Кожне десятиліття має власну героїню — ту, що відображає його дух. У дев’яностих нею стала Вайнона Райдер. Не через те, що відповідала вимогам часу, а тому, що порушувала їх. Голлівуд виробляв гламурних красунь, а Райдер залишалася сторонньою — ексцентричною, неповторною, тямущою. Її різкість злила режисерів, непередбачуваність насторожувала кіностудії, а незвичайність не вміщалася у формат глянцевих журналів. І, як не дивно, саме це приковувало до неї увагу.
Вайнона Райдер на 66-й церемонії вручення премії “Оскар”, Лос-Анджелес, 1994
Реклама.
Дитина з книжкової оселі
Її народження та юність — чудовий сюжет для авторського кіно. Мати народила її до строку, в містечку Вайнона, штат Міннесота, під час відвідин рідних. Ім’я дівчинка отримала на честь цього місця, а не на честь якогось святого, як можна подумати, на перший погляд. Друге ім’я, Лора, — на честь дружини письменника Олдоса Гакслі, з якою товаришував її батько. До речі, батько Вайнони був нащадком єврейських емігрантів, які жили в Харкові до революції 1917 року.
View this post on Instagram
Усе її походження ніби натякало: з цієї дівчини вийде персонаж. Її батьки — хіпі, інтелектуали із Сан-Франциско, які надавали перевагу збиранню книг, а не капіталу. Вони займалися літературою, приятелювали з Алленом Ґінзберґом і належали до контркультурного руху. Вона виросла серед книг, філософських бесід і без електрики — кілька років родина жила в сільській комуні в місті Елк на півночі Каліфорнії, серед червоних дерев секвої. Для розваги, її мати, колишня кіномеханік, показувала фільми на простирадлі в старому хліві, використовуючи плівковий проєктор. Список “домашнього” кіно складався не з мультфільмів, а зі стрічок Джона Кассаветіса і Джини Роулендс.
Вайнона Райдер у Лос-Анджелесі, 1989
Коли дівчинці виповнилося десять, сім’я переїхала до Петалуми, теж у штаті Каліфорнія. Підліткова ексцентричність обернулася проти неї: темні сукні, коротка стрижка, селінджерівська туга — її улюбленою книгою був “Ловець у житі” — і відчуженість. У школі її били й глузували — через зовнішність, через дивацтва, через те, що була не “як усі”.
Вайнона Райдер у фільмі “Лукас” (Lucas), 1986
Професійний шлях почався рано й досить скромно: Вайнона відвідувала театральні курси в Сан-Франциско й випадково потрапила на кастинг до фільму “Лукас”. Її проби записали на VHS — плівку побачив агент, і вже за рік вона знімалася у своєму першому проєкті. Другий фільм, “Кадриль” (Square Dance), вже привернув до неї увагу критиків. Жодних родинних продюсерів, жодних “своїх” у кіностудіях — на кастинги їздили сімейним Volvo з Півночі Каліфорнії до Лос-Анджелеса. Але справжній прорив настав, коли до її рук потрапив дивний сценарій із назвою “Бітлджюс”. Історія готичної дівчинки, яка дружить з привидами, виглядала як дзеркальне відображення її власного дитинства.
Вайнона Райдер у фільмі “Кадриль” (Square Dance), 1987
Дівчина, яка бачила померлих
Сценарій “Бітлджюс” з’явився вчасно. На пробах вона зустріла Тіма Бертона — молодого режисера з темними колами під очима та юнацькою сором’язливістю. Їхня зустріч виглядала скоріше як розмова двох однодумців, а не акторський кастинг. Абсурдний, похмурий, дотепний — він шукав героїню, яка має вигляд ніби з потойбічної реальності. Вайнона з пофарбованим у синьо-чорний колір волоссям, темним вбранням із секонд-хенду і звичкою говорити про старе кіно і готику відразу скидалася не на претендентку, а на готового персонажа.
Вайнона райдер у фільмі “Бітлджюс”, 1988
Лідія Дітц стала улюбленою героїнею всіх, хто почувався чужим — у школі, у місті, у власній сім’ї. Вона не принцеса, не бунтарка, не жертва і не рятівниця — просто дівчина, яка не довіряє дорослим і краще відчуває мертвих, ніж розуміє живих. Після того як Райдер перевтілилася в Лідію, вона перестала бути просто перспективною акторкою. “Бітлджюс” став хітом — але важливіше те, що він створив феномен. У світі, де від дівчат чекали посмішок і слухняності, Вайнона зробила модним інтелект, меланхолію й відвертість. Вона виглядала не як зірка з плаката, а як дівчина з останньої парти — розумна, дивна і справжня.
