. Розписував агітпароплав “Більшовик”, прикрашав свято Першотравня та київську Оперу до з’їзду представників волосних виконкомів. У 1920 році створив відомий плакат з рядками із “Заповіту” до Шевченківського свята. У 1923-му — оформлював український павільйон на ВДНГ у москві. У 1924 році Михайло Бойчук зайняв місце професора Київського художнього інституту, а через рік став співзасновником і членом АРМУ (Асоціації революційного мистецтва України), яка уникала натуралістичного радянського реалізму. Точніше було так: зміст робіт Михайла Бойчука та його учнів цілком відповідав історичній епосі, але в кожній з них переважала впізнавана національна форма.
Михайло Бойчук зі студентами
“Секта”, артіль, родина
Відомо, що Михайло Бойчук заохочував колективність у мистецтві, казав учням: “Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того придивляйтеся. Індивідуальність сама проявиться, коли майстер дозріє”. Відмовлявся і від участі у виставках, бо вважав, що монументальне мистецтво завжди колективне й експонується постійно — у громадських будівлях і на площах. Спільна робота, як за часів Ренесансу, була однією з головних засад його школи-майстерні. Бойчукісти самі виготовляли фарби — на жовтках, як колись, за рецептами, знайденими вчителем. Йшлося також про те, щоб слухатися його в усьому, навчатися не менше семи років і боронь Боже одружитися в цей час — попри деспотичні вимоги геніального Бойчука захоплених харизмою та талантом майстра було вдосталь. Натомість він майже весь свій час приділяв студентам, дехто з них просто мешкав у нього, всі разом ходили по музеях, вивчали й обговорювали зразки живопису, бралися за агітаційні підробітки також колективно. Спільно з учнями Михайло Бойчук створив понад 20 монументальних розписів, як-от: Луцькі казарми в Києві (1919), Селянський санаторій під Одесою (1928), Червонозаводський театр у Харкові (1933—35).
Михайло Бойчук. Пророк Ілля. Для “Дяківської бурси” у Львові.
Розстріляне Відродження
Про монументальні твори Михайла Бойчука від початку говорили: гарно, як у церкві. Кажуть, згодом, у 1920-х, колеги закидали Бойчукові те саме: пише селян і робітників як святих на іконах — і це вже було не схвалення, а застереження. У 1930-х швидко з’явилися критики: зазначали, що “віддалився від соцреалізму”, “перекручує радянську дійсність”, а бойчуківський “візантизм — це релігійний опіум”. 25 листопада 1936 року Михайла Бойчука заарештували. Після пів року допитів видатному художникові було висунуто звинувачення як одному з “керівників націонал-фашистської терористичної організації”, що “підтримував ідеї Гітлера” і мав на меті “відторгнення України від радянського союзу і створення української націонал-фашистської держави”. 13 липня 1937 року Михайла Бойчука разом з учнями Іваном Липківським (сином митрополита Василя Липківського), Іваном Падалкою, Василем Седлярем було розстріляно. 11 грудня 1937 року на підставі аналогічних звинувачень розстріляли першу дружину Бойчука, Софію Налепінську-Бойчук. Після страти майже всі монументальні твори бойчукістів як “наслідки їхньої підривної роботи” було заштукатурено, більшість ескізів спалено.
Михайло Бойчук
Найвідоміші роботи славетного художника Михайла Бойчука дивіться нижче:
