Про Свеаборг я дізналася, коли збиралася до Гельсінкі. Вивчаючи в Інтернеті визначні пам'ятки, які варто подивитися, прочитала про розташовану на острові фортецю-музею, внесену до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і включила її до плану «must see».
Морська фортеця була побудована на семи скелястих островах загальною площею 80 гектарів і вважається однією з найбільших у світі. Вона зберегла свою функціональність донині. Нині серед відвідувачів популярний лише острів Ісо Мустасаарі.
Дістатись до фортеці дуже легко. У центрі Гельсінкі навпроти Президентського палацу є пристань, звідки регулярно вирушають пороми. При вході стоїть автомат, де треба купити квиток за 5 євро (дійсний туди і назад протягом 12 годин) – і за п'ятнадцять хвилин ви будете на острові, який є адміністративною частиною міста. Фіни називають ці острови Суоменлінна, що означає “фінська фортеця”, шведи – Sveaborg, тобто “шведська фортеця”. Російською це вимовляється як Свеаборг. На табло пристані написано дві назви.
Сама поїздка на поромі також цікава, оскільки відкривається гарна панорама міста з моря. Оскільки на острові немає громадського транспорту, то зручне взуття тут найголовніше. Щоб усе подивитися, знадобиться майже цілий день. Усюди є вказівники, в якому напрямку йти.
На території фортеці є музей, присвячений будівництву та історії оборонного комплексу. Будівництво фортеці почалося у середині XVIII століття, коли Фінляндія була частиною Швеції. Після закінчення Північної війни Швеція намагалася взяти реванш після поразки та повернути свої позиції у Балтійському морі. У 1746 році архітектору та кораблебудівнику майору Августину Еренсверду було доручено зайнятися зміцненням шведсько-російського кордону та будівництвом фортеці, яка б захищала морські підступи до Гельсінгфорсу (зараз Гельсінкі).
Через деякий час шведський галерний флот був реорганізований на армійський, і Свеаборг став головною базою шведського флоту. Але шведи тут протрималися недовго. Почалася російсько-шведська війна (1808–09 рр.), що закінчилася підписанням Фрідріхсгамського мирного договору, яким Фінляндія входила до складу Російської імперії під назвою Великого князівства Фінляндського. У 1918 році, коли Фінляндія здобула незалежність, фортецю перейменували на Суоменлінна. Вона служила військовою базою аж до 1973 року, після чого була передана міській владі.
Якщо є час і бажання, то можна переглянути музей митниці, військовий музей Манеж, музей Еренсверда або музей іграшок та ляльок. На початку ХХ століття російські солдати збудували у Фінляндії найбільшу лазню, розраховану на 100 осіб. До речі, працює досі. Ще є справжній підводний човен «Вессіко», він теж працює як музей. А ще на острові в 1811 народився Віссаріон Бєлінський – російський письменник, літературний критик, публіцист і філософ.
Незважаючи на те, що фортеця – це історичний заповідник, тут мешкають люди, близько 900 осіб; працює Військово-морська Академія Флоту Фінляндії. Крім того, функціонує невелика міська в'язниця, де тримають ув'язнених, засуджених за дрібні провини. Вони можуть вільно пересуватися островом і працюють на території фортеці, допомагаючи в прибиранні та будівництві. Цей факт нас дуже здивував, але фінська система покарань належить до однієї з найгуманніших і найсправедливіших у світі. Нам до того ще дуже далеко.
Микола Семенкевич написав історичну повість «Свеаборг», на основі якої було знято однойменний фільм 1972 року в жанрі історичної драми. Сюжет розповідає про повстання солдатів фортеці 1906 року, яке було жорстоко придушене. Хоча зараз цей фільм на телевізорі показують дуже рідко.
Відвідати фортецю можна будь-якої пори року. Влітку, звичайно, гуляти приємніше, але у міжсезоння тут набагато менше людей. Це великий плюс, тому що на фото ви матимете фортецю, а не групи іноземних туристів.
