Вирушаючи на зимові канікули на невеликий острів в Атлантичному океані ми практично нічого про нього не знали. Ні, звичайно ж, ми чули про День святого Патрика, про удачу трилистому конюшині, про тривалу боротьбу Ірландії за незалежність від Великобританії і про інше, але знання ці мали дуже неміцні підстави.
Тому, самостійно купивши авіаквитки і пропрацювавши приблизний маршрут, сповнені надій на отримання задоволення від знайомства з чимось незвіданим, ми вилетіли до Дубліна.
Ірландія – настільки незатребуваний у російських туристів напрям, що прямих рейсів до Дубліна просто немає, тому летіли ми через Лондон. Пройшовши контроль на кордоні з Англією, що перебуває в перманентному стані викриття російських шпигунів, і переконавши прикордонника без бажання залишитися в Ірландії довічно, ми заслужили право вступити на борт ірландських авіаліній.
Контраст відчувся відразу, починаючи від розміру літака (аеробус замість боїнгу), цінової політики (кока-кола, наприклад, обійшлася нам у 2 євро) і закінчуючи відкритістю ірландських бортпровідників, які посміхалися нам ширше за англійські. Політ зайняв лише 55 хвилин – і нога російського туриста вступила на землю Ірландії (ледве не вирвалося «вперше»).
Вкласти в 5000 символів 12 днів, за які ми відвідали 9 міст, вкрай складно з огляду на те, що кожні 24 години у кожного були наповнені власними неповторними враженнями.
У Дубліні найбільше запам'ятався Фенікс-парк, де на 707 га землі є сусідами резиденція Президента і Прем'єр-міністра, особняк для глав іноземних держав, які відвідують Ірландію в рамках робочих візитів, посольство США, зоопарк і близько 500… оленів, що вільно розгулюють територією. До речі, особняк Прем'єр-міністра не оточений триметровим парканом під напругою, та й охорони нами помічено не було. Тут взагалі все якось добріше, простіше та привітніше.
Околиці столиці запам'яталися містечком Малахайд (Malahide) із стародавнім замком, який колись служив будинком самому Оліверу Кромвелю. З чуток, у залах досі зустрічається його примара, що оглядає старі володіння.
В Ірландії 4 національні парки, один з яких нам вдалося відвідати. Як прикро, що ще не придумані технології, що дозволяють побачити щось не на фотографії або відео, а на власні очі. Одним словом, це – чарівне місце із замком XVI століття, величезним озером, лебедями, водоспадом та справжнім таємничим лісом.
Щовечора ми випивали у пабах. Випивали так, як це прийнято в Ірландії – культурно та розмірено, з танцями, піснями та притаманною ірландцям відкритістю.
Ми піднімалися на вершину гори через поле, на якому паслися корови, овечки і гуляв самотній кінь, дивувалися бурхливості річки в Лімериці, слухали веселі пісні студентів у хостелі в Голуеї, стояли на краю скель Мохер, дивлячись на Атлантику, оповиті хмарами, затихали в парку. Корці, вчили ірландця пити російську горілку в Кілларні.
Ірландія – незабутня країна з м'яким кліматом, відкритими людьми та красивими краєвидами. Мабуть наступного разу ми зробимо щось по-іншому. Наприклад, проведемо в Дубліні якомога менше часу, а в Кілларні більше, замість поїздів користуватимемося швидшими та дешевшими автобусами, відвідаємо озеро Глендало та національний парк Коннемара…
Це буде вже вдруге, але та сама країна – стара добра Ірландія.
Дублін, Ніна Андрєєва
Хоут
Скелі Мохер
Фенікс-парк, Дублін
Дублін
Національний парк Кілларні, Ніна Андрєєва