Вайнона райдер у фільмі “Бітлджюс”, 1988
Вайнона та покоління X
Після “Бітлджюс” Голлівуд намагався зробити з Райдер типову зірку — але вона обрала іншу траєкторію. Вайнона вибирала сценарії, які йшли врозріз із очікуваннями: чорну сатиру, іронічну мелодраму, фільм-казку. У всіх цих історіях — героїні, що не пасують до загальноприйнятих норм, і в кожній — щось від самої Вайнони.
Крістіан Слейтер і Вайнона Райдер у фільмі “Смертельний потяг”, 1988
Наприкінці вісімдесятих американське кіно виглядало занадто бездоганним: у комедіях усі були безтурботні й радісні, у бойовиках — завзяті та звитяжні. Голлівуд відполірував себе до блиску. Фільм “Смертельний потяг” пробив у цьому глянці отвір. Вероніка у виконанні Райдер — розумна дівчина, яка відмовляється грати за правилами шкільної системи, де популярність здобувають приниженням і жорстокістю. Фільм був настільки гострим і цинічним, що студії вагалися з випуском. У цьому й була сила Вайнони: вона не грала “хорошу” чи “погану” дівчину — вона грала особистість. І саме тому стала рупором свого покоління.
Джонні Депп і Вайнона Райдер у фільмі “Едвард Руки-ножиці”, 1990
Потім — “Едвард Руки-ножиці”, готична казка та один із найвідоміших фільмів 1990-х, який зробив Райдер і Джонні Деппа головними романтиками десятиліття. У стрічці “Русалки” її героїня росте між релігійними догмами й бажанням жити своїм життям. У “Реальність кусається” Вайнона стає символом генерації: втомлених, тямущих, саркастичних людей, які не хочуть продавати себе заради стабільності. У “Маленькі жінки” — новим обличчям жіночої емансипації в кіно: героїня, яка пише, думає, сперечається, і заявляє про особисті амбіції.
Вайнона Райдер і Анджеліна Джолі у фільмі “Перерване життя”, 1999
Райдер щоразу грала людину, яка не вміщується в загальноприйняті рамки суспільства. Її кар’єра в дев’яностих — це мапа епохи. Вона знімалась і у фільмі “Епоха невинності” Мартіна Скорсезе про позолочений вік Нью-Йорка, й грала психічно хвору жінку у стрічці “Перерване життя”. Вона могла цитувати Джойса й купувати сукню за 10 доларів для церемонії “Оскар”. Так формувався її парадоксальний образ: привид інтелектуального кіно, зірка першого плану, яка поводиться як звичайна людина. Вона стала іконою стилю, хоча й не прагнула нею бути — просто вдягала те, що їй подобалося: чоловічі сорочки, кеди, потерті шкіряні куртки, речі з секонд-хендів і старі бейсболки. І, ймовірно, саме ця дивовижна чесність зробила її легендою.
Вайнона Райдер в аеропорту Лос-Анджелеса, 1990
Вайнона Райдер на премʼєрі фільму “Секс, брехня і відео”, 1989
Падіння
На початку двохтисячних, коли в Голлівуді завершувалася епоха саркастичних героїв і починалася ера ботоксу та реаліті-шоу, на Вайнону чекала криза. У грудні 2001 року її затримали в універмазі Saks Fifth Avenue у Беверлі-Гіллз: акторка нібито намагалася винести дизайнерські речі — сукні, светри, аксесуари — на суму понад п’ять тисяч доларів. У попкультурі з’явився новий улюблений скандал, а преса вигадливо добирала заголовки для перших шпальт, як от Winona’s Fall From Grace.
Нескінченні кадри з суду, аналіз її психіки, залежностей і стилю водночас. Судовий процес транслювали наживо, ніби це черговий сезон серіалу. Вона отримала три роки умовного терміну, 480 годин громадських робіт — і вирок тяжчий за будь-який документ у суді: статус “неблагонадійної”. Виправдань протизаконним діям немає — але подвійні стандарти важко не помітити. У Голлівуді чоловікам десятиліттями прощали насильство, шантаж і зруйновані кар’єри — та долі — інших людей. Це так, між іншим. Тоді Райдер зникла з обкладинок і вчасно загальмувала. Назвемо це не падіння з п’єдесталу, а скоріше рідкісний для Голлівуду акт самозбереження.
Жінка поза системою
Вайнона повернулася на диво тихо — просто почала поступово відбудовувати себе заново. Вона почала з другорядних ролей. У Річарда Лінклейтера вона знялася в “Затьмаренні” — історії про людей, які поступово втрачають відчуття реальності. У Ребекки Міллер у “Приватному житті Піппи Лі” — жінку, що намагається зберегти гідність і здоровий глузд серед хаосу власного життя. А в “Чорному лебеді” Даррена Аронофскі — жінку, яку просто “списа
